Пероксисома

Пероксисома — органела, притаманна більшості еукаріотичних клітин. Носить назву гліоксисома в рослинах, глікосома в трипаносомах та тільця Вороніна в деяких видах грибів.

Функція

За визначенням, містить ферменти, які каталізують оксидативні реакції. П. містять близько 50 різноманітних ферментів. Зокрема, ферменти необхідні для виконання наступних функцій:

• α- та β- окислення жирних кислот, амінокислот.
• біосинтез холестеролу, плазмалогену, жовчних кислот, поліненасичених жирних кислот,
• катаболізм спиртів, амінів та знешкодження перекису водню.
• біосинтез пеніциліну в грибів.
• біосинтез лізину в дріжджах.
• ферменти гліоксилатного шляху в грибах та дріжджах

П. беруть участь у диханні. Вони споживають кисень в процесі окислення різних класів жирних кислот.

Будова

Морфологічно, п. дуже різноманітні. Вони можуть мати вигляд ізольованих сферичних тілець, трубочок, або, навіть, тісно переплетеного ретикулуму. Морфологія пероксисом може змінюватися в залежності від умов зовнішнього середовища. П. оточена однією ліпідною мембраною. Наповнення п. формує її матрикс, часто кристалічної природи завдяки кристалізації ферментів. П. не містить генетичної інформації. Білки, що входять до складу П. кодуються ядерними генами.

Біогенез

Існує щонайменше дві теорії щодо біогенезу пероксисом. Згідно з першою, вони утворюються внаслідок простого поділу і надалі збільшуються у розмірах завдяки імпорту матричних білків та компонентів мембрани. Клітини при поділі успадковують однакову кількість новоутворених пероксисом. Згідно з другою теорією, до якої останнім часом схиляється все більше дослідників, у процесі біогенезу бере участь ЕР. Він є постачальником первинних везикул, які містять усього кілька пероксисомальних ферментів. Внаслідок кількастадійного імпорту матричних та мембранних білків у ці везикули й утворюються повноцінні пероксисоми.

Біогенез та дозрівання пероксисом контролюється специфічним класом білків, пероксинами.

Хвороби

Генетичні мутації, що пошкоджують гени пероксинів спричинюють ряд важких клінічних синдромів, зокрема. Пероксисомальні хвороби особливо поширені у генетично ізольованих популяціях, наприклад, у Японії та Голландії.

Історичний огляд

Пероксисоми вперше були виявлені у 1965 р. Крістіаном Де Дювом (Christian De Duve).

Використана література

1. Alberts, B. 1994. Molecular Biology of the Cell. Garland Pub., New York. xliii, 1294, 67 p.
2. Titorenko, V.I., Rachubinski, R.A. 2001. The life cycle of the peroxisome. Nat. Rev. Mol. Cell Biol. 2(5):357-368.