Пелікани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пелікани
Сірий пелікан (Pelecanus philippensis)
Сірий пелікан (Pelecanus philippensis)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
- Зауропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Веслоногі, або Пеліканоподібні (Steganopodes, або Pelecaniformes)
Родина: Пеліканові (Pelecanidae)
Rafinesque, 1815
Рід: Пелікани (Pelecanus)
innaeus, 1758
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelecanus

Пеліка́ни (Pelecanus) — рід і родина ряду веслоногих, найбільші їх представники.

Опис[ред.ред. код]

Маса дорослого птаха пеліканів досягає 7-14 кг, розмах крил — 127–320 сантиметрів залежно від виду. В них дещо незграбний масивний тулуб, короткі ноги, довга шия та довгий дзьоб, який за довжиною в 4-5 разів переважає голову.

Самці пеліканів дещо більші за самок, і мають довший дзьоб.

Зграя рожевих пеліканів у повітрі
Бурі пелікани, що полюють на рибу

Всі чотири пальці на ногах у пеліканів поєднані гребною перетинкою, що є характеристичною ознакою всьго ряду Веслоногих.

На нижній частині дзьоба в пеліканів є характерний шкіряний міхур, що може сильно розтягуватись. За допомогою цього міхура пелікани полюють на здобич (риба, амфібії, для деяких видів — дрібні ракоподібні та навіть комахи), переносять матеріали для будівництва гнізд, а також використовують його для терморегуляції (з огляду на те, що в них, як у всіх інших птахів, немає потових залоз).

Пір'я в пеліканів не дуже щільно прилягає до тіла, що, разом з повітряними полостями в кістках, зменшує питому вагу птаха та полегшує утримання на воді. Але ці пристосування унеможливлюють пірнання пеліканів з поверхні води. Тим не менше, деякі види пеліканів (бурий пелікан, перуанський пелікан, за деякими свідоцтвами — також іноді і австралійський пелікан) пірнають при полюванні, пікируючи в воду з повітря з висоти від чотирьох до п'ятнадцяти метрів. Інший, більш розповсюджений спосіб полювання пеліканів, є колективним: вони виганяють зграї риби на мілину, шикуючись в лінію або дугу, а потім на мілководді вичерпують рибу, застосовуючи

піддзьобні міхури. Також часто в цьому виді полювання можуть брати участь баклани, що часто мешкають поряд з колоніями пеліканів (або навіть формують з ними спільні колонії). В такому

випадку баклани пікирують згори на оточену пеліканами рибу, одночасно ловлячи її для себе та підганяючи до пеліканів.

По землі пелікани пересуваються вільно, тримаючи тулуб більш-менш горизонтально, в польоті часто вдаються до паріння.

Гніздяться пелікани колоніально, в кладці 1-4 яєць, насиджування яких продовжується 30-42 дні.

Пташенята вилупляються сліпими та голими, пухом вони вкриваються через 8-10 днів, а здатними до польоту стають на 70-75-й день життя.

Походження і розповсюдження пеліканів[ред.ред. код]

Череп викопного пеліканоподібного птаха
Кучеряві пелікани у Природному парку Дальхьо-льцлі (Tierpark Dählhölzli), Берн, Швейцарія, 2006

Згідно з палеонтологічними відомостями, пелікани з'явились на Землі близько 40 мільйонів років тому. Всьго відомо 10 викопних видів, що належать до родів Pelecanus (з'являються з раннього Міоцену) та Liptornis (з середнього Міоцену).

Всі вісім нині живучих видів родини пеліканових належать до єдиного роду Пелікан (Pelecanus).

Зараз пелікани розповсюджені по всіх континентах, окрім Антарктиди, переважно в тропічних та субтропічних широтах.

На території України зустрічаються два види пеліканів: рожевий (Pelecanus onocrotalus) та кучерявий (Pelecanus crispus). Поодинокі зустрічі цих птахів відбуваються майже на всьому українському узбережжі Чорного та Азовського морів, постійні ж популяції існують в українській частині дельти Дунаю.

Кучерявий пелікан чисельністю в декілька пар гніздиться в плавнях на південному та східному узбережжі озера Кугурлуй, а харчується на всій території дельти.

Рожевий пелікан донедавна гніздився тільки в румунській частині дельти, а в українську прилітав харчуватись. Але, починаючи з 2001 року, співробітники Дунайського біосферного заповідника кілька разів виявляли гнізда рожевого пелікана на території цього заповідника, тобто в українській частині дельти Дунаю.

Пелікани добре представлені у багатьох зоопарках світу, в тому числі і Київському.

Види пеліканів[ред.ред. код]

Список видів пеліканів

Образ пелікана в культурі[ред.ред. код]

Середньовічний барельєф пелікана, що годує пташенят власною кров'ю

В європейській міфології пелікан вважається символом жертовності — як птах, що живить своє потомство власною кров'ю у випадку відсутності їжі. Припускають, що таке повір'я з'явилось внаслідок рожево-червоного кольору пір'я на грудях у рожевого пелікана (Pelecanus onocrotalis) — одного з видів, що зустрічаються в Європі. Завдяки цьому повір'ю пелікан став символом спілки педагогів, а також використовувався в середньовічній геральдиці в якості символа відданості та жертовності.

В арабській міфології пелікан поважався через те що, як вважається, допомагав будувати головний мусульманський храм Кааба в місті Мекка, приносячи в мішку під дзьобом каміння та, особливо, воду для приготування скріплюючого розчину.