Пероксисома

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пероксисомаорганела, притаманна більшості еукаріотичних клітин, містить до 50 різних ферментів; також гліоксисома (в рослинах), глікосома (в трипаносомах) і тільця Вороніна (в деяких видах грибів). Має розміри 0.2–1.5 мкм, відокремлена від цитоплазми однією мембраною.

Тривалість життя П. незначна — всього 5-6 діб[Джерело?].

Функція[ред.ред. код]

За визначенням, містить ферменти, які каталізують оксидативні реакції. Зокрема, ферменти необхідні для виконання таких функцій:

П. беруть участь у диханні. Вони споживають кисень у процесі окиснення різних класів жирних кислот — поряд з мітохондріями П. є головними споживачами O2 в клітині.

Будова[ред.ред. код]

Морфологічно, П. дуже різноманітні. Вони можуть мати вигляд ізольованих сферичних тілець, трубочок, або, навіть, тісно переплетеного ретикулуму та змінюватися залежно від умов зовнішнього середовища. П. оточена однією ліпідною мембраною. Наповнення П. формує її матрикс, часто кристалічної природи завдяки кристалізації ферментів. П. не містить генетичної інформації. Білки, що входять до складу П. кодуються ядерними генами.

Усі ферменти, які знаходяться в П., мають бути синтезовані на рибосомах поза нею — для їх перенесення з цитозолю всередину органели мембрани П. мають систему вибіркового транспорту.

Біогенез[ред.ред. код]

Існує щонайменше дві теорії щодо біогенезу П.

  • Згідно з першою, вони утворюються внаслідок простого поділу та надалі збільшуються в розмірах, імпортуючи матричні білки та компоненти мембрани. Клітини під час поділу успадковують однакову кількість новоутворених П.
  • Згідно з другою, до якої останнім часом схиляється все більше дослідників, у процесі біогенезу бере участь ЕПР, який постачає первинні везикули, які містять усього кілька пероксисомних ферментів. Унаслідок кількастадійного імпорту матричних і мембранних білків у ці везикули й утворюються повноцінні П.

Біогенез і дозрівання П. контролюється специфічним класом білківпероксинами.

Хвороби[ред.ред. код]

Генетичні мутації, які пошкоджують гени пероксинів, спричинюють низку важких клінічних синдромів. Зокрема, пероксисомогенні хвороби особливо поширені в генетично ізольованих популяціях, наприклад, у Японії та Нідерландах.

Історичний огляд[ред.ред. код]

Уперше П. виявив у 1965-му Крістіан де Дюв.

Використана література[ред.ред. код]

  1. Alberts, B. 1994. Molecular Biology of the Cell. Garland Pub., New York. xliii, 1294, 67 p.
  2. Titorenko, V.I., Rachubinski, R.A. 2001. The life cycle of the peroxisome. Nat. Rev. Mol. Cell Biol. 2(5):357-368.
Клітина Це незавершена стаття з клітинної біології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.