Перворідний гріх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перворідний гріх Адама і Єви. Іспанія. 950–955 рр.

Перворі́дний гріх (лат. peccatum originale, англ. original sin) — християнський богословський термін, що визначає перший здійснений прабатьками Адамом і Євою — гріх, наслідки якого проявляються у всіх живших чи живучих на землі людях в силу наслідування людської природи.

Походження терміну[ред.ред. код]

Термін «перворідний гріх» (лат. peccatum originale) був запропонований св. Августином (пом. 430) і на сьогоднішній час повсемістно прийнятий християнством.

Однак, слід зауважити, що в обихід православного богослів'я термін «перворідний гріх» увійшов лише з початку XIX ст., а в богословському лексиконі східних св. Отців такого терміну взагалі немає. Що стосується Символа віри, то хоча там і говориться про хрещення «у прощення гріхів», але нічого не говориться про «перворідний гріх». Так що за своїм походженням доктрина, що розглядається — західна (латинська).

Сьогодні, як правило, богослови вживають термін «перворідний гріх» в двох значеннях: по-перше, як саме порушення заповіді в Едемі і, по-друге, як пошкоджений злом стан людської істоти внаслідок цього порушення. Так, архиєпископ Макарій (Булгаков) приводить наступне визначення:

« У своєму вченні про перворідний гріх православна Церква розрізняє, по-перше, самий гріх і, по-друге, його наслідки в нас. Під назвою перворідного гріха вона розуміє власне те порушення заповіді Божої ..., яке вчинене нашими праотцями в раю і від них перейшло на всіх нас. "Перворідний гріх, – читаємо в православному Сповіданні кафолицької і апостольської Церкви східної, – є переступом закону Божого, даного в раю праотцю Адаму. Цей прабатьківський гріх перейшов від Адама на все людське єство, оскільки всі ми тоді знаходились в Адамі, і таким чином через одного Адама гріх поширився на всіх нас" (ч. III, відп. на пит. 20). ... Коротше: під назвою прабатьківського гріха в самих прабатьках розуміється і гріх їх, і з тим той гріховний стан їх природи, в який увійшли вони через цей гріх; а в нас, їх нащадках, розуміється власне один гріховний стан нашої природи .... Зрештою, інколи перворідний гріх розуміється і в значенні ширшому .... І саме під назвою перворідного гріха розуміється як самий гріх, так разом і його наслідки в нас: пошкодженість всіх наших сил, схильність наша більше до зла, ніж до добра та іншого.  »

Крім цього:

  • деякі богослови схильні ототожнювати Перворідний гріх з сіменем тління (див. Архімандрит Аліпій. Архімандрит Ісая. Догматичене богослів'я. Свято-Троїцька Сергієва Лавра. 1997. Ст. 249.);
  • в простонародді перворідним гріхом вважається перше совокуплення прабатьків — Адама і Єви.

Ушкодженість людства[ред.ред. код]

Мікеланджело: Перворідний гріх Адама і Єви та їх вигнання з Раю. 1508–1512 рр.

Ще Карфагенський Собор 252 року обґрунтував необхідність хрещення малят тим, що хоча такі не згрішили індивідуальним чином, проте вже унаслідували від падшого Адама природне тління. «Не повинно забороняти хрещення малятку, яке, лише народившись, ні в чому не згрішило, а лише, походячи по плоті від Адама, прийняло заразу древньої смерті через само народження».

Згідно з християнською доктриною в результаті початкового, перворідного гріха прабатьків — Адама і Єви — жало гріха проникає в кожну людину без винятку. В результаті цього всяка людина з'являється на світ в єстві, вже зараженим тлінням, а воля її з ранньої молодості виявляє зручноприхильність до укоризненого гріха. Таким чином, для всіх нащадків прабатьків перворідний гріх видається на зовнішній погляд не як особистий гріх людини, але як спільна порочність, гріховність, як стан, що характеризується деформованою по відношенню до здорового стану прабатьків — Адама і Єви — духовно-тілесною сферою.

Псалмопівець Давид красномовно говорить про це в покаяльному псалмі: «Ось, я в беззаконні зачатий, і в грісі родила мене мати моя» (Пс. 50, 7). Цими словами Писання підтверджує, що, по суті, вже в момент зачаття людина стає «перворідногрішною».

Метастази гріховності[ред.ред. код]

Пошкодженість перворідним гріхом характеризується:

Перворідний гріх в ісламі у стосунку до Біблії[ред.ред. код]

Іслам вчить що усі люди є невинними при народжені і що вони стають грішними коли вони свідомо вчиняють гріх. Таке трактування суперечить однак Біблії (яку мусульмани шанують як святу книгу), де не лише пророк Давид (якого мусульмани шанують під іменем Давут) говорить, що «в грісі породила мене мати моя і в беззаконні зачатий я» але й Бог у 2 заповіді до людства говорить через Мойсея (Муса в ісламській традиції), що карає провини батьків на дітях третього і четвертого поколінь, що означає, що діти можуть нести вспадковані гріховні тягарі батьків чи прадідів:

« Вихід 20:5: Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене. І що чинить милість тисячам поколінь тих,хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.  »

Слід однак наголосити на вищезгаданій тисячекратній різниці між карою та милістю Бога. Хоча, вспадковані гріховні тягарі цього типу відносяться до категорії родинних гріхів на відміну від перворідного, з яким вони ділять рису власне гріховної вспадкованості.

Див. також[ред.ред. код]

Англійські посилання[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Вибірковий переклад з російської найсуттєвіших частин матеріалу з:

Ілюстрації з Вікісховища Commons