Петровський Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Г. І. Петровський, 1937 р.
Г. І. Петровський, 1917 р.

Григо́рій Іва́нович Петро́вський (22 січня (4 лютого) 1878, с. Печеніги Харківської губернії — †9 січня 1958) — радянський державний і політичний діяч, один з організаторів Голодомору.

Зміст

Біографія [ред.]

Народився у Харкові. З 1889 працював учнем слюсаря на заводі в Харкові, робітником в Миколаєві, слюсарем і токарем в Катеринославі та Донбасі. В цей час він познайомився з І. В. Бабушкіним.

В 1897 році ввійшов в катеринославський «Союз боротьби за звільнення робітничого класу», потім — член Катеринославського комітету РСДРП. Керував нелегальними робітничими гуртками, брав участь в організації страйків.

У 1905 — секретар Катеринославської ради робітничих депутатів і страйкового бойового комітету. Влітку 1906 емігрував до Німеччини. Восени 1906 повернувся з-за кордону, вів роботу в нелегальних соціал-демократичних організаціях.

У 1912 Петровського обрано членом IV Державної думи Російської імперії від Катеринославської губернії, трибуну якої використовував для пропаганди ідей більшовизму. Очолюючи більшовицьку фракцію в Державній Думі, Петровський 20 травня (2 червня) 1913 виголосив промову, написану В. Леніном, у якій виклав позицію РСДРП(б) з національного питання. Брав участь у Краківській та Поронинській співрадах ЦК РСДРП, працював у редакції «Правди», а в 1913 році був офіційним її випускником. У листопаді 1914 року його заарештовано і разом з соратниками заслано на довічне ув'язнення в Туруханський край (Східний Сибір).

Під час Лютневої революції 1917 у Росії — комісар Якутської губернії та голова Комітету громадянської безпеки. В червні 1917 перебрався у Петроград.

У липні 1917 року Петровський був направлений ЦК РСДРП(б) в Україну для боротьби проти Української Центральної Ради. В 1917—19 — нарком внутрішніх справ РСФРР, один з співорганізаторів ВЧК. Член російської делегації на мирних переговорах у Бересті, підписав 3 березня 1918 за радянську Росію Брестський мир 1918. З березня 1919 до літа 1938 — голова ВУЦВК, в 1922—37 — заступник голови ЦВК СРСР, заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (1937-38). У 1919-38 — член Політбюро ЦК КП(Б)У. З 1940 року Петровський працював заступником директора Музею Революції СРСР.

Петровський належав до тієї частини партійного і державного апарату УРСР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 Петровський представляючи Україну у складі комісії по підготовці союзного договору, повністю підтримав проект Йосипа Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах, У 1923 Петровський під час підготовки конституції СРСР виступив проти позиції М. Скрипника, О. Шумського, X. Раковського, спрямованої на побудову державного устрою союзної держави на конфедеративних засадах. Григорій Петровський був одним з ініціаторів організації Голодомору 1932-33 років. Кінцем жовтня 1932 призначений відповідальним за виконання хлібозаготівель в Донецькій області. Був головою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, головою Всеукраїнського революційного комітету. З боку УРСР підписав Договір про утворення СРСР і був одним зі співголів ЦВК СРСР. Також був головою Всеукраїнського ЦК незаможних селян, займав важливі пости в Комінтерні.

Проведена, під керівництвом Петровського, примусова колективізація села й вилучення хліба призвели до Голодомору 1932–1933 років.

На відміну від багатьох інших старих більшовиків, Петровський уник репресій в 1930-ті роки. Помер і похований у Москві, біля Кремлівської стіни.

Масонство [ред.]

Член масонського Міжпарламентського союзу (1910-ті)

Нагороди [ред.]

За заслуги перед СРСР, Г. І. Петровський був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора і трьома орденами Трудового Червоного Прапора.

На честь Петровського місто Катеринослав було перейменовано в 1926 році у Дніпропетровськ, названо район у Києві (Петрівка).

Твори [ред.]

  • Петровський Г. І. Вибрані статті і промови [Текст] / Г. І. Петровський; упоряд. : О. М. Стадник та ін. — 2-ге вид., доп. — К.: Політвидав України, 1978. — 436 с.
  • Петровский Г. И. Избранные произведения [Текст] / Г. И. Петровский; ред. кол. : В. И. Куликов, И. Ф. Курас и др. — М.: Политиздат, 1987. — 430 с.

Джерела [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Петровський_Григорій_Іванович&oldid=12400332