Петра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петра
Petra
a
Світова спадщина ЮНЕСКО
The Monastery, Petra, Jordan8.jpg
Країна Йорданія Йорданія
Тип культурний
Критерії i, iii, iv
Ідентифікатор 326
Регіонb Арабські країни

Історія реєстрації

Зареєстроване: 1985
9-та сесія

a Назва, як офіційно зазначено у списку
b Як офіційно зареєстровано ЮНЕСКО

Петра (араб. البتراء‎) — давнє місто, столиця Едома або Ідумеї, пізніше столиця Набатейського царства, головне місто синів Ісава.

Розташування[ред.ред. код]

Місто розташоване на території сучасної Йорданії, на висоті понад 900 метрів над рівнем моря і 660 метрів над навколишньою місцевістю, долиною Арави, у вузькому каньйоні Сік. Прохід в долину — через ущелини, розташовані на півночі і на півдні, тоді як зі сходу і заходу скелі прямовисно обриваються, утворюючи природні стіни до 60 метрів у висоту.

Історія[ред.ред. код]

Кінець Сіку

Петра розташовувалася на перехресті двох найважливіших торгових шляхів: один сполучав Червоне море з Дамаском, інший — Перську затоку з Газою на узбережжі Середземного моря. Караванам, що відправлялися від Перської затоки, переповнені дорогоцінними прянощами, тижнями доводилося мужньо переносити суворі умови Аравійської пустелі, поки вони не досягали прохолоди вузького каньйону Сик, ведучого в довгождану Петру. Там мандрівники знаходили їжу, дах і прохолодну цілющу воду. За словами римського історика Плінія туристичний бізнес жителів Петри був дуже прибутковим, тому що окрім плати за житло і за корм для верблюдів, були потрібні подарунки для охоронців, сторожів, служителів храму і слуг царя. Але прянощі і пахощі, що продаються в багатих європейських містах, приносили нечуваний прибуток, тому купці не жаліли коштів на такі витрати. Сотні років торгівля приносила Петрі велике багатство. Але коли римляни відкрили морські шляхи на схід, сухопутна торгівля прянощами зійшла нанівець і Петра поступово спустіла, загубившись в пісках. Багато споруд Петри споруджувалися в різні епохи і при різних господарях міста, в числі яких були ідумеї (18-2 ст. до н. е.), набатеї (2 ст. до н. е. — 106 р. до н. е.), римляни (106–395 рр. до н. е.), візантійці і араби. У 12 столітті н. е. ним володіли хрестоносці. Поряд з античним театром тут можна побачити будівлю епохи ідумеїв або набатеїв. Проте, пам'ятників, споруджених після 6 століття н. е. практично немає, бо в ту епоху місто вже втратило своє значення.

Монастир Ад-Дейр у Петрі

Сучасний стан[ред.ред. код]

В наші дні близько півмільйона туристів приїжджає до Йорданії щороку, щоб подивитися на Петру, будови якої свідчать про її славне минуле. Коли туристи проходять прохолодним каньйоном Сік завдовжки кілометр, за поворотом їм відкривається Скарбниця — велична будівля з фасадом, висіченим з величезної скелі. Це одна із споруд першого століття, що найкраще збереглися. Будівлю вінчає величезна урна з каменя, в якій нібито зберігалося золото і коштовні камені, — звідси й походить назва «Скарбниця». Каньйон поступово розширюється, і туристи потрапляють в природний амфітеатр, в пісчаникових стінах якого безліч печер. Але головне, що впадає в очі, — це видовбані в скелях склепи, в які неодмінно бажають потрапити туристи. Колонада і амфітеатр свідчать про присутність римлян в місті в першому і другому століттях. Сучасні бедуїни, нащадки набатеїв, пропонують стомленим туристам проїхатися на верблюдові, продають сувеніри і поять свої стада кіз з міських джерел, води яких угамовують спрагу людей і тварин. Старими мощеними дорогами Петри досі ходять виключно верблюди, коні і осли[1].

Вода в пустелі[ред.ред. код]

Щорічно рівень дощових опадів в Петрі складає лише близько 15 сантиметрів. Щоб добути воду, місцеві жителі вирубували канали і водоймища прямо в скелях. З часом майже кожна крапля дощу в Петрі і її околицях збиралася і зберігалася. Завдяки воді, яку жителі Петри уміло зберігали, вони могли вирощувати урожаї і розводити верблюдів. До того ж вони змогли побудувати місто — центр торгівлі. Досі вздовж всього каньйону Сик по звивистих кам’яних каналах тече вода.

Будівництво[ред.ред. код]

Навчившись майстерно збирати воду, жителі Петри також оволоділи мистецтвом роботи з каменем. Сама назва «Петра», що означає «скеля», пов'язана з каменем. І Петра, дійсно, була містом з каменя, подібного до неї в Римській імперії не було. Набатеї, які побудували місто, з терпінням висікали будинки, склепи і храми з кам'яних глиб. Петра затишно розташувалася серед червоних пісковиків, які відмінно підходять для будівництва, і до першого століття нашої ери в серці пустелі виросло монументальне місто.

Цистерни джинів[ред.ред. код]

Привертають увагу в Петра і так звані Цистерни Джинів, або Djinn Blocs, величезні кам'яні куби у самого входу в ущелину Сік. Всього таких монументальних блоків у Петра і навколо неї знайдено 26. Вони вважаються найдавнішими із споруд Петри і втіленням набатейського бога Душара.[1]

Джерела[ред.ред. код]

  • Bedal, Leigh-Ann. 2004. The Petra Pool-Complex: A Hellenistic Paradeisos in the Nabataean Capital. Piscataway, NJ: Gorgias Press. ISBN 1-59333-120-7.
  • Rosemary Harty, «The Bedouin Tribes of Petra Photographs: 1986–2003» : [2]
  • Hill, John E. 2004. The Peoples of the West from the Weilue 魏略 by Yu Huan 魚豢: A Third Century Chinese Account Composed between 239 and 265 CE. Draft annotated English translation where Petra is referred to as the Kingdom the mitchells.
  • Reid, Sara Karz. 2006. The Small Temple. Piscataway, NJ: Gorgias Press. ISBN 1-59333-339-0. Reid explores the nature of the small temple at Petra and concludes it is from the Roman era.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Йорданія Це незавершена стаття з географії Йорданії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.