Передвижники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Передвижники (повна назва: Товариство пересувних художніх виставок, рос. Товарищество передвижных художественных выставок) — творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, що було створено й активно діяло в останній третині XIX століття.

В естетичному плані члени Товариства цілеспрямовано протиставляли себе і свої творчі пошуки, а також спосіб популяризації творчості представникам офіційного академізму. Певний вплив на передвижницький рух мали подібні художні течії у Західній Європі, романтизм та ідеї народництва. Свою діяльність передвижники будували на засадах кооперації.

Передвижництво несло велику просвітницьку роль, мало велику кількість послідовників і в цілому здійснило значний вплив на розвиток мистецтва Росії та України.

Із історії передвижницького руху[ред.ред. код]

У 1863-му 14 юнаків, найкращих випускників імператорської Академії мистецтв Петербурга, на чолі з Іваном Крамським демонстративно покинули навчальний заклад після того, як їм відмовили у праві самостійно вибрати теми дипломних робіт. «Бунт чотирнадцятьох» виявився першим випадом проти академічної традиції, що відірвалася від реальності. Об'єднання майстрів реалізму в одну когорту — Петербурзьку артіль художників — стало переворотом в академічному російському мистецтві. Ідея про нове призначення живопису — відображувати блиск і вбогість суспільства повною мірою — стала єдиною для учасників культурного заколоту.

У 1869 році московські живописці Мясоєдов, Пєров, Маковський, Прянишников і Саврасов запропонували активістам Артілі об'єднатися і створити художнє товариство нового типу, яке, виконуючи просвітницьку місію, організовувало б безплатні пересувні виставки (звідси й назва — передвижники, див. також ходіння в народ, народництво, хлопоманство) у різних куточках Російської імперії. Через рік новостворене Товариство пересувних виставок було офіційно зареєстровано. У різний час до його складу входили понад сто художників, серед яких Василь Пєров, Іван Крамськой, Володимир Маковський, Микола Ґе, Олексій Саврасов, Іван Шишкін, Архип Куїнджі, Віктор Васнецов, Ілля Рєпін, Ісаак Левітан. За 53 роки свого існування (до розпаду в 1923-му) передвижники провели 48 виставок у Петербурзі, Києві, Москві, Харкові, Одесі, Казані, Ризі та інших містах.

Два десятиліття успішної діяльності Товариства змусили забути про його «хуліганське» коріння: петербурзький конфлікт академістів і заколотників став частиною історії мистецтва. Реалізм і народність, які пронизують передвижницькі картини, були визнані новим, прогресивним витком розвитку живопису. Іван Толстой, віце-президент Академії мистецтв у Петербурзі, який одним із перших усвідомив послаблення позицій традицій сучасного йому живопису, запропонував колишнім «ізгоям» викладацькі посади. Таким чином, у 1894 році вчителями академії стали Рєпін, Маковський, Шишкін і Куїнджі. Будучи вже прославленими майстрами пейзажу, вони навчали нове покоління живописців цього мистецтва, що зміцнило свої позиції як самостійний жанр.

Примітно, що ще за життя більшість учасників Товариства мали визнання і в народі, і в середовищі панівного класу й були досить заможними. Особливу, якщо не найбільш значущу, роль відіграв у цьому знаменитий купець, меценат і шанувальник живопису Павло Третяков. З 1856 року він почав збирати колекцію картин у нині прославленій галереї в Лаврушинському провулку Москви. До кінця XIX століття бути виставленим у Третьяковці нарівні з Верещагіним, Полєновим і Боровиковським вважалося особливим шиком.

Третяков приятелював із багатьма живописцями, вкладаючи значну частину своїх статків у їхні твори. В одного тільки Маковського Павло Іванович особисто придбав понад 30 робіт. Його галерея, що стрімко розросталася, лише за три десятиліття стала культовим музеєм Російської імперії і щонайменше ще на сотню років закріпила за іменами представлених у ній живописців статус народних улюбленців та геніїв.

Історія виникнення[ред.ред. код]

Товариство утворилося в 1870 в Петербурзі за ініціативою І. Н. Крамського, Р. Р. Мясоєдова, М. М. Ге і В. Г. Перова в процесі боротьби передових художніх сил країни за демократичні ідеали і на противагу офіційному центру мистецтва — петербурзькій Академії мистецтв (див. Академії художні). Товариство розвивало кращі традиції Артілі художників, керівник якій І. Н. Крамськой став ідейним вождем нового об'єднання. П. знаходилися під впливом суспільних і естетичних поглядів В. Г. Белінського і Н. Р. Чернишевського. Звільнившись від регламентації і опіки АХ(Академія митецтв) в створенні, показі і реалізації своїх виробництв, вони організували внутрішнє життя Товариства на кооперативних засадах, розвернули освітню діяльність. З 1871 Товариство влаштувало 48 пересувних виставок в Петербурзі і Москві, після чого вони показувалися в Києві, Харкові, Казані, Орлові, Ризі, Одесі і ін. містах. Рішуче порвавши з канонами і ідеалістичною естетикою академізму, мистецтво П. мало своєю основою творчий метод критичного реалізму. П. звернулися до правдивого, з демократичних позицій зображенню життя і історії народу, рідної країни, її природи. Прагнучи служити своєю творчістю інтересам трудового народу, вони прославляли його велич, силу, мудрість і красу, а часто піднімалися до нещадного викриття тих, що його пригноблюють і ворогів, нестерпно важких умов його життя. У гуманістичному мистецтві П. знайшли рішуче засудження російські самодержавні порядки, з гарячим співчуттям було показано визвольний рух російського народу. Характерні для П. картини відрізнялися великою силою психологізму і соціального узагальнення, високою майстерністю типізації, умінням через окремі образи і сюжети представляти цілі класи і стани. Провідними жанрами в мистецтві П. були побутовий жанр і портрет, що дозволяли якнайповніше показувати життя народу, створювати образи передових людей прямо затверджувати демократичні ідеали. Значний розвиток отримали також історичний жанр і пейзаж ; у картинах на євангельські сюжети втілювалися актуальні етично-філософські проблеми.

Період 1870—90-х[ред.ред. код]

Творчість П. в період свого розквіту в 1870—90-х рр. розвивалася убік усе ширшого обхвату життя, все більшої природності і свободи зображення. На зміну декілька скутій і сухуватій манері малювання темними фарбами приходять вільна широка манера, показ навколишнього середовища за допомогою світлої палітри, рефлексів, кольорових тіней; всілякіше і вільніше стає композиція картини, що відображала прагнення художників до найбільшої природності зображення, до відтворення живого зв'язку людини з довкіллям, природою. У творчості П. критичний реалізм досяг в російському образотворчому мистецтві своїй кульмінації. Новаторське, достовірно народне мистецтво П. служило дієвим засобом демократичного, суспільного, етичного і естетичного виховання багатьох поколінь і кінець кінцем стало важливим чинником розвитку російського визвольного руху, допомагало зростанню революційної свідомості суспільства. В. І. Ленін, передові діячі російського революційного руху і російської культури дали високу оцінку творчості П.

Головні представники[ред.ред. код]

Товариство об'єднувало майже всі найталановитіші художні сили країни. У його склад в різні часи входили (окрім ініціаторів) І. Ю. Рєпін, В. І. Суріков, В. Є. Маковський, І. М. Прянішников, О. К. Саврасов, І. І. Шишкин, Ст М. Максимов, К. А. Савіцкий, А. М. і В. М. Васнецови, А. І. Куїнджі, В. Д. Поленов, Н. А. Ярошенко, І. І. Левітан, Серов Валентин і ін. Учасниками виставок Товариства були М. М. Антокольський, В. В. Верещагин, А. П. Рябушкин і ін. Велику роль в розвитку мистецтва П. грав критик-демократ В. В. Стасов; Третьяков Павло, комплектуючи свою галерею творами П., надавав їм важливу матеріальну й моральну підтримку. Авторитет і суспільний вплив Товариства неухильно зростали. Самодержавство вимушене було відмовитися від первинної тактики утисків і цькування П. Оно робило спроби підпорядкувати собі їхню діяльність, щоб підняти значення АХ (Академія мистецтв), яка переживала глибоку кризу.

Передвижники і Академія мистецтв у 1890-х рр[ред.ред. код]

У 1890-х рр. до складу АМ (Академія мистецтв) увійшли видні члени Товариства (Рєпін, Маковський, Шишкін та ін.). До П. належали художники з України, Латвії, Вірменії і ін. країн, що зробили великий внесок на розвиток своїх національних художніх шкіл по шляху реалізму, народності і демократичних ідеалів. Величезне значення для розвитку російського. реалістичного мистецтва мала педагогічна діяльність П. (В. Р. Перов, І. Е. Рєпін, В. Е. Маковський, І. Н. Крамськой, А. До. Саврасов, А. І. Куїнджі, До. А. Савіцький, В. Д. Поленов і ін.). На рубежі 19—20 вв.(століття) мистецтво ряду П. стало втрачати глибину віддзеркалення життя, викривальний пафос. Товариство втрачав минулий суспільний вплив, але основне ядро П. до кінця зберегло вірність реалізму і демократичним ідеалам. У 1890—1900-х рр. в творчості передової групи П. з'являлися соціалістичні ідеї, що відображали розвиток робочого руху, народжувалися елементи соціалістичного мистецтва (Н. А. Касаткин, Л. Ст Попов, С. В. Іванов і ін.). Багато П. увійшли до радянської художньої культури, з'явилися носіями великих реалістичних традицій 19 ст і допомогли формуванню мистецтва соціалістичного реалізму. Товариство П. розпалося в 1923. Його члени влилися переважно в АМРР, продовжуючи в нових історичних умовах служити своїм мистецтвом народові.

Джерела і посилання[ред.ред. код]