Перспектива

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перспектива Капітолійського пагорба в Римі на малюнку Мікеланджело. Бокові будівлі сходяться у верхній частині малюнка, зміцнюючи відчуття глибини

Перспектива (фр. perspective, від лат. perspicio — ясно бачу) — система зображення об'ємних тіл на площині або який-небудь іншій поверхні, яка враховує їх просторову структуру і віддаленість окремих їх частин від спостерігача.

Історія виникнення поняття[ред.ред. код]

Виникнення поняття про перспективу пов'язано з розвитком оптики і різних видів мистецтва, в першу чергу живопису. Художники первісного світу та стародавнього Сходу, створили ряд прийомів для характеристики взаємного розташування предметів (ярусна композиція, контрастне поєднання фронтальних і профільних видів тощо), підкорили їх не єдиною співвіднесеною з глядачем шкалою, а умовно-символічної схемою. Тяжіння до уніфікації простору з допомогою перспективи з'являється в мистецтві Давньої Греції6 в. до н. е.). Вперше правила перспективи згадуються в трактаті грецького математика Евкліда «Оптика» (3 ст. до н. е.), а римський архітектор Вітрувій відносить практичне її застосування в театральній декорації до часу Есхіла (6-5 ст. до н. е.); він же пише про незбережені трактати Анаксагора і Демокріта про перспективу. Про античний перспективний живопис можна судити, наприклад, з фресок «2-го помпеянського стилю» (близько 80 до н. е. - близько 30 н. е.) з побудовами, вельми близькими до центрально-перспективних (тобто, тих що мають один центр проекції), поряд з цим в античності широко використовується система, що передбачає кілька точок сходу, розташованих на одній вертикальній осі (так звана риб'яча кістка).

Апарат для перспективного креслення, 1710

У пізньоантичному і середньовічному мистецтві інтерес до систематичної розробки проблем перспективи в цілому пропадає, але нерідко застосовується спосіб так званої зворотної перспективи, що складається в збільшенні окремих предметів у міру їхнього видалення і синтетично поєднує кілька точок зору. Послідовна, математично обгрунтована система перспективи, розрахована на фіксовану, «антропоцентричну» точку зору, складається в період італійського кватроченто (Філіппо Брунеллескі, Леон Батіста Альберті, Мазаччо, П'єро делла Франческа, Паоло Уччелло); значний внесок в емпіричну і наукову розробку перспективи внесли також північно-європейські майстри (брати Губерт та Ян ван Ейк, Альбрехт Дюрер). Леонардо да Вінчі обгрунтував принципи повітряної перспективи (тобто досліджував вплив повітря на чіткість обрисів предметів, а також на їх колір залежно від відстані). Попри те, що в наступні епохи конкретний зв'язок між науковою теорією і художньою практикою перспективи втрачається (якщо не вважати майстрів перспективного живопису, а вчення про перспективу в цілому стає частиною нарисної геометрії (в цьому відношенні особливо важливі праці французьких математиків Жерара Дезарга (17 ст.) та Гаспара Монжа (18 ст.)), перспективна структура залишається органічною частиною мальовничого або скульптурно-рельєфного образу у майстрів, які тяжіють до об'єктивної, науково обгрунтованої передачі реального просторового середовища.

Мистецтво Сходу не знало оптико-математичного обгрунтування проблем перспективи, хоча й породило ряд емпіричних систем; така, наприклад, типова для живопису Китаю і Японії паралельна перспектива, яку умовно можна вважати побудовою з нескінченно віддаленим центром проекції.

Види перспективи[ред.ред. код]

Тональна перспектива[ред.ред. код]

Тональна перспектива

Тональна перспектива — поняття техніки живопису та фотографії. Досягається зміною в колірі і тоні предметів, зміні їх контрастних характеристик у бік зменшення, приглушення при видаленні вглиб простору. Принципи тональної перспективи першим обгрунтував Леонардо да Вінчі. Як техніка стала основою напрямку в живопису та фотографії, що отримав назву «тоналізм».

Повітряна перспектива

Повітряна перспектива - заснована на зоровому сприйнятті система передачі віддалених предметів, що включає в себе пом'якшення обрисів, ослаблене зображення деталей, зменшення яскравості кольору і інші прийоми.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Рынин Н. А., Начертательная геометрия. Перспектива, П., 1918;
  • Глаголев Н. А., Начертательная геометрия, 3 изд., М., 1953;
  • Барышников А. П., Перспектива, 4 изд., М., 1955;
  • Кузнецов Н. С., Начертательная геометрия, М., 1969;
  • Panofsky Е., Die Perspektive als «symbolische Form», в кн.: Vorträge der Bibliothek Warburg, 1924—25, Lpz.-B., 1927, S. 258—330; Gioseffi D., Perspectiva artificialis…, [Trieste]; 1957;
  • White J., Birth and rebirth of pictorial space, 2 ed., L., 1967.