Перещепине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Переще́пине
Pereshepino gerb.gif
Прапор Перещепиного
Церква
Церква
Переще́пине
Розташування міста Переще́пине
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район/міськрада Новомосковський район
Код КОАТУУ 1223210500
Засноване 17 ст.
Статус міста з 2000 року
Населення 10 287 (01.01.2011)[1]
Поштові індекси 51220—51222
Телефонний код +380-5693
Координати 49°00′52″ пн. ш. 35°21′54″ сх. д. / 49.01444° пн. ш. 35.36500° сх. д. / 49.01444; 35.36500Координати: 49°00′52″ пн. ш. 35°21′54″ сх. д. / 49.01444° пн. ш. 35.36500° сх. д. / 49.01444; 35.36500
Висота над рівнем моря 90 м
Водойма р. Оріль, Широка Кільченька
Відстань
Найближча залізнична станція Перещепине
До станції 7 км
До обл./респ. центру
 - фізична 69 км
 - автошляхами 72,9 км
До Києва
 - фізична 380 км
 - автошляхами 437 км
Міська влада
Адреса 51220, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, м. Перещепине, вул. Шевченко, 43, 9-19-90
Веб-сторінка Перещепинська міськрада
Міський голова Малицький Вадим Вікторович

Переще́пине — місто районного значення Новомосковського району Дніпропетровської області, Україна. Розташоване на лівому березі річки Оріль та у пригирловій частині річки Широка Кільченька. Населення за переписом 2001 року становить 10 150 осіб.

Орган місцевого самоврядування — Перещепинська міська рада, якій також підпорядковані села Комінтерн, Малокозирщина, Олександрія, Свічанівка та с-ще Фрунзе.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Перещепине знаходиться на лівому березі річки Оріль (або на правому березі каналу Дніпро — Донбас), нижче за течією на відстані 1 км розташовані село Комінтерн і селище Фрунзе, на протилежному березі — села Старе Пекельне (Зачепилівський район) та Зіньківщина (Зачепилівський район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через місто проходять автомобільні дороги М18 (E105) і Т 0412. Поруч проходить залізниця, станція Перещепине за 2 км.

Походження назви[ред.ред. код]

За розповіддю колишнього козака М. Л. Коржа, назва походить від того, що це урочище нібито «перещеплювало», тобто відділяло Гетьманщину від Запоріжжя. За другим переказом, назва постала через те, що в давнину кримські татари й царські війська тут переймали, або, як тоді говорили «перечіпляли» втікачів. Найімовірніше, що ця назва походить від прізвища Перещепа. Очевидно, це був козак, який першим поселився тут.

Історія[ред.ред. код]

Церква (до 1914 року)

Перша письмова згадка про Перещепине відноситься до 1764 року. Воно входило тоді в Орельську паланку Нової Січі. З «усного оповідання колишнього запорожця … М. Л. Коржа» Перещепине названо в числі 17 найдавніших на Катеринославщині козацьких поселень[2].

У 1768 році війська кримського хана, прорвавшись на лівобережжя Дніпра, зробили набіги на козацькі поселення вздовж річок Оріль і Самара, в тому числі і Перещепине[3]. Протягом 17691771 рр. татари спалили в Перещепині 25 дворів, відвели в рабство 16 осіб, забрали 1030 голів рогатої худоби, 5050 овець, 20 коней. Селище було зруйноване і спорожніло.

Після успішного закінчення російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Перещепине знову стало відбудовуватися і заселятися. В 1776 році воно увійшло в Личаківський повіт Азовської губернії1778 року — Катеринославський повіт тієї ж губернії, з 1784 року — в Новомосковський повіт Катеринославського намісництва, з 1797 року — Новоросійської, з 1802 року — Катеринославської губернії). В цей час Перещепине було селом казенного відомства.

За відомостями 5-ї ревізії 1794–1808 рр., в Перещепиному налічувалося 280 Дворів, на 1305 чол. населення припадало 6935 десятин орної землі. Швидкому розвитку села сприяло розташування його на тракті, що пролягав від Полтавщини через Перещепине на Новомосковськ до Катеринослава і був продовженням Московського тракту до Херсона й Криму. У 18 сторіччі поселення на місці Перещепиного перебувало у Протовчанській паланці і згодом у Орільській паланці Запоріжжя. Місцина міста була східною околицею козацьких паланкових центрів у Личкові і Козирщині.

Вигідне географічне положення села на річці Оріль і дорогах, що ведуть з Лівобережної України до Криму, Бердянську, Маріуполя, в Одесу. У 1806 році Перещепине стало волосним центром. Щорічно тут збиралися три-чотири ярмарки, на які з'їжджалися купці з багатьох міст. Місцеве населення продавало хліб, сіно, худобу, а приїжджі купці — шовк, сукно, галантерейні товари. Торговий оборот ярмарків сягав 25-40 тис. рублів.

Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток на селі капіталістичних відносин. В селі стали засновуватися промислові підприємства. У січні 1914 році тут діяли цегельний завод, 2 парові млини, 2 олійниці, 2 склади сільськогосподарських знарядь і матеріалів. Напередодні першої світової війни в селі проживало 7,7 тис. чоловік. В 1885 році земство на свої кошти заснувало в Перещепині медичний пункт.

Про Перещепинську школу згадується вперше в документах, що відносяться до 1823 року. У ній було 20 учнів. В 1887 році почало діяти однокласне сільське народне училище на 80-90 місць.

В 1938 році Перещепине отримало статус селище міського типу. Радянські війська полишили Перещепине 30 вересня 1941 року. Після вигнання гітлерівців селище лежало в руїнах. Були розгромлені колгоспи, зруйновано 826 житлових будинків, чотири школи, лікарня тощо. До 1963 року Перещепине було районним центром Перещепинського району.

Приблизна чисельність населення на 1989 рік — 12600 осіб.

В 2000 році надано статус міста.

Економіка[ред.ред. код]

  • Перещепинський дослідно-експериментальний завод насосно-силового обладнання.
  • ЗАТ «Перещепинський комбінат „Промбудматеріали“».
  • Перещепинський нафтогазовий промисел.
  • Перещепинська нефтоперекачувальна станція.

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Школа № 1.
  • Школа № 2.
  • Перещепинський професійний ліцей.
  • Школа мистецтв.
  • Дитячі садочки.
  • Лікарня № 2.
  • Будинок культури.
  • Будинок школяра.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Усна розповідь колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, селища Михайловка Микити Леонтійовича Коржа. Одеса, 1842, с. 93.
  3. А. Скальковський. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. Одеса, 1841, с. 297, 298.

Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.