Перша світова війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша світова війна
WWImontage.jpg
За годинниковою стрілкою згори: Окопи на західному фронті; британський танк Mark IV, який перетинає траншею; лінкор британського Королівського Флоту HMS Irresistible, який тоне після попадання на міну під час битви в Дарданеллах; кулеметна обслуга в протигазах і біплани Albatros D.III
Дата: 28 липня 1914 року — 11 листопада 1918 року
Місце: Європа, Африка і Близький Схід (недовго в Китаї та на тихоокеанських островах)
Привід: Убивство 28 червня в Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, яке спричинило оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії (28 липня) і російська мобілізація проти Австро-Угорщини (29 липня).:
Результат: Перемога країн Антанти. Розпад Німецької, Російської, Османської та Австро-Угорської імперій. Постання нових незалежних держав у Східній та Центральній Європі
Сторони
Четверний Союз:
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Flag of the German Empire.svg Німецька імперія
Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of Bulgaria.svg Болгарія

Союзники:
Flag of Poland.svg Польща (1916–1918)
Flag of Courland (state).svg Курляндія (1918)
Flag of Lithuania (1918-1940).svg Литва (1918)
Flag of the Ukranian State.svg Українська Держава (1918)
Flag of Belarus (1991-1995).svg БНР (1918)

Антанта:
Flag of France.svg Франція
Flag of the United Kingdom.svg Британська імперія
Flag of Russia.svg Російська імперія (1914–1917)
Flag of Italy (1861-1946) crowned.svg Італія (1915–1918)
US flag 48 stars.svg США (1917–1918)
State Flag of Serbia (1882-1918).svg Сербія
Flag of Romania.svg Румунія (1916–1918)
Flag of Japan (bordered).svg Японська імперія
і ще 24 країни
Втрати
Загинуло військових:
4 386 000
Поранено військових:
8 388 000
Зникло військових:
3 629 000
Загинуло військових:
5 525 000
Поранено військових:
12 861 500
Зникло військових:
4 121 000

Пе́рша світова́ війна́[а 1] — світова війна, глобальний збройний конфлікт, який відбувався перш за все в Європі від 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 року. Під час неї загинуло понад дев'ять мільйонів солдат і цивільних жителів. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію XX століття.

Сили Антанти на чолі з Францією, Росією, Великобританією і з 1917 року США перемогли держави Четверного Союзу (також відомі як Центральні Держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією й Османською Імперією. Італія приєдналася до Антанти 1915 року.

Боротьба, яка велась на Західному Фронті, проходила вздовж системи траншей і укріплень, обмежених областю, відомою під назвою нічийна земля. Ці ряди укріплень тягнулися від Північного моря до Швейцарії, через це система ведення статичної траншейної війни визначила хід війни для багатьох її учасників. На Східному Фронті розлогі східні рівнини і обмежена мережа залізниць запобігли безвихідному стану ведення траншейної війни. Але масштаб конфлікту був настільки великим, що і Близький Схід та Італійський Фронт також вели важку боротьбу. Військові дії також проходили і на морі і, вперше, у повітрі.

Війна спричинила розпад чотирьох імперій: Австро-угорської, Німецької, Османської і Російської. Німеччина втратила свої колоніальні території, а такі країни як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також сформувала ґрунт для розпаду Британської Імперії.

Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських війн. Результат конфлікту був важливим чинником для виникнення Другої світової війни.

Привід та причини[ред.ред. код]

Діаграма, що дає уявлення про міжнародні відносини країн Європи перед Першою світовою війною.

28 червня 1914 року, сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу, в Сараєві. Студент був членом організації «Млада Босна», метою якої було об'єднання усіх південних слов'ян та їхня незалежність від Австро-Угорщини. Сараєвське вбивство привело в рух ряд стрімких подій, які переросли в повномасштабну війну. 23 липня Австро-Угорщина висловила звинувачення, що за вбивством стоять сербські діячі і висунула ультиматум до Сербії, щоб та покарала причетних до скоєного та допустила австрійську поліцію на свою територію. В той же день Сербія оголошує мобілізацію і оголосила, що погоджувалась лише на часткові умови ультиматиму. 26 липня Австро-Угорщина оголошує мобілізацію та підводить війська до кордону із Сербією. 28 липня Австро-Угорщина, у зв'язку з невиконанням умов ультиматиму, оголосила Сербії війну. Головні європейські країни були в стані війни протягом декількох тижнів через схему договорів колективної оборони і складного характеру міжнародних союзів. Хоча вбивство і було подією, котра спричинила початок війни, воно було останнім в довгій послідовності причин і подій, які налаштовували нації Європи на війну між собою.

Перегони озброєнь[ред.ред. код]

Воєнно-морські перегони між Великобританією і Німеччиною були посилені в 1906 році запуском в стрій британського лінкора «HMS Dreadnought»; його конструкція була революційною, тож робила всі попередні лінійні кораблі застарілими. Великобританія також підтримувала велике воєнно-морське лідерство в інших областях, особливо над Німеччиною та Італією. Пол Кеннеді вказує, що обидві нації вірили у тезу Альфреда Тейєра Махана «Стратегія повеління морем» як життєво важливу для великого статусу нації; досвід, отриманий від морського рейдерства, показав хибність цієї тези.

Девід Стівінсон описав перегони озброєнь, як «цикл укріплення підвищеної воєнної готовності». Девід Геррманн вбачав конкуренцію у суднобудівництві як частину загального руху в напрямку війни. Ніл Фергюсон, все ж таки, стверджував, що змога британців підтримувати повне лідерство показує, що це не було основним фактором у конфлікті, що наближався.

Також слід відзначити, що вартість перегонів озброєнь однаково відчували і в Великобританії, і в Німеччині. Загальні витрати на озброєння шістьма Великими державами (Великобританія, Німеччина, Франція, Росія, Австро-Угорщина та Італія) збільшились на 50% між 1908 і 1913 роками.

Плани, недовіра і мобілізація[ред.ред. код]

Досить поширеною є теза, прийнята багатьма політичними вченими, що плани мобілізації Німеччини, Франції і Росії автоматично загостряли конфлікт. Фріц Фішер підкреслив невід'ємно агресивну природу Плану Шліффена, який передбачав стратегію ведення війни на два фронти. Боротьба на двох фронтах означала, що Німеччина повинна була би швидко розбити одного з супротивників перед тим, як братися за іншого. Він закликав до сильної правофлангової атаки, щоб захопити Бельгію і нанести шкоду французькій армії за рахунок обмеження її можливостей до мобілізації.

Після цієї атаки німецька армія негайно би відправилась залізницею на схід і швидко розгромила російські сили, які б повільно мобілізувалися.

Французький План XVII передбачав нанесення швидкого удару в індустріальний центр Німеччини — Рурську долину. Це завдало б великого удару по подальшій можливості Німеччини продовжувати війну.

Російський План XIX передбачав мобілізацію її армій і проти Австро-Угорщини (План «А»), і проти Німеччини.

Всі три проекти створювали атмосферу, де швидкість була визначним фактором для перемоги. Ретельно продумані розклади вже були готові, і як тільки б мобілізація почалася, залишалося небагато можливостей для повернення назад. Дипломатичні затримки і погані комунікації поглиблювали ці проблеми.

В доповнення до цього, плани Франції, Німеччини і Росії були всі націлені на наступ, звичайно ж в реальному конфлікті вони б були покращенні додаванням захисної вогневої сили і створенням укріплень.

Мілітаризм та автократії[ред.ред. код]

Президент Сполучених Штатів Вудро Вільсон та інші відповідальність за війну покладали на мілітаризм. Прихильники цього погляду стверджують, що аристократія й військова еліта мали занадто велику владу у Німеччині, Росії та Австро-Угорщині, а війна була наслідком їхнього бажання військової влади і зневаги до демократії. Ця тема дуже часто популяризувалася в антинімецькій пропаганді. Відповідно, прихильники цієї теорії закликали до складення повноважень таких правителів як Кайзер Вільгем II, пропагували кінець аристократії і мілітаризму. Це використовувалось для того, щоб виправдати вхід американців у війну, коли Царська Росія здалася в 1917 році. Однією з формальних причин вступу США у цю війну була Телеграма Циммермана — таємна телеграма міністра іноземних справ Німеччини Артура Циммермана до посла Німеччини у США від 19 січня 1917 р. з пропозицією утворити військовий союз з Мексикою проти США.

Вілсон сподівався, що Ліга Націй і роззброєння забезпечать довготривалий мир. Він також визнав, що певні різновиди мілітаризму, на його думку, існували в межах Британської і Французької Імперій.

Була деяка необґрунтованість цієї думки, оскільки Антанта складалася з Великобританії і Франції, обидві демократичні держави, які боролися проти Четверного союзу, до якого входили автократичні режими Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Росія, один з учасників Антанти, була імперією до 1917 року, але це протиставлялося підкоренню слов'янських народів Австро-Угорщиною. Таким чином, представлення війни як боротьби демократії проти диктатури мало певну обґрунтованість, але із затягуванням конфлікту воно дедалі більше втрачало значення.

Баланс сил[ред.ред. код]

Однією з цілей зовнішньої політики Великих держав у довоєнні роки була підтримка балансу сил в Європі. Це розвинулось у складну схему таємних та загальновідомих союзів і договорів. Наприклад, після війни 1870–1871 рр., Великобританія, здавалось, схвалювала сильну Німеччину, оскільки це допомогло зрівноважити її традиційного ворога — Францію. Після того, як Німеччина почала свою військово-морську конкуренцію з Великобританією, ця позиція почала змінюватися. Франція, шукаючи союзника, щоб врівноважити загрозу, створену Німеччиною, знайшла його у вигляді Росії. Австро-Угорщина, стоячи перед загрозою з боку Росії, прагнула отримати підтримку Німеччини.

Коли розпочалася Велика війна, ці договори лише частково визначили, хто увійшов у війну на якому боці. Великобританія не мала ніяких договорів з Францією чи Росією, але вступила у війну на їхньому боці. Італія хоча мала договір і з Австро-Угорщиною, і з Німеччиною, все ж таки не входила у війну з її партнерами по союзу, а пізніше воювала проти них на боці Антанти. Можливо, найвагомішим з усіх спочатку був оборонний договір між Німеччиною та Австро-Угорщиною, який Німеччина в 1909 році розширила, заявляючи, що Німеччина підтримає Австро-Угорщину, навіть якщо та сама розпочне війну.

Економічний імперіалізм[ред.ред. код]

Володимир Ленін стверджував, що за виникнення війни був відповідальний імперіалізм. Він продовжував економічні теорії Карла Маркса та англійського економіста Джона А. Гобсона, які передбачили, що необмежене змагання за розширення ринків збуту призведе до глобального конфлікту. Цей аргумент був популярний після війни і допомагав становленню комунізму. Ленін стверджував, що банківські інтереси різних капіталістично-імперіалістичних держав організували війну.

Торгівельні бар'єри[ред.ред. код]

Корделл Халл, держсекретар при Франкліні Рузвельті зробив заяву через декілька років після Першої світової війни, що торговельні бар'єри були першопричиною і Першої, і Другої світових воєн. Приблизно у 1943—1944 роках, він спроектував Бретон-Вудські домовленості, для зменшення торгівельних бар'єрів та усунення того, що він вважав причиною конфліктів.

Етнічне і політичне протистояння, обидва — старе і нове[ред.ред. код]

Балканську війну між Австро-Угорщиною і Сербією вважали неминучою, оскільки вплив Австро-Угорщини зменшувався і панслов'янський рух зростав. Підвищення етнічного націоналізму збіглося зі зростанням Сербії, де антиавстрійські настрої були, мабуть, найпалкішими. 1878 року Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, колишню оттоманську провінцію, яка мала велике сербське населення, і яку вона формально анексувала в 1908 році. Підвищення національної свідомості також збіглося з занепадом Оттоманської Імперії. Росія підтримувала панслов'янский рух, що в основному було мотивовано етнічними і релігійними прихильностями і конкуренцією з Австро-Угорщиною, що почалася ще у часи Кримської війни, але недавні події, такі як невдала російсько-австрійська угода і столітня мрія про незамерзаючий морський порт, також мотивували Санкт-Петербург.

Росія також хотіла скористатися моментом щоб знищити останнє, сильне гніздо українського національного руху в Галичині, що загрожувало її великодержавним, імперіалістичним планам і цілості російської імперії. Протиукраїнська російська преса проповідувала думку, що Росія до того часу не зліквідує у себе українського сепаратизму та мазепинської небезпеки, доки поза кордонами буде існувати вічне джерело української ідеї, що буде все оживляти національний спротив українців в Росії та загрожувати планам російського націоналізму.

Київський орган російських націоналістів «Кієвлянін» писав в листопаді 1911 р.:

«Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи, взяті разом... Мазепинське питання б'є Росію в саму основу їі великодержавности. Мазепинський рух намагається зруйнувати національну, культурну, політичну єдність русского народу, намагається зруйнувати великодержавність Росії. От де наша найбільша небезпека. Мазепинський рух росте. Мазепинство з своєї галицької бази розлазиться по цілій південній Росії. В Галичині готується небезпечний антирусский осередок, полум'я якого може перекинутись по всій Малоросії ...»

[1]

Тобто однією з головних причин війни для Росії було бажання захопити Галичину і знищити тут осередок українського національного руху, та здійснити своє історичне завдання «Объединения под скипетром русского царя всех ветвей русского народа».

Географічне положення Німеччини як центральноєвропейської держави змусило її дійти висновку, що єдина життєздатна оборона повинна бути активним наступом, саме таким чином виглядало формулювання Плану Шліффена. У той же час, втрата Ельзасу і Лотарингії в ході Франко-Пруської війни, вплинула на французьку політику реваншизму. Франція об'єдналася з Росією, і війна на два фронти стала тепер єдиним варіантом для Німеччини.

Липнева криза та оголошення війни[ред.ред. код]

Докладніше у статті Липнева криза

Після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда Австро-Угорщина використала це як привід щоб зайнятися сербським питанням; Німеччина підтримала її дії. 23 липня був виставлений ультиматум Сербії з вимогами, настільки радикальними, що він був відкинутий. Серби, спираючись на підтримку Росії, розпочали мобілізацію. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну. Спочатку Росія планувала часткову мобілізацію, спрямовану на австрійський кордон. 31 липня, після того, як російський Генеральний Штаб повідомив царю, що часткова мобілізація неможлива з точки зору логістики, розпочалася повна мобілізація. План Шліффена, який ґрунтувався на швидкому розгромі Франції, не передбачав безперешкодної мобілізації росіян. Таким чином, 1 серпня німці оголосили війну Росії і через два дні — Франції. Потім Німеччина порушила нейтралітет Бельгії своєю атакою через неї на Париж, що призвело до вступу у війну Британської імперії. Після цього п'ять із шести європейських Великих держав перебували в найбільшому континентальному європейському конфлікті починаючи з часів Наполеонівських воєн.

Хронологія[ред.ред. код]

1914 рік[ред.ред. код]

Плакат «Друга вітчизняна війна» (1914–1918)

1915 рік[ред.ред. код]

  • 24 січня 1915. Західний фронт. Бої англійської та німецьких ескадр у Доггер-банкі в Північному морі
  • 726 лютого 1915. Східний фронт. Спроба німецьких військ оточити 10-у російську армію у Августівській операції у Східній Прусії (Зимова битва в Мазурії). Російські війська відійшли до лінії Ковно-Осовець
  • 18 лютого 1915. Західний фронт. Німеччина оголосила про початок «необмеженої підводної війни»
  • 19 лютого 1915 — 9 січня 1916. Балкани. Дарданелльська операція союзних військ з метою захопити Дарданели, Босфор і Стамбул
  • 20 лютого30 березня 1915. Східний фронт. У ході Прасниської операції (Польща) німецькі війська відкинуті до кордонів Схід. Прусії
  • 22 березня 1915. Східний фронт. У ході Карпатської операції капітулював оточений російськими військами 120-тисячний гарнізон Перемишля (австро-угорські війська)
  • 22 квітня 1915. Західний фронт. Німецькі війська вперше застосували під Іпром хімічну зброю  — хлор. Було отруєно 15 тис. осіб
  • 25 квітня 1915. Балкани. Галіпольська операція  — десант союзних військ в Туреччині
  • 25 травня 1915. Східний фронт. Горлицький прорив німецько-австрійських військ (генерал А. Макензен) на Південно-Західному фронті. Російські війська лишили Галичину. 3 червня німецько-австрійські війська зайняли Перемишль, 22 червня — Львів. Російські війська втратили 500 тис. полоненими
  • 7 травня 1915. Німецький підводний човен затопив пасажирський лайнер «Лузітанія»
  • Травень 1915. Східний фронт. Наступ німецьких військ у Прибалтиці. 7 травня російські війська лишили Лібаву. Німецькі війська вийшли до Шавлі та Ковно (взяли 9 серпня)
  • 23 травня 1915. Західний фронт. Італія приєдналася до Антанти й оголосила війну Австро-Угорщині
  • 24 травня 1915. Західний фронт. Спроби наступу італійських військ на Тренто і на річці Ізонцо. У червні бойві дії прийняли позиційний характер
  • 26 червня21 липня 1915. Південний фронт. Алашкерська операція російських військ проти турецької армії. Зайняти райони озер Ван та Урмія
  • Липень 1915. Африка. Німецька Південно-Західна Африка. (Намібія) окупована військами Південно-Африканського Союзу (домініон Великобританії)
  • 1317 липня 1915. Східний фронт. У ході Прасниської оборонної операції проти німецько-австрійських військ зірвано план оточення російських військ у Польщі, проте російські війська залишили Польщу
  • 610 серпня 1915. Балкани. Десант союзних військ у бухті Сувла в Туреччині
  • 8-21 серпня 1915. Східний фронт. Моонзундська операція російської ескадри по відсічі прориву німецьких кораблів
  • 19 серпня 1915. Німецький підводний човен потопив пасажирський пароплав «Арабік»
  • 22 серпня—4 вересня 1915. Східний фронт. Віленська оборонна операція російських військ у Прибалтиці
  • 6 вересня 1915. Балкани. Болгарсько-німецький договір про дружбу і союз. Болгарія зобов'язалася вступити у війну на боці Німеччини. Болгарсько-турецький договір про кордон
  • 8 вересня—2 жовтня 1915. Східний фронт. Свенцянський прорив 10-ої німецької армії (генерал Г. фон Ейхгорн). 10-а російська армія Західного фронту вимушена лишити Вільно (Вільнюс)
  • вересень 1915. Месопотамія. Британські війська розбиті турками під Багдадом й обложені у Кут-ель-Амарі. Наприкінці року британський корпус було перетворено в експедиційну армію
  • 25 вересня6 жовтня 1915. Західний фронт. Спроби наступальних операцій союзників у Шампані та Артуа
  • жовтень 1915. Південний фронт. Російські війська на Близькосхідному театрі військових дій об'єднані у Кавказький фронт
  • 5 жовтня 1915. Балкани. У Салоніках висадився експедиційний корпус союзників для надання допомоги Сербії.
  • 7 жовтня 1915. Балкани. Наступ австро-німецьких та болгарських військ на Сербію. Сербська армія після двомісячних боїв відступила до Албанії. Окупація Сербії Центральними державами
  • 14 жовтня 1915. Балкани. Вступ Болгарії у війну на боці Німеччини
  • 30 жовтня 1915. Південний фронт. Російський експедиційний корпус висадився в іранському порту Пехлеві. В листопаді взято місто Казвін, 16 грудня — Хамадан

1916 рік[ред.ред. код]

  • 10 грудня 1915 — 9 січня 1916. Балкани. Десант англо-французьких військ евакуйований із Стамбулу у Салоніки для посилення Салонікського фронту.
  • Січень 1916. Африка. Англо-французькі війська зайняли німецьку колонію Камерун.
  • 10 січня2 березня 1916. Південний фронт. Ерзурумська операція російської Кавказької армії. Було прорвано турецький фронт і захоплена фортеця Ерзурум (16 лютого). Турецькі війська втратили близько 66 тис. осіб, у тому числі 13 тис. полоненими; росіяни — 17 тис. вбитими та пораненими
  • 5 лютого — 18 квітня 1916. Південний фронт. Трапезундська операція російських військ. Зайнято турецьке місто Трапезунд
  • Лютий 1916. Південний фронт. Наступ російського кавалерійського корпусу на мосульському та багдадському напрямках. Взято Керманшах
  • 21 лютого — 21 грудня 1916. Західний фронт. Початок німецького наступу проти Верденського виступу. Верденська оборонно-наступальна операція союзних військ. За 70 діб кривавих боїв німецькі війська просунулися лише на 6-7 км
  • Березень 1916. Західний фронт. Спроба наступу італійських військ на річці Ізонцо
  • 18 — 30 березня 1916. Східний фронт. Нароцька операція російських військ
  • 28 квітня 1916. Південний фронт. Капітуляція англійських військ в Кут-ель-Амарне
  • 15 травня 1916. Західний фронт. Наступ австро-угорських військ проти італійських військ у районі Трентіно
  • 31 травня — 1 червня 1916. Західний фронт. Ютландська морська битва головних сил британського та німецького флотів. Німецький флот сховався на своїх базах
  • 4 червня — вересень 1916. Східний фронт. Наступ Південно-Західного фронту під командуванням О. А. Брусілова (Брусіловський прорив). Австро-німецькі війська втратили більше 1 млн осіб вбитими та пораненими, більше 400 тис. осіб полоненими. Російські війська втратили біля 500 тис. осіб
  • 1 липня — листопад 1916. Західний фронт. Наступ союзників на річці Сомма. 15 вересня англійці вперше застосували танки. До кінця наступу просування союзників склало 5-15 км
  • 27 серпня 1916. Східний фронт. Румунія оголосила війну Австро-Угорщині, 28 серпня — Німеччині, 30 серпня — Туреччині, 1 вересня — Болгарії
  • 28 серпня 1916. Західний фронт. Італія оголосила війну Німеччині
  • 2 вересня 1916. Західний фронт. Перехід німецьких військ під Верденом до оборони
  • 2 вересня 1916. Східний фронт. Спроба наступу румунсько-російських військ у Трансільванії
  • 26 вересня 1916. Східний фронт. Контрнаступ австро-німецьких військ у Трансільванії. Румунську армію було знищено. 6 грудня німецькі війська ввійшли до Бухаресту
  • 24 жовтня21 грудня 1916. Західний фронт. Наступ французьких військ під Верденом. Війська вийшли на рубіж, який вони займали 25 лютого
  • 5 листопада 1916. Східний фронт. Створення на території, окупованій німецькими та австро-угорськими військами, Королівства Польського на чолі із Державною радою
  • 21 листопада 1916. Австро-Угорщина. Помер цісар Франц Йосип I. Новим цісарем став Карл I, племінник Франца Йосипа I
  • Грудень 1916. Східний фронт. Утворення Румунського фронту російської армії

1917 рік[ред.ред. код]

  • 5 — 11 січня 1917. Східний фронт. Мітавська операція російських військ
  • 1 лютого 1917. Західний фронт. Німеччина вдруге оголосила Великобританії «необмежену підводну війну». Протягом лютого-квітня 1917 року німецькі підводні човни знищили більше 1000 торгових кораблів
  • 8 — 12 березня (23 — 27 лютого ст. стилю) 1917. Росія. Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії. Повалення монархії. Сформований Тимчасовий уряд
  • 11 березня 1917. Південний фронт. Британські війська зайняли Багдад
  • 17 березня 1917. Західний фронт. Німецьке командування відвело свої війська по річці Ена на 30 км назад на «смугу Зігфріда»
  • 17 березня 1917. Україна. У Києві створена Центральна Рада
  • 6 квітня 1917. Західний фронт. США вступили у війну на боці Антанти
  • 9 квітня — 5 травня 1917. Західний фронт. Невдалий Квітневий наступ союзників («бійня Нівеля»). Втрати склали до 200 тис. осіб
  • 7 червня — 30 серпня 1917. Західний фронт. Операція союзників у Мессіна
  • 23 червня 1917. Україна. Центральна Рада проголосила 1-м універсалом автономію України
  • 1 липня (18 червня за старим стилем) 1917. Східний фронт. Липневий наступ російської армії. В результаті контрудару австро-німецьких військ залишена Галичина. Загальні втрати російської армії перевищили 150 тис. осіб
  • 22 — 27 липня 1917. Східний фронт. Вдалий наступ румунсько-російських військ на Румунському фронті
  • 22 — 23 липня 1917. Східний фронт. Невдалий наступ російських військ у Прибалтиці на Вільно і Ковно
  • Серпень 1917. Східний фронт. Проголошена незалежна Білоруська Народна республіка
  • 31 серпня — 6 листопада 1917. Західний фронт Операція союзників біля Іпра
  • 15 серпня 1917. Польща. Проголошення в Парижі під егідою Антанти Польського національного комітету. Р. Дмовський був визнаний головою тимчасового уряду Польщі за кордоном
  • 20 — 27 серпня 1917. Західний фронт. Операція союзників у Вердена
  • 1 — 6 вересня 1917. Східний фронт. В ході Ризької оборонної операції російські війська здали Ригу
  • 23 вересня 1917. Литва. У Вільно (Вільнюс) при підтримці німецького уряду створено литовську Національну раду (Таріба), що проголосила незалежність Литви від Росії. 16 лютого 1918 р. прийнято «Акт незалежності Литви»
  • 12 — 19 жовтня 1917. Східний фронт. Моонзундська оборонна операція російського флоту
  • 23 — 26 жовтня 1917. Західний фронт. Операція союзників у Мальмезоні
  • 24 жовтня 1917. Західний фронт. Наступ австро-угорських військ в районі Капоретто. Поразка італійських військ
  • 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917. Росія. У результаті Жовтневого перевороту Тимчасовий уряд повалено. Влада перейшла до партії більшовиків на чолі з В. І. Ульяновим (Леніном). Формування Радянського уряду
  • 13 листопада 1917. Україна. Війська Центральної Ради зайняли Київ
  • 20 листопада 1917. Україна. Центральна Рада у Києві проголосила незалежність Української Народної Республіки
  • 20 листопада — 6 грудня 1917. Західний фронт. Операція союзників у Камбрі. Перше масоване застосування танків
  • 9 грудня 1917. Східний фронт. Румунія уклала Фокшанське перемир'я з Німеччиною і Австро-Угорщиною
  • 15 грудня 1917. Східний фронт. Радянський уряд уклав перемир'я з Центральними державами
  • 19 грудня 1917. Фінляндія. Фінський сейм прийняв рішення за проголошення Фінляндії незалежною республікою. 31 грудня декретом Ради народних комісарів визнана незалежність Фінляндської республіки
  • Грудень 1917. Східний фронт. За схваленням Антанти румунські війська зайняли територію Бесарабської провінції колишньої Російської імперії
  • Грудень 1917. Південний фронт. Британські війська зайняли Газу, Яффу, Єрусалим
  • Грудень 1917. Африка. Англо-французькі війська зайняли Німецьку Східну Африку (Бурунді, Руанда, к.ч. Танзанії)

1918 рік[ред.ред. код]

«Світ з Україною» Спеціальний диспетчерський від 9 лютого 1918 р.
  • 12 січня 1918. Південний фронт. Перемир'я між російським та турецьким військовим командуванням. Розпад російського фронту у Закавказзі
  • 23 — 31 січня 1918. Радянська Росія. На 3-му Всеросійському з'їзді Рад створена Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР)
  • 8 лютого 1918. Україна. Червона Армія захопила Київ
  • 9 лютого 1918. Німеччина. Україна. Сепаратний договір Німеччини та Центральної Ради
  • Лютий 1918. Східний фронт. Наступ німецько-австрійських військ
  • 12 лютого 1918. Південний фронт. Наступ турецьких військ. Звільнено Ерзурум, Карс, Батум
  • 17 лютого — 2 травня 1918. Росія. Перебазування кораблів Балтійського флоту («льодовий похід») з Ревеля та Гельсингфорса (Гельсінкі) до Кронштадту
  • Лютий 1918. Росія. Прибалтика. Німеччина. 24 лютого Естонський земський собор оголосив незалежну Естонську демократичну республіку. Німецький окупаційний уряд проголосив створення Балтійського герцогства, що мало включати Естляндську, Ліфляндську та Курляндську губернії колишньої Російської імперії
  • 1 березня 1918. Україна. Німеччина. Війська Центральної Ради разом з австро-німецькими військами взяли Київ. Австро-німецькі війська окуповують територію України
  • 3 березня 1918. Східний фронт. Сепаратний Брестський мир Радянської Росії з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією й Туреччиною. Росія відмовлялася від суверенітету над Польщею, Литвою, частиною Білорусі та Латвії. Росія зобов'язалася вивести війська з України, Фінляндії, Латвії та Естонії і провести повну демобілізацію армії і флоту. Росія відмовлялася від Карса, Ардагана і Батума у Закавказзі
  • 6 березня 1918. Росія. Англійський десант зайняв Мурманськ
  • 15 березня 1918. Антанта заявила про невизнання Брестського миру
  • 21 березня 1918. Західний фронт. Березневий наступ німецьких військ у Пікардії. Оборона союзників була прорвана углуб на 60 км. Прорив був ліквідований введенням союзних резервів. Втрати німецьких військ становили близько 230 тис. осіб
  • 5 квітня 1918. Радянська Росія. Японський десант висадився у Владивостоці
  • 9 — 14 квітня 1918. Західний фронт. Спроба наступу німецьких військ у Фландрії
  • квітень 1918. Південний фронт. Закавказький сейм проголосив створення незалежної від Росії Закавказької Демократичної Федеративної Республіки (ЗДФР)
  • квітень. 1918. Східний фронт. Німецькі війська зайняли Крим
  • 29 квітня 191.8 Україна. У Києві т.зв. З'їзд хліборобів за підтримкою німецького командування проголосив генерал-лейтенанта П. Скоропадського гетьманом Української Держави
  • 7 травня 1918. Східний фронт. Бухареський мирний договір Румунії з Центральними державами. Румунія втрачала значні прикордонні ділянки, але одержувала Бесарабію. Ні радянський уряд, ні держави Антанти договір не визнали
  • 8 травня 1918. Східний фронт. Німецькі війська зайняли Ростов. Створення «Всєвєлікого войска Донского» на чолі з отаманом Красновим
  • 14.5.1918 Східний фронт Грузія перейшла під німецький протекторат. Висадка німецьких військ у Поті
  • 27—28.5.1918 Вихід з ЗДФР Вірменії та Азербайджану
  • 27.5—4.6.1918 Західний фронт Наступ німецьких військ півн. Реймса (битва на Шмен-де-Дам). Німецькі війська вийшли до річки Марна (70 км до Парижа)
  • 15—26.6.1918 Західний фронт Італійські війська відбили наступ австро-угорських військ під Тренто
  • 18.6.1918 Росія Затоплення частини кораблів Чорноморського флоту у Новоросійську за наказом Радянського уряду
  • 6.1918 Південний фронт Туреччина укладає мир з Вірменією та Грузією
  • 6 липня 1918 Антанта проголосила Владивосток міжнародною зоною. Висаджені японські та американські десанти
  • 15 липня4 серпня 1918 Західний фронт Наступ німецьких військ на річці Марні (т.зв. друга Марна). Контрударом союзних військ німецькі війська відкинуті до рік Ена та Вель.
  • 8—13 серпня 1918 Західний фронт Англо-французькі армії в Амьєнській операції завдали поразки німецьким військам, котрі були змушені відійти на рубіж, з якого почався їх Березневий наступ
  • 27 серпня 1918 Німеччина Росія За умовою в Берлині радянський уряд зрікся від влади над Естонією та Ліфляндією
  • 12—15 вересня 1918 Західний фронт 1-а американська армія (командувач генерал Дж. Першінг) отримала перемогу над німецькими військами у Сен-Мійєля
  • 15—29 вересня 1918 Балкани Наступ союзних військ. Німецькі та болгарські війська були розбиті
  • 19 вересня 1918 Південний фронт Наступ британських та арабських військ в Сирії. Турецька армія розбита. З 28 вересня до 27 жовтня союзники зайняли Акку, Дамаск, Триполі й Халеб
  • 26 вересня 1918 Західний фронт Початок загального наступу союзних військ на 420-км фронті від Вердену до моря. Оборону німецьких військ було прорвано
  • 29 вересня 1918 Балкани. У Салоніках Болгарія підписала перемир'я з Антантою.
  • 7 жовтня 1918 Південний фронт Французький морський десант у Бейруті
  • 12 жовтня 1918 Польща Німецький уряд створив Регентську раду для управління польськими землями. Основу збройних сил склав польський легіон на чолі з Ю. Пілсудським
  • жовтень 1918 Угорщина Буржуазно-демократична революція в Угорщині. Проголошення незалежності, 16 листопада — республіка
  • жовтень 1918 Південний фронт Наступ британських військ на Месопотамському фронті. Зайняті Кіркук та Мосул
  • 24 жовтня 1918 Західний фронт Наступ італійської армії на річці П'яве
  • 28 жовтня2 листопада 1918 Західний фронт Розпад австро-угорського фронту
  • 30 жовтня 1918 Південний фронт На борту англійського лінійного корабля «Агамемнон» у бухті Мудре (острів Лемнос) між Антантою і Туреччиною було підписано Мудроське перемир'я. Туреччина вивела війська з Закавказзя
  • жовтень 1918 Схід. Галичина У Львові створена Українська національна рада
  • 1 листопада 1918 Листопадовий чин. Січові стрільці зайняли Львів, більші міста Галичини — Станіславів, Тарнопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Коломию, Снятин, Печеніжин, Борислав та інші
  • 3 листопада 1918 Західний фронт У Вілла-Джусті (у Падуї) Австро-Угорщина підписала перемир'я з Антантою
  • 3 листопада 1918 Німеччина Початок революції в Німеччині
  • 3 листопада 1918 Польща Регентська рада оголосила незалежність Польщі
  • 9 листопада 1918 Схід. Галичина Проголошення Західно-української Народної республіки (ЗУНР); до кінця листопада більшість її території була окупована польськими військами
  • 10 листопада 1918 Східний фронт Румунія вдруге оголошує війну Центральним державам; румунські війська окупували Трансільванію
  • 11 листопада 1918 Західний фронт Компьєнське перемир'я країн Антанти з Німеччиною. Капітуляція німецьких військ: припинення військових дій, здача Німеччиною сухопутного і морського озброєння, вивід військ з окупованих територій
  • 12 листопада 1918 Австрія Проголошення республіки
  • 13 листопада 1918 Росія Радянський уряд анулює Брестський мирний договір
  • 14 листопада 1918 Україна Утворено Директорію під головуванням В. Винниченко. Головним отаманом України призначено Симона Петлюру
  • листопад 1918 Латвія Проголошення тимчасовим урядом у Ризі незалежності Латвії
  • 28 листопада 1918 Німеччина Цісар Вільгельм II зрікся престолу

Післявоєнні події[ред.ред. код]

  • 1 грудня 1918. Балкани. Проголошення Королівства сербів, хорватів та словенців (з 1929 р. — Югославія)
  • грудень 1918. Польща. Німеччина. Польські війська зайняли Познань
  • 12 грудня 1918. Україна. Угода між Директорією та командуванням німецьких військ в Україні
  • 14 грудня 1918. Україна. Війська Петлюри взяли Київ. Гетьман Скоропадський підписав акт про відмову від влади
  • 24 грудня 1918. Росія. Україна. Уряд Радянської Росії відмовився від визнання незалежності Української держави
  • 1 січня 1919. Росія. Утворення Білоруської радянської соціалістичної республіки (БРСР)
  • 1 — 3 січня 1919. Росія. Франко-грецькі війська зайняли Херсон та Миколаїв. Наступ відбитий радянськими військами
  • 18 січня 1919 — 21 січня 1920. Антанта. Паризька мирна конференція. Радянська Росія не була запрошена
  • січень 1919. Україна. Заявлено про приєднання ЗУНР до України і визнання уряду Директорії
  • 5 лютого 1919. Україна. Червона армія захопила Київ
  • лютий — серпень 1919. Литва. Білорусь. Литовсько-Білоруська радянська соціалистична республіка (Літбєл)
  • 21 березня 1919. Угорщина. Проголошення Угорської радянської республіки
  • 4 квітня 1919. Польща. Литва. Польські війська Пілсудського захопили Вільно (Вільнюс), Мозир, Ліду, Барановичі
  • квітень 1919. Східний фронт. Франція виводить війська з Росії. Англійські війська виведені з Закаспія
  • 16 квітня — травень 1919. Румунія. Угорщина. Наступ румунських військ
  • 19 травня 1919. Естонія. Національний збір узаконив створення незалежної Естонської Республіки
  • 28 червня 1919. Антанта. Версальський мирний договір з Німеччиною. Німеччина повертала Франції Ельзас-Лотарінгію (в кордонах 1870 р.); Бельгії — округа Мальмеді та Ейпен, а також так звану нейтральну і пруську частини Морені; Польщі — Познань, частину Помор'я та інші території Західної Прусії; м. Данціг (Гданськ) та його передмістя було оголошено «вільним містом»; м. Мемель (Клайпеда) передано у ведення держав-переможниць (в лютому 1923 р. приєднаний до Литви). В результаті плебісциту частина Шлезвіга перейшла у 1920 р. до Данії, частина Верхньої Силезії у 1921 р. — до Польщі, південна частина Східної Прусії залишилася у Німеччини; до Чехословаччини відійшла невелика ділянка силезької території. Саар переходив на 15 років під управління Ліги Націй, а після закінчення 15 років доля Саара мала вирішуватися шляхом плебісциту. Вугільні шахти Саара були передані у власність Франції. Вся німецька частина лівобережжя Рейну та смуга правого берега завширшки 50 км підлягали демілітаризації. Німеччина визнавала протекторат Франції над Марокко та Великобританії над Єгиптом. В Африці Танганьїка стала підмандатною територією Великобританії, район Руанда-Урунді — підмандатною територією Бельгії, «Трикутник Кіонга» (Півд.-Сх. Африка) був переданий Португалії (названі території раніше складали Німецьку Східну Африку) Великобританія і Франція розділили Того й Камерун; Півд. АС отримав мандат на Південно-західну Африку. На Тихому океані як підмандатні території до Японії відійшли острови, що належали Німеччині, на північ від екватора, до Австралійського Союзу — Німецька Нова Гвінея, до Нової Зеландії — острови Самоа.
  • 1 серпня 1919. Угорщина. Уряд Угорської радянської республіки пішов у відставку
  • 10 вересня 1919. Антанта. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією. Договір констатував распад Австро-Угорської імперії і створення на її теренах Австрійської республики, Угорщини, Чехословаччини, Сербо-Хорвато-Словенської держави (з жовтня 1929 — Югославія).
  • 27 листопада 1919. Антанта. Ньоїський мирний договір з Болгарією. Болгарія лишалася частини територій
  • 6 грудня 1919. Східний фронт. Британський міністр закордонних справ Джордж Керзон оповістив план розмежування, згідно з яким східний кордон Польщі мав пройти лінією приблизного етнічного розселення поляків — на заході; литовців, білорусів та українців — на сході («смуга Керзона»)
  • 2 лютого 1920. Росія. Естонія. Мирний договір в Тарту між РРФСР та Естонською республикою
  • 25 квітня 1920. Польща. Росія. Польсько-радянська війна. Наступ польсько-українських військ. 6 травня взяли Київ
  • 14 травня 1920 Росія Польща Контрнаступ радянських військ. 12 липня захоплено Київ
  • 4 червня 1920. Антанта. Тріанонський мирний договір з Угорщиною. За договором до Румунії були приєднані Трансільванія і східна частина Банату; до Королівства сербів, хорватів і словенців — Хорватія, Бачка та західна частина Банату; до Чехословаччини — Словаччина й Закарпатська Україна
  • 12 липня 1920. Росія. Литва. Мирний договір
  • 10 серпня 1920. Антанта. Севрський мирний договір з Туреччиною. Згідно з угодою, Палестина та Ірак передавалися Великобританії, Сірія та Ліван — Франції як підмандатні території. Туреччина відмовлялася від усяких домагань на Аравійський півострів і країни Північної Африки, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, англійську анексію Кіпру, передавала Італії Додеканеські острови. Східна Фракія та Едірне (Адріанополь), Галліпольський півострів передавалися Греції; зона проток підлягала повному роззброєнню і поступала під контроль створеної Антантою міжнародній Комісії проток. Від Туреччини відділявся Курдістан, кордони якого мали бути визначені англо-франко-італійською комісією
  • 11 серпня 1920. Росія. Латвія. Мирний договір в Ризі між РРФСР й Латвійською державою
  • 13 — 25 серпня 1920. Росія. Польща. Розгром радянських військ під Варшавою («диво на Вислі»)
  • 9 — 12 жовтня 1920. Польща. Литва. Польські війська зайняли Вільнюс. Проголошення держави «Серединна Литва». За плебісцитом 8 січня 1922 р. Віленська область передана Польщі
  • 12 жовтня 1920. Росія. Польща. Ризький мирний договір

Початкові воєнні дії[ред.ред. код]

Неузгодженість серед Центральних Країн[ред.ред. код]

Стратегія Центральних Країн постраждала через відсутність добрих комунікацій. Німеччина обіцяла підтримати вторгнення Австро-Угорщини в Сербію, але кожна з них по-своєму інтерпретувала цю дію. Австро-угорські лідери вважали, що Німеччина прикриє її північний фланг проти Росії. Німеччина, в свою чергу, сподівалася, що Австро-Угорщина направить більшість своїх військ проти Росії, в той час як Німеччина направить усі свої сили на Францію. Ця неузгодженість змусила австро-угорську армію розділити свої сили між російським і сербським фронтами.

Африканські кампанії[ред.ред. код]

Деякі з перших сутичок війни сталися між британськими, французькими і німецькими колоніальними військами в Африці. 7 серпня французькі і британські війська вторглися в німецький протекторат Тоголанд. 10 серпня німецькі сили в Південно-західній Африці напали на Південну Африку. Спорадична і жорстока боротьба продовжувалася тут до кінця війни.

Сербська кампанія[ред.ред. код]

12 серпня сербська армія розпочала боротись в битві на Цері проте армія втратила 170 000 солдат.

Німецькі війська в Бельгії і Франції[ред.ред. код]

Спочатку німці досягли великих успіхів у Битві на кордонах (14 серпня — 24 серпня), але Росія все ж таки зуміла швидко напасти на Східну Прусію і відтягнула сюди німецькі сили, призначенні для Західного Фронту. Німеччина перемогла Росію в ряді битв, які всі разом відомі як Друга Битва при Танненберзі (17 серпня — 2 вересня). Це перекидання військ посилило проблеми дефіциту швидкості перевезень за допомогою залізниць, не врахованих німецьким Генеральним Штабом. Початково План Шліффена передбачав, що правий фланг німецької атаки проходитиме на захід від Парижу, однак місткість і низька швидкість гужового транспорту заважали німецькому відділенню постачання нормально виконувати свої функції, тим самим дозволивши французьким і британським силам зупинити розвиток німецької атаки на схід від Парижу під час Першої битви на Марні (5 вересня — 12 вересня), таким чином розвіявши сподівання Центральних Держав на швидку перемогу і примусивши їх вести війну на двох фронтах. Німецька армія проводила свої воєнні дії в хороших захисних позиціях у Франції і постійно виводила зі строю на 230 000 французьких і британських військ більше, ніж втрачала вона сама. Попри це, проблеми комунікацій і сумнівні рішення командування коштували Німеччині шансу на швидку перемогу.

Азія і Тихий океан[ред.ред. код]

30 серпня Нова Зеландія захопила Західне Самоа (пізніше — Німецьке Самоа). 11 вересня Австралійський Воєнно-морський Експедиційний Корпус висадився на острові Нью Поммерн (пізніше — Нова Британія), який був частиною Німецької Нової Гвінеї. Японія захопила німецькі колонії в Мікронезії і, після Битви при Циньтао, німецький порт для завантаження вугілля Циньдао на Шаньдунському півострові в Китаї. Протягом декількох наступних місяців союзні війська захопили всі німецькі території в Тихому океані.

Ранні етапи[ред.ред. код]

Траншейна війна починається[ред.ред. код]

Військова тактика на початку Першої світової війни була не в силі йти в ногу з прогресом технологій. Нові технології дозволили будівництво масивних захисних споруд, через які застаріла тактика не могла прорватися. Колючий дріт був вагомою перешкодою для масованих проходів піхоти; артилерія, значно більш смертельна ніж в 1870-х, разом з кулеметами робили перетинання відкритих просторів справжнім жахіттям. Німці запровадили використання отруйного газу, що скоро стало звичним для обох сторін, попри те, що це ніколи не приносило перемоги у битві. Наслідки його застосування були справді звірячими, вони спричиняли повільну і болісну смерть, це стало одним з найбільших жахів війни, що закарбувалися в людській пам'яті. Командувачі з обох сторін були не в змозі виробити тактику для того, щоб прориватися через вкриті окопами позиції без масових жертв. Технологічний процес, втім, почав приносити нове озброєння для атаки. Танк був військовим винаходом британців, створеним щоб порушити стан безвиході траншейної війни. І Великобританія, і Франція були його першими користувачами; німці використовували захоплені союзницькі танки і частину їх власного проектування.

Після Першої Битви на Марні і Антанта, і німецькі війська почали серію маневрів для захоплення з флангів у так званій гонці до моря. Великобританія і Франція скоро опинилися перед укріпленими німецькими силами від Лотарингії до фламандського узбережжя Бельгії. Великобританія і Франція провели стрімкий прорив, в той час як Німеччина захищала окуповані території. Однією з причин цього було те, що німецькі траншеї були набагато краще збудовані, ніж відповідні їм у їхніх ворогів. Англо-французькі траншеї були призначені тільки щоб бути «тимчасовими» перед тим, як їхні війська прорвалися б через німецьку оборону. Дехто сподівався порушити безвихідь становища, використовуючи науку і техніку. У квітні 1915 року німці вперше використали хлорний газ, порушивши Гаазьку Конвенцію. Вони відкрили 6-кілометровий (4-мильний) отвір в союзницьких лініях оборони, коли британські і французькі колоніальні війська відступили. Канадським військам вдалося закрити прогалину під час Другої Битви при Іпрі; під час Третьої Битви при Іпрі канадські сили захопили село Пашендаль.

1 липня 1916 року — перший день Битви на Соммі — став для британської армії найкривавішим днем в її історії; її втрати становили 57 470 поранених і 19 240 убитих. Більшість жертв трапилися за першу годину наступу, весь наступ коштував британській армії майже півмільйона вбитих солдат.

Жодна зі сторін не була спроможна завдати вирішального удару протягом наступних двох років, однак довготривала німецька атака у Вердені протягом 1916 року і провал військ Антанти на Соммі влітку 1916 року привели виснажену французьку армію на межу краху. Беззмістовні спроби лобового наступу стали маневром за високу ціну і для британської, і для французької піхоти, що призводило до широко розповсюджених повстань, особливо під час Наступу Нівеля навесні 1917 року.

1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборчих сторін; Російської імперії та Австро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.

Неоднозначно зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Ужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.

Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.

По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком засудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.

В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Перемишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.

На окупованих територіях Західної України було створено генерал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались українські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вислали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал». Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдавалася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії: десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Телергоф, Терезієштадт, Гмюнді.

Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських втрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.

Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.

Статистика Першої світової війни[ред.ред. код]

За роки Першої світової було призвано близько 74 млн. чоловіків.

Довжина фронтів сягала 2,5-4 тисяч кілометрів.

Близько 10 млн чоловік загинуло і 10 млн було поранено.

Війна йшла на східному і західному фронтах, на Середньому Сході, в Африці (Пауль фон Леттов-Форбек) і на морі.

Росія вийшла з неї через революцію 1917 р.

Війна формально була завершена Версальським мирним договором.

Застосування нових методів[ред.ред. код]

Ця війна, через свій позиційний характер, призвела до появи нових та розширення використання старих методів ведення бойових дій. До нових відносяться застосування танків та бойових отруйних речовин для прориву оборони. Також більш значним стало використання снайперів — стрільців з озброєнням, що дозволяло підвищити дальність та влучність.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
  1. Назва Перша світова війна увійшла в ужиток в історіографії тільки після початку Другої світової війни в 1939 році. У міжвоєнний період найбільш розповсюдженими загальновживаними термінами були Велика війна (англ. The Great War, фр. La Grande guerre) або «Війна, щоб завершити усі війни»; до 1917 року в Російській імперії її також називали рос. «Великой войною», рос. «Большою війною», рос. «Второй Отечественной», рос. «Великой Отечественной», а також неформально (і до Жовтневого перевороту, і після) — «німецькою»; згодом у СРСР — «імперіалістичною війною»
Джерела

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Анімовані карти[ред.ред. код]