Петро I Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Петровіч Негош
Saint Peter of Cetinje.jpg

{{{підпис_зображення}}}
 Народився  1748
с.Негуші
 Помер  18 жовтня 1830(1830-10-18)
Цетіньє, Чорногорія
Рід Петровічі-Негоші
Конфесія православний
Владика Чорногорії
Попередник Василь III і Саава
Наступник Петро II

Петро I Петрович Негош 1748 - 18 жовтня 1830 - Митрополит і правитель чорногорії.

Біографія[ред.ред. код]

Початок правління[ред.ред. код]

Цетинський монастирь

Петро I Петрович Негош народився в Негушах в 1748 році. Його батьками були Марк Даміанов Петрович і Ангеліна - Анфіса, уроджена Мартіновіч. У 12 років був пострижений в монахи, а в 17 років став дияконом . У 1765 р. він відправився на навчання до Росії. У 1779 -му Петро входив до складу чорногорської делегації , яка у Відні просила у австрійської імператриці Марії Терезії заступництва і фінансової допомоги князівству . Вбивство Стефана Малого і проголошення Арсенія Пламенаца владикою князівства (він , також як і його попередник , не був членом династії Петровичей - Негошей ) знову призвело Чорногорію до анархії . Після смерті Пламенаца Чорногорський собор обрав на престол Петра . З Карловців , де він був коронований , Петро відправився до Росії з метою поліпшення відносин з російським двором після періоду правління Стефана Малого . Владику Петра і його майбутнього секретаря Франческо Дольчи де Вісковіча очікував недружній прийом. Князь Григорій Потьомкін вислав його з Санкт -Петербурга. Одна з версій свідчить , що причиною цьому послужило те , що владика зустрівся з сербським генералом Семеном Зоричем , недоброзичливцем князя. Не виключено і те , що в Санкт -Петербурзі дізналися про відносини Чорногорії та Австрії. Імператриця Катерина запросила владику до себе на прийом ще до того , як він залишив кордон імперії , але Петро був глибоко ображений. Після повернення на батьківщину він поклявся , що ноги його не буде в Росії . Однак , після повернення з Санкт -Петербурга , Петро заявив: «Той , хто проти Росії , той проти всіх слов'ян » , так як Російська імперія була вірною союзницею Чорногорії з часів Петра і до самої революції 1917 року в Росії).


Конфлікт з Османською Імперією[ред.ред. код]

Коли в 1785 р. Петро перебував у Росії , князівство Чорногорія піддалася нападу Скадарського візира Махмуда -паші Бушатлі , який стверджував , що він нащадок Станко Черноевича . Бушатлі дістався до Цетинья , де він спалив Цетинський монастир . Коли Петро повернувся на батьківщину , Австрія і Росія відгукнулися на заклик допомогти владиці в оборонній війні проти підданого Османської імперії. 13 серпня 1787 Порта оголосила війну Росії. У цю війну також повинна була вступити Австрія , як союзник Росії . Між Австрією та Росією було, незважаючи на всі запевнення в дружбі , дуже багато недовіри і заздрості. Коли Росія , закликаючи своїх одноплемінників до боротьби , послала до Чорногорії майора Саву Мірковіча , у Відні порахували що від цієї угоди союзників їй буде тільки шкода і Австрія послала двох офіцерів , Філіпа Вукасовіча і Людвіга Пернета . Дії Мірковіча в Чорногорії були спрямовані проти австрійських пошуків вигоди , представляючи її чорногорцям як противника православ'я. Вукасовіч підтримує Йована Радоніча , Петровського проавстрійського конкурента. Австрія і Росія в 1791 і 1792 рр. . закінчили війну з Османською імперією , і Чорногорія зіткнулася зі старим ворогом - Махмудом Пашею Бушатлі . На додаток до численних армій, була організована спеціальна , яка поширює ворожнечі , серед племен в горах Чорногорії , і в частині вільної Чорногорії. У критичний момент напередодні нападу Османської імперії , Петро зібрав чорногорців і горців і був підписаний закон ( присяга ) під назвою Стега . У 1796 -му чорногорці здобули дві великі перемоги в Лешанской нахії - битва під Мартинічами і битва при Крусах. У битві при Крусах 3 жовтня 1796 тридцятитисячне османське військо на чолі з Махмудом пашею Бушатлі і сім французьких офіцерів були розбиті шеститисячним чорногорським військом. Сам Махмуд паша Бушатлі був убитий в бою , його голову , як символ перемоги Чорногорії віднесли в Цетинський монастир , в помсту за те , що він зробив з Цетінським монастирем. Чорногорія повністю звільнилася від влади Османської імперії. 18 жовтня 1798 на скупщині в монастирі Станевичі був прийнятий перший законник, названий згодом "Законник Святого Петра I". Починався він словами "В ім'я Господа Спаса нашого Ісуса Христа". Законник складався з 33 пунктів - по числу земних років Спасителя - і був прийнятий соборно і одноголосно з клятвеним цілуванням Хреста, Євангелія і мощей великомученика Пантелеймона. У 1798 році святитель Петро заснував першу чорногорський уряд "кулук". Друга частина законника була прийнята на скупщині в Цетіньє 17 серпня 1803. З перших кроків на рідній землі у новому сані, святитель став боротися зі звичаєм кровної помсти, який був поширенним в країні. Цілі родини гинули через взаємну ворожнечу, багато людей зі страху за своє життя навіть бігли в Туреччину, де приймали іслам. Петро де домовленостями, а де загрозою прокляття мирив посварені сім'ї. Також він прагнув викорінити в народі злодійство, народні звичаї, що суперечать православному вченню. Владика багато потрудився на ниві освіти народу і боротьби з бідністю. У 1804 році недруги святого Петра I оббрехали його перед російським імператором Олександром I , який послав до Чорногорії графа Марка Івеліча (уродженця Рисану в Боке Которській ) і чорногорського посланника при російському дворі архімандрита Стефана Вучетича ( який хотів зайняти місце владики ) . Івеліч і Вучетич привезли з собою лист Святійшого Синоду , який висував проти митрополита та його секретаря Долчі тяжкі звинувачення і вимагав з'явитися на суд до Петербурга. Але чорногорці стали на захист свого архієрея і , зібравшись у Цетіньє 1 травня 1804 на Скупщини , написали листа російському царю , в якому відкинули несправедливі звинувачення проти Петра і просили царя прислати іншого посланника , російського походження , щоб він міг неупереджено в усьому розібратися. Новий російський посланець в Боке , Маузерскій , переконався в помилковості звинувачень проти святителя. 16 серпня 1804 митрополит Петро та чорногорські старші поклялися на вірність Росії . Добрі відносини між двома країнами були відновлені , що було важливо для перед насуваючуюся небезпекою з боку наполеонівської Франції.


Конфлікт з Наполеоном[ред.ред. код]

Наполеон I

У 1806 -му армія Наполеона Бонапарта прагнула зміцнити свою владу в Чорногорії , наступаючи з Которської бухти . Армія єпископа Петра , російські війська і російський флот на чолі з адміралом Сенявіним , змусили французькі війська відступити навіть з Дубровника . Російський цар Олександр I , намагався умовити єпископа Петра передати Которську затоку Австрійській імперії , але єпископ не погодився так , як чорногорські сили дійшли до Херцег - Нові. Олександр I змінив своє ставлення і допоміг відбити чорногорцям Корчулу і Брач. Далі наступ переривається , коли великий французький флот наступає , а російський змушений відступити , щоб захистити Іонічні острова. Відповідно з Тільзітським миром 1807 року , підписаним в ході зіткнень між французькими та російськими військами , Которська затока була передана Франції . У війні 1807-1812 османські війська , які підтримували французькі загони , нападали на Чорногорію по всім кордонам , а чорногорці не встигали відбити всі напади . Владика Петро був у постійному контакті з Карагеоргіем під час Першого сербського повстання і укладає з ним союз для звільнення підкорених сербських земель , і з цією метою проводиться значна боротьба з турками. У 1813 -му чорногорці , Росія і Великобританія повторно захопили Которську затоку . Віденський конгрес , що пройшов в тому ж році , повернув Которську бухту Австрійській імперії , а Чорногорія була визнана в якості суверенної держави. Після цього розчарування , Чорногорія сильно постраждала. Тисячі чорногорців померли від голоду , сотні емігрували в Князівство Сербія і Російську імперію. У 1820 році горяни з Морачі на чолі з сердаром Мркоем Міюшковічем ( Мркоје Міјушковіћ ) розбили головні турецькі війська з Боснії на півночі Чорногорії. У Петра був план створення слов'яно- сербської держави , яка включала б Боснію , Сербію , Чорногорію , Которську затоку і Хорватію зі столицею в Дубровнику . Правити повинні були російський цар і цар сербів. У той час владика Петро був регентом сербського царя. План здійснити в той час було неможливо , тому він залишився безуспішним. Петро був готовий призначити Георгія Савовича Петровича ( Ђорђіје Савов Петровіћ ) спадкоємцем , але він віддав перевагу армію і став офіцером. Таким чином 20 січня 1827 його наступником став Радет Томович ( Фомовіч ) Петрович ( Радет Томів Петровіћ ) , майбутній Петро II Петрович .


Смерть[ред.ред. код]

Увечері 17 жовтня 1830 святитель Петро I продиктував свій заповіт чорногорцям . У ньому він призначив своїм наступником свого племінника Радівоя ( Раді) - майбутнього великого чорногорського поета Петра II Негоша . Закінчувалося заповіт такими словами:

" Хай буде проклятий і той , хто б спокусився відвернути вас від вірності благочестивої і христолюбивої Росії , і всякому хто б з вас чорногорців пішов проти едіноплемінної і єдиновірної нам Росії , дай Бог щоб у нього у живого відпало м'ясо від кісток , і не було б йому добра в цьому житті і в майбутньому . "

Наступного дня , 18 жовтня, святий Петро тихо відійшов до Бога без болю і смертних мук , оточений старійшинами чорногорських племен , яким він давав останні настанови . " Молись Богу і тримайся Росії" - сказав він своєму юному племіннику перед смертю. Над його труною перед монастирем старші поклялися жити в єдності і підкорятися його наступнику . Святитель був похований в Цетінській монастирській церкві.


Пошанування[ред.ред. код]

Рівно через 4 роки - 18 жовтня 1834 - по велінню владики Петра II була відчинена труна і відкриті нетлінні мощі святителя. Тоді ж він був зарахований до ліку святих , а його мощі покладені в відкритому ковчезі в церкві Цетінського монастиря . Службу і коротке житіє написав митрополит Сербська Михайло ( Йованович ) . У 1895 році вони були віддруковані в Москві.

В ім'я Цетінського святителя стали споруджуватися храми. Однією з перших стала церква на вершині Ловчена , побудована в 1844 році владикою Петром II , в якій він заповів себе поховати . Ця церква , оновлена ​​в 1920 -х рр. . за проектом російського архітектора Краснова , була зруйнована комуністами в липні 1972 року .

Святитель незабаром прославився як чудотворець . Одного разу арнаути , зібравшись у великій кількості , напали на чорногорське село Салковіну , де було дуже мало захисників. У вирішальний момент бою , коли арнаути кинулися на чорногорців всіма силами і останнім загрожувала неминуча загибель , попереду чорногорців з'явився вершник на білому коні. Один з албанців підскочив до нього і двічі вистрілив у нього , але вершник залишився неушкоджений , а з нього вдарило зелене полум'я , від якого арнаут побіг , крикнувши своїм : "Марно битися , коли перед чорногорцями св. Петро " . За ним бігли і решта нападники . Після цієї події , коли міняли одяг на святому , черевики його виявилися повні піску.

17 жовтня 1888 , напередодні дня святого Петра , у села Борки Харківської губернії сталася катастрофа царського поїзда, що прямував з Ялти до Москви. Царська сім'я дивом залишилася в живих. Чорногорці , дізнавшись про це , пояснили порятунок імператора Олександра III заступництвом святителя. Указом Чорногорського митрополита Митрофана ( Бана ) по всій Чорногорії було встановлено в день святого Петра Цетінського щорічне святкування чудесного порятунку царської сім'ї.

На засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви , що відбувся 19-20 квітня 2000 року, було встановлено святкування Собору Санкт- Петербурзьких і Ладозьких святих , в число яких був включений і святитель Петро Цетинський , на тій підставі що він навчався в Санкт -Петербурзької духовної академії.

Мощі святого Петра Цетінського на початок XXI століття спочивали в Цетінському монастирі.

Посилання[ред.ред. код]