Петров Віктор Платонович

Віктор Платонович Петров
При народженні:	Віктор Платонович Петров
Псевдоніми, криптоніми:	В. Домонтович, Віктор Бер
Дата народження:	10 жовтня 1894
Місце народження:	м. Катеринослав (суч. Україна)
Дата смерті:	8 червня 1969
Місце смерті:	м. Київ
Рід діяльності:	письменник, археолог, літературознавець
Magnum opus:	«Без ґрунту»
Твори на сайті Ukrcenter.com

Віктор Платонович Петров (*10 жовтня 1894, Катеринослав—† 8 червня 1969 Київ) - український письменник, літературний критик, археолог та етнограф. Писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер. Разом з Валеріаном Підмогильним, Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману, а також жанр романізованої біографії.

Біографія

Віктор Петров народився 10 жовтня 1894 р. В Катеринославі в родині священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесі. В 1913 р. він закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918 р. історико-філологічний факультет Київського університету. Одним з його викладачів, який справив вплив на Петрова був Володимир Перетц. Петров отримав срібну медаль за свою дипломну роботу «Н. М. Языков, поэт пушкинской плеяды. Жизнь и творчество» і залишився в університеті як професорський стипендіат (1917-1920). Пізніше Петров працював в Етнографічній комісії Української Академії наук. Разом Андрієм Лободою був редактором Етнографічного вісника (1925-1929) та головою Етнографічної комісії (1927-1933). В 1920-ті роки Петров належав до кола неокласиків. В ці роки він познайомився з дружиною Миколи Зерова - Софією Зеровою - з якою у нього починається роман. В 1930 р. Петров отримав докторат за дослідження «Пантелеймон Куліш у пятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість». В цьому ж році фігурував у справі фіктивної Спілки визволення України, в результаті чого був знятий з посади керівника Етнографічної комісії і понижений до посади наукового співробітника. В 1941 році короткий час був директором Інституту українського фольклору. В 1941 р. науковець знаходився в окупованому німцями Харкові. Видавав часопис «Український Засів» в 1942-1943 роках. В кінці війни Петров опинився в Німеччині і був пов'язаний з Українським науковим інститутом в Берліні. Був одним із засновників Мистецького українського руху. Знаходячись в еміграції, Петров в 1947—1949 рр. викладав етнографію на філософському факультеті Українського вільного університету в Мюнхені та у Теологічній академії Української автокефальної православної церкви. 18 квітня 1949 р. Петров зник з Мюнхена. Це призвело до виникнення різноманітних версій його вбивства . Згодом виявилось, що він перебував у СРСР і працював в Інституті матеріальної історії в Москві. Від 1956 р. він працював в Києві в Інституті археології. В 1957 році Петров одружився з Софією Зеровою, яка побажала залишити прізвище Зерова. Загубивши документи під час війни Петров був вимушений заново захищати дисертацію в 1966 р. Віктор Петров помер в 1969 р. і був похований в Києві на Лук’янівському військовому цвинтарі.

Псевдоніми

Художні твори Петров підписував як В. Домонтович. За власним визнанням автора він «знайшов це прізвище в українських документах литовського періоду» . В литовській мові «damauntas» означає «той, що багато каламутить» . Віктор Петров писав свої філософські твори під псевдонімом - Віктор Бер. Цей псевдонім було вибрано не випадково. Він розшифровується як біологічний еквівалент рентгена.

Літературна діяльність

Обкладинка роману Дівчина з ведмедиком.

Віктор Петров був близьким до групи неокласиків в 20-ті роки. Саме в цей час він написав більшість своїх художніх творів під псевдонімом В. Домонтовича. Твори Петрова в багатьох аспектах перекликаються з ідеями екзистенціалістів. Особлівістю творів В. Домонтовича є їхній прихований інтелектуалізм та парадоксальність.

При тому, що Петров був агентом НКВС-КДБ жоден з його літературних творів не був написаний у стилі соціалістичного реалізму. Петров був близьким з багатьма відомими письменниками та науковцями свого часу: Максимом Рильським, Миколою Зеровим, Юрієм Шевельовим та Михайлом Брайчевським.

Після свого повоєнного повернення в Україну єдине літратурне, а не наукове видання, до якого мав причетність Петров було видання вибраних творів Миколи Зерова, автором приміток до якої він був .

Наукова діяльність

Як етнограф Петров написав декілька десятків статей на такі теми, як сонце у народних віруваннях українців, легенди про подоження відьом, культ вогню та слов'янська міфологія в Українській радянській енциклопедії. Написав ряд статей присвячених докласовому суспільству (1933). Разом з Андрієм Лободою був співредактором книги матеріалів про дніпровських лодочників (1929) та книги Євгена Марковського про український вертеп (1929). Як археолог був задіяний у розкопках Трипільської культури та ранніх слов'янських поселень. Петров вивчав скіфські пам'ятники та могильники антів. Він написав монографії про походження українського народу (1947), скіфську мову та етнос (1968) та етногенез слов'ян (1972). Він писав статті про Трипільську, Зарубинецьку та Черняхівську культуру, про давніх слов'ян, скифські та східно-слов'янські імена, гідроніми, топоніми та опублікував записки Вікентія Хвойки про розкопки в Зарубинцях.

Розвідницька діяльність

Біографія Петрова цікава тим, що, судячи з усього, він починаючи з 30-х років співпрацював з радянською розвідкою. Під час сталінських репресій Петров продовжував працювати науковцем в той час, як його колишні колеги — неокласики були заарештовані. В 1928 році Петров був автором начерків до неопублікованої викривальної статті в марксистському стилі спрямованої проти Агатангела Кримського . Відомо, що він знаходився в окупованому німцями Харкові і носив німецький офіцерський мундир. Крім того, його раптове зникнення з української еміграції в Мюнхені і знаходження після того в Москві дають підстави говорити про таку співпрацю. Пізніше в 1966 році Петров навіть отримає Орден Вітчизняної війни. Документальних підстав в архіві СБУ, які би переконливо довели розвідницьку діяльність Петрова не виявлено. .

Сприйняття творчості критикою

Наукова спадщина Петрова у більшості дослідників викликала повагу. Найбільш протирічливими у сприйнятті були літературні твори В. Домонтовича. Юрій Шевельов відзначав високу художню вартість романів автора . В еміграційних колах деякі вважали Петрова зрадником.

Бібліографія

Романи Без ґрунту (1942—1943, виданий в 1948 р.) Дівчина з ведмедиком (1928) Доктор Серафікус (написаний в 1928—1929 рр., виданий в 1947 р.) Романізовані біографії Аліна й Костомаров (1929) Романи Куліша (1930) Мовчуще божество (не завершений)

Філософія та літературознавство Петров В. Українські культурні діячі - жертви більшовицького терору (1944) Петров В. Історіософічні етюди. - МУР. Збірник 2 Петров В. Проблеми літературознавства за останнє 25-ліття (1920-1945)// Світання: Науково-літературознавчий збірник. - 1946. - Ч. 2 Петров В. Християнство і сучасність// Орлик. - 1947. - Ч. 2 Петров В. До дискусії про Сковороду// Життя і революція. - 1926. - № 8. Петров В. Естетична доктрина Шевченка. До поставлення проблеми// Арка. - 1948. - № 3-4. Петров В. Особа Сковороди// Філософська і соціологічна думка. - 1995. - № 1-2. Петров В. Микола Зеров та Іван Франко// Рідне слово. - Мюнхен; Карльсфельд, 1949. - Ч. 6. Бер В. Наш час, як він є// Рідне слово. - 1946. - Ч. 8 Бер В. Засади поетики (Від "Ars poetica" Є. Маланюка до "Ars poetica" доби розкладеного атома)// МУР. - Збірник 1. - Мюнхен; Карльсфельд, 1946 Бер В. Екскурси в мистецтво// Рідне слово. - Мюнхен. - 1946.- Ч. 12

Наукові твори Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки (т. 1, 1929) Провідні етапи сучасного шевченкознавства (1946) Походження українського народу (1947) Зарубинецький могильник (1957) Історична географія та проблеми слов'янського етногенезу на матеріалах гідронімії (1966) Скіфи. Мова і етнос (1968) Подсечное земледелие (1968) Етногенез слов'ян (1972) Раскопки в Нижнем Поднепровье

Література

Бібліографія праць С.І. Білокінь, Бібіліографічний покажчик праць В.П. Петрова (Київ, 1999). Монографії В. Агеєва «Поетика парадокса: Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича», К.: Факт 2007 М. Гірняк, Таємниця роздвоєного обличчя. Авторська свідомість в інтелектуальній прозі Віктора Петрова-Домонтовича (Львів, 2008) Розділи книг С. Д. Павличко «Теорія літератури», К.: Основи 2002, с. 315-336. Портнов А. Історiї iсторикiв. Обличчя й образи української iсторіографїї ХХ столiття. Київ: Критика, 2011, с.143-181

Статті Андрєєв В. М. Скіфська генеалогічна легенда в інтерпретаціях Віктора Петрова // Південний архів: збірник наукових праць. Історичні науки. – Вип. 31-32. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. – С. 15-29. Андрєєв В. М. Віктор Петров: «скіфський сюжет» інтелектуальної біографії // Український історичний журнал. – 2010. – №2. – С. 190-202. М. Брайчевський "В. П. Петров - учений-універсал"// Слово і час. - 2002. - № 10 С. Матвієнко, Біографічне та автобіографічне: перетини у текстах Віктора Петрова, Маґістеріум, вип. 4. Літературознавсі студії (Київ, 2000), с.9. Петров Віктор Платонович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України – 75. 1930–2005: Матеріали до історії / В. Г. Скляренко (відп. ред.). – К.: Довіра, 2005. – С. 384–385. І. Фізер "Український Фуко чи французький Петров? Разюча схожість двох історіософів"// Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська Академія". - Т. 17: Філологія. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська Академія", 1999 Юрій Шерех. "Шостий у ґроні: В. Домонтович в історії української прози" Пороги і запоріжжя: Література, мистецтво, ідеології. Харків: Фоліо, 1998. Том 2. ст. 98–135. Вперше надруковано в третьому томі творів Домонтовича.

Посилання

• Відео: Телепередача М.Р. Стеха про Віктора Петрова
• Сергій Білокінь Довкола таємниці
• В. Кравченко Український Севастопіль три обличчя таємничої постаті
• Віктор Петров. Без ґрунту, Доктор Серафікус, Походження українського народу
• Viktor Petrov in the Encyclopedia of Ukraine