Петровське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петровське
Petrovske.jpg
Герб
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Краснолуцька міськрада
Рада Петровська міська рада
Код КОАТУУ 4411670900
Засноване 1790
Статус міста з 1963 року
Населення 13500 (01.01.2011)[1]
Площа 23,21 км²
Густота населення 581,65 осіб/км²
Поштові індекси 94540—94546
Телефонний код +380-06432
Координати 48°18′00″ пн. ш. 38°52′41″ сх. д. / 48.30000° пн. ш. 38.87806° сх. д. / 48.30000; 38.87806Координати: 48°18′00″ пн. ш. 38°52′41″ сх. д. / 48.30000° пн. ш. 38.87806° сх. д. / 48.30000; 38.87806
Висота над рівнем моря 367,1 м
День міста остання неді́ля травня
Відстань
Найближча залізнична станція Петровеньки
До обл./респ. центру
 - фізична 35 км
 - автошляхами 50 км
Міська влада
Адреса 94540, м. Петровське, пл. Свободи, 1
Міський голова в.о. міського голови Володимир Глушко

Петро́вське (в минулому — Петрове-Красносілля) — місто районного значення в Луганській області України, назване за іменем Г. І. Петровського.

Підпорядковане міській раді міста Красний Луч. Орган місцевого самоврядування — Петровська міська рада.

Залізнична станція Петровеньки[2] Донецької залізниці[3] на лінії Дебальцеве — Лиха[4].

На околицях міста розташована вища точка Донбасу — гора Могила-Мечетна (367,1 м над рівнем моря).

Природно-кліматичні умови[ред.ред. код]

Місто розташоване на вершині Донецького кряжа (піднесеність півдня Східно-Європейської рівнини), яка є водорозділом між Дніпром і Доном. Донецький кряж складається в основному товщами кам'яновугільних пісковиків, вапняків і сланців, з якими пов'язані багаті родовища каменого вугілля. На території кряжа розташований один з найбільших індустріальних районів, що виріс на базі Донецького вугільного басейну.

Клімат помірно континентальний. Середня температура липня +21ºС, січня — −7ºС. Пануючі вітри — східні і південно-східні. У найбільш піднесеній частині Донецького кряжа (м. Петровське, смт. Івановка) випадає максимальна в області середньорічна кількість опадів — 550 мм. Дощи тут часто випадають у вигляді короткочасних злив, сніжний покрив глибше і лежить довше, ніж в інших районах області. Весна — сонячна, тепла. Літо спекотне, друга його половина — суха. Осінь сонячна і тепла.

Історія[ред.ред. код]

В 70-х роках XVIII століття в Росії вільні землі держава роздавала за службу (рангові дачі). Багато земель отримували чиновники-іноземці та офіцери, що переселялися. Так декілька хуторів заснував сербський офіцер Штеріч і з'явилися Штері́вка (нині — смт, Краснолуцька міськрада), Івані́вка (з/д станція Штері́вка Антрацитівський район) і Петрово-Красносілля.

За даними на 1859 рік у власницьному сільці Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 495 осіб (248 чоловіків та 247 жінки), налічувалось 86 дворових господарств[5].

Станом на 1886 рік в сільці Краснокутської волості мешкало 522 особи, налічувався 131 двір, існував постоялий двір[6].

Місцеві краєзнавці ведуть літопис міста Петровське від появи в 1790 році поселення Петрово-Красносілля, що стало згодом його складовою частиною, проте заснування і становлення самого міста пов'язують з відкриттям хімічного заводу. 17 листопада 1895 року імператор Микола II затвердив дозвіл Комітету міністрів Російської імперії про початок діяльності в Росії «Франко-російського товариства». У березні 1896-го акціонерне товариство почало будівництво заводу, а через рік підприємство під назвою «Штерівський завод хімічних продуктів і вибухових речовин» налагодило випуск продукції.

1941 року хімічний завод евакуювали на схід — до Пермі, Солікамську та Стерлітамаку. 2 вересня 1943 року смт Петрово-Красносілля та станція Петровеньки були звільнені від німецьких окупантів. 3 січня 1944 року радянський уряд приймає рішення про відновлення підприємства на колишньому місці. У роки Великої Вітчизняної війни підприємство виготовляло заряди для відомих «Катюш».

Населення[ред.ред. код]

Населення міста в 1939 році становило 9 900 жителів, в 1959 — 11 600, у 1974 — 20 500, у 1989 — 16 700, у 1998 — 15 200, у 2006 — 14 600 жителів. У національному складі переважають росіяни і українці. Основними використовуваними мовами є російська і, значно в меншій мірі, українська.

Промисловість[ред.ред. код]

Основним підприємством є Хімічне казенне об'єднання ім. Г. І. Петровського[7]. Галузь — хімічна і нафтохімічна промисловість. Підприємство переробляє вибухові речовини і всі види бездимних порохів в продукцію для виробництва промислових вибухових речовин і зарядів для використання їх в сейсморозвідці, проведення буропідривних і кар'єрних робіт.

Основна продукція об'єднання — амонал, амоніт, детоніти, вибухові речовини, нітроефіри, нітроемалі, іграшки, вироби побутової хімії, вироби з поліетилену і пінорезини, лінолеум, косметика, світильники.

1995 року хімоб'єднання нагороджене «Міжнародною діамантовою зіркою за якість», що вручається Національним маркетинговим інститутом Мексики.

У місті працюють Петровеньковський комбінат хлібопродуктів[8], Петровський завод залізобетонних виробів[9], є також Петровська виправна колонія № 24. У ландшафтних породах здобувають природне каміння пісковик — міцний спресований кварцит, що використовується в будівництві для обробних робіт.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

2003 року затверджений генеральний план і концепція розвитку міста на 25 років. У місті відкриті хіміко-технологічний технікум, професійно-технічний ліцей, Петровська допоміжна школа-інтернат[10], Дитяча школа мистецтв, палац культури ім. Г. І. Петровського, зусиллями ентузіастів відроджений краєзнавчий музей.

Після розпаду СРСР соціальна інфраструктура і комунальне господарство міста Петровське, як і більшості малих міст Донбасу, прийшли до повного занепаду. Міська лікарня і технікум на межі закриття, житловий фонд в аварійному стані, немає повноцінного водопостачання[11] і транспортного сполучення, хімоб'єднання Петровського практично зупинено, в 2006 році загальноосвітні школи № 16 (Старий центр) і № 18 (Федорівка) були закриті[12].

Люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Залізнична станція Петровеньки
  3. Донецька залізниця
  4. Залізнична станція «Лиха»
  5. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2209) (рос. дореф.)
  6. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  7. Хімічне казенне об'єднання імені Г. І. Петровського
  8. Петровеньківський комбінат хлібопродуктів, м. Петровське
  9. Петровський завод залізобетонних виробів
  10. Петровська допоміжна школа-інтернат
  11. Про проблему водопостачання в м. Петровське
  12. В м. Петровське закриваються школи

Джерела[ред.ред. код]