Петровський Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Іванович Петровський
Григорій Іванович Петровський
Прапор
Голова Президії ЦВК СРСР від УРСР
30 грудня 1922 — 12 січня 1938
Попередник: посаду засновано
Спадкоємець: посаду засновано
Прапор
Голова Всеукраїнського ЦВК
19 лютого 1920 — березень 1938
Попередник: посаду відновлено; він сам як Голова Всеукраїнського Ревкома
Спадкоємець: Леонід Корнієць
Прапор
Кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б)
1 січня 1926 — 10 березня 1939
Прапор
Голова Всеукраїнського Ревкома
11 грудня 1919 — 19 лютого 1920
Попередник: посаду засновано; він сам як Голова Всеукраїнського ЦВК
Спадкоємець: посаду скасовано; він сам як Голова Всеукраїнського ЦВК
Прапор
Голова РНК УРСР
17 грудня 1919 — 19 лютого 1920
Попередник: Християн Георгійович Раковський
Спадкоємець: Християн Георгійович Раковський
Прапор
Голова Всеукраїнського ЦВК
10 березня 1919 — 11 грудня 1919
Попередник: Артем (Сергєєв)
Спадкоємець: посаду скасованао; він сам як Голова Всеукраїнського Ревкома
Прапор
Голова Всеукраїнського ЦВРК
 
Партія: КП(б)У
Народження: 22 січня (4 лютого) 1878(1878-02-04)
с. Печеніги, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть: 9 січня 1958(1958-01-09) (79 років)
Москва
Похований: Кремлівська стіна
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Г. І. Петровський, 1917 р.

Григо́рій Іва́нович Петро́вський (* 22 січня (4 лютого) 1878(18780204), с. Печеніги, Харківська область — † 9 січня 1958, Москва) — український радянський державний і політичний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

З 1889 працював учнем слюсаря на заводі в Харкові, робітником в Миколаєві, слюсарем і токарем в Катеринославі та Донбасі. У цей час він познайомився з І.В.Бабушкіним.

1897 — ввійшов в катеринославський «Союз боротьби за визволення робітничого класу», потім — член Катеринославського комітету РСДРП. Керував підпільними робітничими гуртками, брав участь в організації страйків.

1905 — секретар Катеринославської ради робітничих депутатів і страйкового бойового комітету.

Влітку 1906 емігрував до Німеччини, восени 1906 повернувся, вів роботу в нелегальних соціал-демократичних організаціях.

1912 — обранитй членом IV Державної думи Російської імперії від Катеринославської губернії, трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію в Державній Думі, 20 травня (2 червня) 1913 виголосив промову, написану В.Леніним, у якій виклав позицію РСДРП(б) з національного питання. Брав участь у Краківській та Поронинській нарадах ЦК РСДРП, працював у редакції газети «Правда», у 1913 році був її офіційним випусковим редактором.

У листопаді 1914 заарештований і засланий на довічне ув'язнення в Туруханський край (північ Східного Сибіру).

Під час Лютневої революції 1917 у Росії — комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки (там само). В червні 1917 перебрався у Петроград.

У липні 1917 ЦК РСДРП(б) направив його в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради.

1917—1919 — народний комісар внутрішніх справ РСФРР, один із організаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бересті, підписав 3 березня 1918 за РСФРР Брестський мир 1918.

З березня 1919 до літа 1938 — голова ВУЦВК ("всеукраїнський староста").

1922 - з боку УСРР підписав Договір про утворення СРСР.

1922—1937 — один із заступників голови ЦВК СРСР

1937-1938 — заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.

1919-1938 — член Політбюро ЦК КП(б)У.

З 1940 — працював заступником директора Музею Революції СРСР (Москва).

Петровський належав до тієї частини партійного і державного апарату УРСР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922, представляючи Україну у складі комісії з підготовки союзного договору, повністю підтримав проект Йосипа Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах. У 1923 під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М.Скрипника, О.Шумського, X.Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах.

Проведена під керівництвом Петровського, примусова колективізація села й вилучення хліба призвели до Голодомору 1932–1933 років. Був одним із ініціаторів організації Голодомору 1932-1933 років. Наприкінці жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібних заготівель у Донецькій області.

Був головою Всеукраїнського ЦК незаможних селян, займав важливі пости в Комінтерні.

На відміну від багатьох інших старих більшовиків, Петровський уник репресій в 1930-ті роки.

Похований біля Кремлівської стіни (Москва).

Масонство[ред.ред. код]

Член масонського Міжпарламентського союзу (1910-ті) [1].

Нагороди[ред.ред. код]

За заслуги перед СРСР був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора і трьома орденами Трудового Червоного Прапора.

На честь Петровського місто Катеринослав 1926 року перейменували на Дніпропетровськ, його іменем названо район у Києві (Петрівка).

Твори[ред.ред. код]

  • Петровський Г.І. Вибрані статті і промови [Текст] / Г.І.Петровський; упоряд. : О.М.Стадник та ін. — 2-ге вид., доп. — К.: Політвидав України, 1978. — 436 с.
  • Петровский Г.И. Избранные произведения [Текст] / Г.И.Петровский; ред. кол.: В.И.Куликов, И.Ф.Курас и др. — М.: Политиздат, 1987. — 430 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Старцев В. Российские масоны XX века // Вопросы истории, 1989, №6, с. 49

Джерела[ред.ред. код]