Перемишль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перемишль Przemyśl
Панорама міста
Основні дані
Країна	Польща
Регіон	Підкарпатське воєводство
Засноване	X століття
Статус міста	з 1389 року
Населення	66 867 (2008[1])
Площа міста	43,76 км²
Густота населення	1528 осіб/км²
Поштові індекси	37700 — 37720
Телефонний код	48-16
Географічні координати	49°47′ пн. ш.; 22°46′ сх. д.
Міста-побратими	Україна, Львів Україна, Трускавець Україна, Кам'янець-Подільський
Міська влада
Адреса	Rynek 1 37-700 Przemyśl Тел. (016) 678 68 20; Факс. (016) 678 64 49
Веб-сторінка	http://www.przemysl.pl
Мер міста	Роберт Хома

Перемишль (пол. Przemyśl — ['pʂεmɨɕl]) — місто на правах повіту розташоване за 12 кілометрів від українсько-польського кордону. Населення -- 68 тисяч мешканців, територія -- 44 кв. км. Перемишль лежить над рікою Сян на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. З 1340 по 1772 роки був центром Перемишльської землі Руського воєводства. У 1975-1999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Зараз є повітовим центром Підкарпатського воєводства.

Зміст 1 Історія 2 Персоналії 3 Демографія 4 Дивіться також 5 Посилання

[ред.] Історія

Ще у X ст. Перемишль був центром князівства племені білих хорватів та осідком найдавнішого на галицьких землях єпископства. Від 980-х років був приєднаний Володимиром Великим до Київської Русі. Потім став центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів й одним із значних міст Галицько-Волинського королівства.

В ХІ-ХІІІ ст. за Перемишль точилася безперервна боротьба між руськими, польськими, угорськими володарями. Битва під Ярославом 17 серпня 1245 р. закінчила довгий період боротьби Данила Галицького з угорсько-польською коаліцією і чернігівськими князями за галицький престол. Після спустошення околиць Львова та Галича татарами князь Лев Данилович мав намір саме Перемишль зробити головним центром своєї держави.

У XIV ст. Перемишль увійшов до складу Польщі, а в 1389 році король Володислав ІІ Ягайло надав місту маґдебурзьке право.

Місто було важливим торговим та ремісничим центром. У Перемишлі налічували до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів (1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирюльників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах. А з прадавніх часів над містом височів укріплений замок.

У 1657 році перемиські міщани напали на валку, яка везла вино для війська семигородського князя Юрія ІІ Ракоці. Розлючений князь послав військо, щоб здобути Перемишль та вирізати усіх чоловіків. 1 березня 1657 року трансильванські вояки зайняли та пограбували приміський монастир реформатів і розпочали штурм міста. Міщани ледве відкупилися від неприятельського війська, а своїм порятунком стали завдячувати святому Вінцентові, мощі котрого перебувають у Францисканському костелі. Відтоді св. Вінцент став покровителем міста.

У Перемишлі були резиденції греко-католицьких та римо-католицьких єпископів. У 1412 році король Владислав Ягело передав руський кафедральний собор на замку латинникам. У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.

Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі...

У 1784 році цісар Йосиф II передав єпархії для кафедрального собору ліквідований монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем, зараз тут розташований музей люльок.

У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Єроніма Устрицького (1715-1762), Атанасія Шептицького (1762-1779), Максиміліана Рилла (1779-1793), Антона Ангеловича (1796-1808), Михайла Левицького (1813-1818), Івана Снігурського (1818-1848), Григорія Яхимовича (1848-1860), Томи Полянського (1860-1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали "Атенами над Сяном".

"Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя — Львів," — писав перемиський філолог та історик Євген Грицак (1890-1944).

[ред.] Персоналії

З Перемишлем була пов'язана діяльність таких діячів просвіти, науки та духовного життя, як Івана Могильницького, Йосифа Левицького, Йосифа Лозинського, Івана Лаврівського, Івана Мишковського, Михайла Вербицького, Анатоля Вахнянина, Степана Шаха, Уляни Кравченко, Анатоля Курдидика...

[ред.] Демографія

За часів Австро-Угорщини Перемишль був третім за величиною та значенням містом Галичини (після Львова та Кракова). У 1910 році в місті проживали 54 тисячі мешканців. З них 22% українців, 47% поляків, 30% євреів.

У роки І Світової війни під однією з найпотужніших в Європі - Перемиською фортецею точилися кількамісячні бої. 3 листопада 1918 року в місті та околицях на короткий час була відновлена українська державність. Лівий берег Сяну, Засяння, займали поляки. 10-11 листопада вони захопили місто.

До 1939 року Перемишль перебував під владою відродженої Польщі. За пактом Молотова-Ріббентропа місто було розділене на дві частини. Рікою Сян проходив кордон між ІІІ Рейхом та СРСР. У 1944 році на короткий час Перемишль входив до складу УРСР, а 1945 року відійшов до Польщі.

Унаслідок репатріації до УРСР та операції "Вісла" у 1944-1947 рр. переважна більшість українського населення Перемишля та Надсяння була примусово виселена з рідних землель. У 1946 році заарештували останнього довоєнного перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського (1876-1947), який загинув мученицькою смертю.

Лише 1989 року греко-католицька (візантійсько-українська) громада Польщі отримала свого єпископа. Тоді Івана Мартиняка було призначено єпископом-помічником при примасові Польщі, а 1991 року Іван Павло ІІ призначив його Перемиським єпископом ГКЦ.

Зараз у місті є резиденція митрополита Перемиського і Варшавського Греко-Католицької Церкви Івана Мартиняка. У 1991 році під час візиту до Перемишля Іван Павло ІІ передав під греко-католицький кафедральний собор колишній костел єзуїтів. Митрополії мають повернути палац перемиських єпископів. Натомість довоєнний греко-католицький кафедральний собор захопили ченці-кармеліти. Навіть Папа Римський не міг переконати їх повернути храм греко-католикам.

Українська громада Перемишля налічує тепер до 4 тисяч осіб. Українське громадське життя згуртоване довкола кількох церковних парафій, української школи ім. Маркіяна Шашкевича та Народного дому. У місті відбувається Фестиваль української культури.

У Перемишлі збереглися численні архітектурні та історичні пам'ятки, що робить місто та його околиці принадливим для туристів. Містами-партнерами Перемишля є, зокрема, Львів, Трускавець та Кам'янець-Подільський.

[ред.] Дивіться також

• Перемишльська земля

[ред.] Посилання

1. ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].

п • о • р Підкарпатське воєводство
Міста на правах повітів:	Кросно • Перемишль • Ряшів • Тарнобжег
Повіти:	Бещадський • Бжозовський • Дембіцький • Кольбушовський • Кросненський • Ланьцутський • Лежайський • Ліський • Любачівський • Мелецький • Ніжанський • Перемишльський • Переворський • Ропчицько-Сендзішовський • Ряшівський • Стальововольський • Стшижовський • Сяноцький • Тарнобжезький • Ярославський • Ясельський

п • о • р Міста Підкарпатського воєводства
Адміністративний центр	Ряшів
Повітові міста	Бжозув • Дембиця • Кольбушова • Кросно • Ланьцут • Лежайськ • Лісько • Любачів • Мелець • Нисько • Переворськ • Перемишль • Ропчице • Стальова Воля • Стшижув • Сянік • Тарнобжег • Устрики-Долішні • Ярослав • Ясло
Гмінні міста	Баранув-Сандомирський • Блажова • Глогув-Малопольський • Динув • Дукля • Єдліче • Загуж • Івонич-Здруй • Каньчуга • Нароль • Нова Демба • Нова Сажина • Олешице • Пільзно • Радимно • Радомисьль-Великий • Риманів • Рудник-над-Сяном • Сендзішув-Малопольський • Сінява • Соколів-Малопольський • Тичин • Улянув • Цешанув

Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.