Петрицький Анатолій Галактіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анатоль Петрицький
Петрицький.jpg
Анатоль Петрицький. Світлина 1919 року
Народився 31 січня (12 лютого) 1895(1895-02-12)
Київ
Помер 6 березня 1964(1964-03-06) (69 років)
Київ
Національність українець
Відомий художник
Приклад графічної роботи художника. Шарж на Гната Юру

Анато́лій Галактіо́нович Петри́цький, Анатоль Петрицький (31 січня (12 лютого) 1895(18950212), Київ6 березня 1964, Київ) — український живописець, художник театру і книги.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї залізничника. У 19121918 — навчався в Київському художньому училищі. Був учнем Василя Кричевського. Паралельно навчався у студії Олександра Мурашка. Експонувати свої роботи почав з 1914 року. У 1916 році відбувся його дебют як театрального художника. Головний художник Молодого театру Леся Курбаса (19171919). Оформив більшість вистав театру, зокрема «Осінь», «Кандіда», «Затоплений дзвін», «Різдвяний вертеп» тощо.

У 1927 році був одним із засновників (разом із письменниками Гео Шкурупієм, Дмитром Бузьком, Леонідом Скрипником, Олексієм Полторацьким, Олексою Влизьком та художником Вадимом Меллером) футуристичної організації "Нова генерація".

Був головним художником Першого державного драматичного театру УРСР й Української музичної драми у Києві. Займався художнім оформленням книжок і журналів. Входив до літературних об'єднань «Біла студія» (1918) і «Фламінґо» (1919).

Петрицький.JPG

Помер 6 березня 1964 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, скульптор Г. Н. Кальченко; встановлений у 1970 році)[1].

Понад 500 театральних робіт А.Г. Петрицького належать до зібрання Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Окремі твори зберігаються в Національному художньому музеї.

1965 на його честь названо вулицю в Києві.

Відзнаки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]