Перша столиця України
Перша столиця України — Першою столицею незалежної держави під назвою "Україна" вважається Київ, який був проголошений разом з незалежності УНР, але є поширене означення першої столиці Харкова та частина регіональної самоідентифікації харків’ян[1][2] пов'язані з тим, що з 1919 по 1934 роки це місто було столицею Української РСР.
Передумови[ред. | ред. код]
Перша згадка про «столичність» міста, а також його порівняння зі столицями сягає 1843 р., коли це зробив у своїй праці «Основание Харькова. Старинное предание» Квітка-Основ’яненко[3]. Причинами для подібного порівняння був бурхливий розвиток міста пов’язаний з заснуванням тут університету. З подальшим індустріальним розвитком Донецько-Криворізького регіону, місто стало одним з найбільших міст Всеросійської імперії. Водночас воно було одним з центрів діяльності українського відродження. Спочатку літературного пов'язаного з діяльністю вищезгаданого Григорія Квітки-Основ'яненка, Петра Гулак-Артемовського і Харківської школи романтиків. А пізніше також і політичного. Тут були засновані Братство тарасівців та Революційна українська партія, відкритий перший у світі пам'ятник Тарасу Шевченку тощо.
28 листопада 1918 року в Курську більшовики створили «Тимчасовий робітничо-селянський уряд України» та його збройні формування, які невдовзі розгорнули наступ на УНР. Частини Червоної армії 3 січня 1919 року тимчасово окупували Харків. 6 січня 1919 року «Тимчасовим робітничо-селянським урядом України» вперше затверджено назву Українська Радянська Соціалістична Республіка. На противагу Києву, який був столицею Української Народної Республіки, столицею УРСР було проголошено Харків.
У 1934 році столицю було перенесено в Київ, однак у Харкові продовжували залишатися деякі міністерства (наркомати)[4].
Під час Другої світової війни та в ході другого звільнення Харкова від німецько-фашистських окупантів, з 16 лютого по 10 березня 1943 року місто тимчасово (до звільнення від німецько-фашистських військ Києва) знову виконувало столичні функції. До Харкова почали повертатися державні органи УРСР, почали працювати ЦК Компартії України та Раднарком УРСР. Однак після того, як 10 березня 1943 року німецькі війська знову зайняли місто, центральні органи влади були терміново евакуйовані[5].
Походження[ред. | ред. код]
Нині достеменно невідомо звідки виникло і поширилось дане означення. Так окремі українські публіцисти як Сергій Грабовський називають його появу частиною сталінської чи радянської міфології створену для викреслення з пам’яті згадки про УНР[6][7][8][9]. В той же час згідно політолога Тетяни Журженко[10] та церковного й громадського діяча Ігоря (Ісіченка)[11], його поява і популяризація відбулась внаслідок діяльності колишнього українського журналіста Костянтина Кеворкяна. Зокрема ним в 1994 р. був заснований однойменний телеканал, а наступного року був виданний, також однойменний, цикл краєзнавчих публікацій в яких просувався альтернативний погляд на міську та регіональну історіогріографію.[12]
Український історик Володимир Кравченко так пояснює причини появи і поширення цього проекту та тези:
«Перша столиця» — проект, керований харківським журналістом К. Кеворкяном, має, безумовно, не лише комерційний, а й певний політичний та національно-культурний вимір. Дискурс «Перший столиці» багато в чому обумовлений реакцією російськомовної частини громадськості Харкова, демократичної за часів перебудови, на українську національно-державний проект, що реалізується у їх поданні «колишніми комуністами та націоналістами». Це, з одного боку, реакція на труднощі з адаптацією в іншому, порівняно з радянським, політичним та соціокультурним простором, а з іншого — спроба знайти йому нову, локальну чи регіональну альтернативу. Можливо, саме ця обставина надала популярності проекту, що встиг обзавестися власною торговою маркою, телеканалом та серією видань на теми історії Харкова.[13]
Водночас колишній архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) більш категоричний в своїй оцінці:
Вона [концепція харківського телеканалу «Первая столица»] полягає в ототожненні української державности з УССР і відмові визнавати будь-які зв’язки сучасної України чи то з Гетьманщиною XVII-XVIII ст., чи, тим більше, з княжою державою IX—XIII ст. Це дало змогу Кеворкяну та його однодумцям проголосити саме Харків, а не Київ, Чигирин, Батурин або Глухів першою столицею України й тішити цим провінційне самолюбство.[11]
Інші оцінки[ред. | ред. код]
Оцінюючи роль Харкова в становленні сучасної української нації й розвитку української політичної думки, історик Іван Лисяк-Рудницький наголошував на тому, що місто «…дійсно заслуговує на назву „першої столиці відродження“»[14].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ИСТОРИЧЕСКАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ ХАРЬКОВА В ИНТЕРНЕТ РЕПРЕЗЕНТАЦИЯХ
- ↑ ПРО ГОРОД ХАРЬКОВ И ХАРЬКОВЧАН. Отчет по результатам онлайн-опроса
- ↑ Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Основание Харькова. Старинное предание//Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібрання творів у 7 тт. Т. 6. К., 1981. С. 369.
- ↑ Красовицкий, Б. Столичный Харьков — город моей юности. — Фоліо, 2004. — 224 с. (рос.)
- ↑ Исаев, А. Битва за Харьков. Февраль-март 1943 года. — Стратегия КМ. — 2004. — 80 с. (рос.)
- ↑ Сергій Грабовський (28 лютого 2022). Харків як нібито «перша столиця» України. День. Процитовано 30 грудня 2022.
- ↑ Як Харків двічі ставав столицею і чому перестав нею бути. VOGUE. 24 червня 2022. Процитовано 30 грудня 2022.
- ↑ Тетяна Ніжинська (24 червня 2020). Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф. Big Kyiv. Процитовано 30 грудня 2022.
- ↑ Сергій Петров (22 червня 2022). Харків. Хроніки атаки на місто, день 118-й (21.06.2022). Майдан. Процитовано 30 грудня 2022.
- ↑ Татьяна Журженко. Гражданское образование и демократизация в странах Восточного партнерства. — Bundeszentrale für politische Bildung, 2016. — С. 118-139. — ISBN 978-3-8389-0698-0.
- ↑ а б Досвід українського Середньовіччя в перспективі осягнення національної ідентичности
- ↑ У Харкові остаточно зрозуміли: більше ніяких "перших столиць"
- ↑ Кравченко В.В. Харьков/Харкiв: столица Пограничья. — Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2010. — 358 с.
- ↑ Початки національного відродження. Олександр Салтовський. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 2 вересня 2016.