Пенні-фартинг

Пенні-фартинг (англ. penny-farthing, від пенні і фартинг), гран-бі (фр. grand-bi «високе колесо»), високе колесо (англ. high wheel, high wheeler^[1]) або «звичайний» (англ. ordinary) — один з ранніх типів велосипедів, що характеризується дуже великим переднім і маленьким заднім колесом, який набув поширення в 1880-х роках.

Назва пенні-фартинг походить від зовнішнього вигляду британських монет пенні й фартинга, оскільки одна з них (пенні) набагато більша за іншу (фартинг). Утім, ця назва почала використовуватись, коли сам тип велосипедів уже застарів — вперше у пресі цей термін було вжито 1891 року в журналі «Bicycling News», за часів поширення сучасного типу велосипедів. А впродовж періоду своєї популярності ці велосипеди називали просто велосипедами (англ. bicycle); наприкінці 1880-х їх також почали називати «звичайними» (англ. ordinary) — на противагу сучасному типу велосипедів.

Велосипеди даної конструкції з'явились в 1870 році, коли їх став розробляти англійський винахідник Джеймс Старлі (en; ru), відомий як «батько велосипедної індустрії», на основі французьких боншейкерів, але з передніми колесами значно збільшеного розміру. Велосипед міг мати висоту більше 1,5 метра; великий діаметр визначався довжиною ноги дорослої людини і дозволяв найкраще використовувати силу велосипедиста для більшої швидкості руху. У 1878 році Альберт Поуп почав виробляти подібні ж велосипеди в Бостоні, зробивши їх популярними в США на наступні два десятиліття.

Незважаючи на те, що період їх використання був недовгим, пенні-фартинг стали одним з культурних символів кінця Вікторіанської епохи; їх популярність також збіглася за часом з появою велосипедних гонок як виду спорту.