Петро II (король Кіпру)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро II
Pierre II de Chypre
Armoiries Chypre Jérusalem.png
Герб короля Кіпру
Король Кіпру
Початок правління: 1369
Кінець правління: 1382
Коронація: 12 жовтня 1372
Інші титули: титулярний король Єрусалиму
Попередник: Петро I
Наступник: Яків I
Дата народження: 1357
Дата смерті: 13 жовтня 1382(1382-10-13)
Місце смерті: Нікосія
Дружина: Валентина Вісконті
Діти: 1 донька
Династія: Лузіньяни
Батько: Петро I
Мати: Елеонора Арагонська

Петро II Товстий (*1357 — †13 жовтня 1382) — король Кіпру у 13691382 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з династії Лузіньянів. Син Петра I. короля Кіпру, та Елеонори Арагонської. Отримав владу після вбивства його батька. Не маючи відповідного державного та політичного досвіду покладався на свою матір та дядьків Іоанна та Якова де Лузіньян.

З самого початку у молодого короля виникли проблеми у зовнішній політиці. Під його коронування у 1372 році погиркалися венеційці та генуезці. Король та його родичі виступили проти останніх, скориставшись можливістю позбавитися генуезьких торговців як конкурентів кіпрських. У відповідь Генуя у 1373 році спрямувала потужний флот проти Кіпру. Генузькі вояки підступом захопили м. Фамагуста, а згодом міста Пафос, Лімасол та Нікосію у 1374 році. Сам король потрапив у полон. після цього було укладено мир, згідно з яким Генуезька республіка отримувала Фамагусту, Кіренію та величезну купу грошей.

Незважаючи на поразку, Петро II почав готуватися до відвоювання своїх земель. Тому він уклав мир з емір Теке, віддавши йому м. Анталію, домовився також із султаном Єгипту. Окрім того у 1376 році було укладено союз з Бернабо Вісконті, герцогом Мілану, проти Генуї. Проте здійснити свої плани король Кіпру не зміг. Сконав він 13 жовтня 1382 року.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Валентина (1363–1391), донька Бернабо Вісконті, володаря Мілану

Діти:

  • донька (ім'я невідоме) (1379–1381)

Джерела[ред.ред. код]

  • René Grousset, L'Empire du Levant : Histoire de la Question d'Orient, 1949