Шелохонов Петро Іларіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Шелохонов
Petr Shelokhonov
Петро Шелохонов
Петро Шелохонов
Петро Шелохонов
Народився 15 серпня 1929(1929-08-15)
Гайдуки[d], гміна Волколатаd, Поставський повітd, Віленське воєводство, Польська Республіка
Помер 15 вересня 1999(1999-09-15)
Санкт-Петербург, Росія
Національність Українець
Громадянство
Релігія кіно
Діяльність актор театру і кіно
Роки діяльності 1942 — 1999
Дружина Л. Дулова (1954—1999)
Діти 2
Провідні ролі Розв'язка
Даурія
Приборкання вогню
Відповідна міра
Хліб — іменник
IMDb nm0791282
Нагороди та премії
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»

Заслужений артист РРФСР

CMNS: Петро Шелохонов
Petr Shelokhonov
у Вікісховищі

Петро́ Іларіо́нович Шелохо́нов (пол. Piotr Iłłarionowicz Szełochonow, біл. Пятро Ларывонавіч Шэлахонаў, рос. Пётр Илларио́нович Шелохо́нов; *15 серпня 1929, Гайдуки[pl], Поставський повіт, Віленське воєводство, Польща — †15 вересня 1999, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно польсько-українського походження. Заслужений артист РРФСР[1][2].

Біографія[ред. | ред. код]

Петро Шелохонов народився у 1929, на території Польщі, в родині українського лікаря. Його предки походили з Польщі, України та Балтійських країн. Під час Другої світової війни знаходився в окупації у Західної Білорусі, отримав поранення в обличчя[1].

У 1949—1954 рр. служив в армії та флоті, на корабельні Балтійського флоту у м. Лієпая в Латвії. З 1949 по 1954 рік брав участь у виставах трупи Театру Балтійського флоту в Латвії. Був покараний за прослуховування іноземних радіостанцій і за розповіді політичних анекдотів. Йому заборонили працювати і вчитися в Ленінграді, і йому довелося почати нове життя в Сибіру. З 1957 по 1962 рік проживав в Сибіру. У 1960 року закінчив театральне училище Іркутського драматичного театру. З 1957 по 1962 рік працював в Іркутському драматичному театрі. Брав участь у виставах „Іркутська історія“, „Гамлет“, „Золотий хлопчик“, „Океан“ та ін.

У 1962—1968 рр. працював в Таганрозькому драматичному театрі імені А. П. Чехова, де виконував головні ролі в багатьох виставах за чеховськими п'єсами („Платонов“, „Чайка“, „Три сестри“, „Дядя Ваня“). Особливо успішною була роль Іванова в однойменній виставі, виступ молодого актора отримав високу оцінку театральної критики[3].

У 1967 році Петро Шелохонов дебютував на телебаченні СРСР в провідної ролі в якості Невідомого Солдата в телевізійному фільмі „Кроки в Сонце“, прем'єра якого відбулася на центральному телебаченні у Москві.

У 1968 році Петро Шелохонов дебютував на великому екрані в кримінальній драмі «Прихований ворог» який був знятий на кіностудії «Ленфільм» у Ленінграді. У тому фільмі режисер Розанцев і сценарист Ромов ризикнули, показавши реальну ситуацію в СРСР. Петро Шелохонов грав красивого шпигуна, який таємно вбиває людей і проникає в радянські війська, одягнувши форму капітана. Реліз кінофільму у 1969 році збігся з замахом на Леоніда Брежнєва: озброєна людина Віктор Ільїн, який проник в Московський Кремлі носив радянську форму поліції вчинив замах на Леоніда Брежнєва. Щоб уникнути цензуру, режисер та сценарист змінили назву фільму на "Амністії не підлягає", але це не врятувало від лиха.

Міністр внутрішніх справ СРСР Щолоков написав гнівне нарікання у Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу вимагаючи, щоб даний "антирадянський" кінофільм був заборонений. Фільм одразу був заборонений і кінонегативи вилучено та знищено. Петро Шелохонов був цензурований. Потім сценарій фільму був повністю змінений і перетворений на інший сюжет для створення іншого фільму, який вийшов у кінця 1969 року під назвою "Розв'язка". В цьому фільмі шпигуна знову грав Петро Шелохонов, але повинен носити білу сорочку замість радянській формі поліції, за наказам Радянського КДБ.

Согласно поручению заместителя заведующего отделом культуры ЦК КПСС тов. Черноуцана И. С. от 26 июня с. г., Комитет по кинематографии рассмотрел письмо министра внутренних дел СССР тов. Щелокова Н. А. о фильме "Амнистии не подлежит" (производства киностудии "Ленфильм"). Принято решение фильм не тиражировать, все исходные материалы вернуть на студию. Директору киностудии тов. Киселеву И. Н. дано указание внести предложения о переделке кинокартины с учетом высказанных в письме тов. Щелокова Н. А. замечаний. (Записка голови Комітету у справах кінематографії при Раді міністрів СРСР Олексія Романова, направлена до ЦК КПРС 3 липня 1969 року.)[4]

Петро Шелохонов, цензурований радянською владою, зазнав важкого життя. Однак його талант був уже визнаний, і він продовжував працювати на сцені та кіно. З 1968 року Петро Шелохонов працював у театрах Ленінграда-Петербурга. Вступив у Ленінградське відділення Всесоюзного театрального товариства і Спілки театральних діячів СРСР. У 1973 року перейшов в Академічний драматичній театр імені В. Ф. Коміссаржевської. Брав участь у виставах „Чайка“, „В ніч місячного затемнення“, „Смерть Іоанна Грозного“, „Цар Федір Іоаннович“, „Цар Борис“, „Прохідний бал“, „Викликаються свідки“, „Гніздо глухаря“, „Тема з варіаціями“, „Продавець дощу“, „Дипломат“, „Вбивство Гонзаго“, „Босоніж по парку“, „Антикваріат“[1][2].

У 1982 року перейшов в трупу Ленінградського Театру ім. Ленсовету під керівництвом Ігора Володимирова. Брав участь у виставах „Земля обітована“, „Рояль у відкритому морі“, „Минулого літа у Чулимську“, „Поспішайте робити добро“, „Круглий стіл під абажуром“, „П'ятий десяток“, виконав головну роль у виставі „Фотофініш“ (автор п'єси і режисер Пітер Устінов)[1][2].

Знімався у кінофільмах „Прихований ворог“, „Розв'язка“, „Захід у відповідь“, „Даурія“, „Приборкання вогню“, де гідно виступав, не поступаючись вже відомим артистам.

У 1993 року став художнім керівником американської постанови „Ізабела“ про врятування в'язнів нацистського концтабору Аушвиц (Освенцим). Прем'єра в Петербурзі відбулася 5 травня 1993 року, була визнана більшим досягненням, були американський продюсер Джоел Шпигелман, письменник Ірвін Лейтнер і сама Ізабела[1].

У 1997 року на широкий екран вийшов англо-американський фільм з його участю Анна Кареніна, екранізація роману Льва Толстого, продюсер Мел Гібсон, де Петро Шелохонов знімався з відомою актрисою Софі Марсо[1].[4], [5], [6], [7]

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

Петро Шелохонов у ролі графа Вільгорського в угорському телефільмі „Liszt Ferenc“ (1982)

Фільмографія[ред. | ред. код]

Вистави[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Иванеев Д. Заслуженный артист РРФСР Петр Шелохонов / Дмитрий Иванеев. — СПб, 2004. — (рос.)
  • Краско И. Мой друг Петр Шелохонов / Иван Краско. — СПб: SOLO Publishing, 2009. — 128 с. — (рос.) — ISBN 978-5-904666-09-5 [11] [12]

Вибрані статті[ред. | ред. код]

  • Громова И. [О премьере спектакля по пьесе Л. Зорина «Друзья и годы» в Таганрогском театре имени А. П. Чехова] / И. Громова // Театр. — 1963. — № 11. — С. 129 : фот. — (рос.)
  • Куртеев Н. Путь на сцену [о творчестве П. Шелохонова]  / Н. Куртеев // Молот (Ростов-на-Дону). — 1966. — 1 дек. — (рос.) [13]
  • На сценах страны: Ленинград: [информационное сообщение о спектакле «Фото-финиш» П. Устинова в Театре имени Ленсовета, в котором П. Шелехонов исполнил роль Сэма] // Театр. — 1989. — № 12. — С. 114 : фот. — (рос.)
  • Нимвицкая Л. На старом спектакле: [рец. на спектакль «Иванов» в Таганрогском театре]  / Л. Нимвицкая // Театр. — 1965. — № 8. — (рос.)
  • Образцова Н. Шаги к солнцу [о творчестве П. Шелохонова] / Наталия Образцова // Театральная жизнь. — 1968. — № 2. — (рос.)
  • Павлищева Т. И жизнь, и слезы, и любовь: [рец. на спектакль «Антиквариат» в петербургском Театре имени В. Ф. Комиссаржевской] / Т. Павлищева // Санкт-Петербургские ведомости. — 1993. — 3 марта. — (рос.)
  • Рецензия на фильм Даурия — «Советский экран», Москва, 1971 ???

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Іван Краско «Мій друг Петро Шелохонов [1] (рос.)
  2. а б в Михайло Боярський, „Дядя Петя“, [2] (рос.)
  3. а б Нимвицкая, Л. На старом спектакле (рос.). 
  4. Письмо министра внутренних дел СССР Н.А. Щелокова секретарю ЦК КПСС П. Н. Демичеву от 13 июня 1969 года
  5. Галина Короткевич та Петро Шелохонов у виставі "Антикваріат". Стаття Т. Павлищева з газети "Санкт-Петербурзькі відомості", 3 березня 1993 р. [3]
  6. Громова, И. «Друзья и годы» Л. Зорина (рос.). 

Посилання[ред. | ред. код]