Печера семи сплячих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Печера семи сплячих

Печера семи сплячих (тур. Yedi Uyuyanlar, читається Єді́ Уюянла́р) — печера, де в період Пізнього Риму, імператора Деція, ховались від переслідувань семеро христианських отроків. В період Візантийської імперії її переробили на церкву. Печера розташована біля руїн міста Ефес (Туреччина), недалеко від Храму Артеміди.

Легенда[ред.ред. код]

За переказами в 194 році шість юнаків, супутником яких був також собака, втікали від переслідувань римської влади за поширення християнства. Коли переслідувачі їх вже наздоганяли, юнаки зустріли на своєму шляху чабана, в якого попросили знайти місце для схову. Не всі довіряли новому знайомому, але коли собака людською мовою сказав, що чабан добра людина, йому довірились. Чабан привів їх у печеру, де всі від стоми згодом заснули.

Переслідувачі знайшли сплячих юнаків, але не стали їх вбивати, а просто задвинули вхід в печеру каменем.

Через 230 років, в 425 році «юнаки» прокинулись та зголодніли, і, так як в одного з них була золота монета з зображенням цезаря, його послали за хлібом. Закритий каменем вхід легко відкрився.

Семеро сплячих, ікона XIX ст.

Коли посланець дійшов до міста, він був дуже здивований. В місті всі мешканці вільно сповідували християнство, було багато церкв. Також був здивований і торговець хлібом, до якого підійшов юнак і відповів, що такі монети вже давно не в обігу, але безкоштовно пригостив їжею незнайомця.

Після того як семеро мандрівників наїлись досита, вони знову заснули, але вже назавжди. Їх захоронили в тій же печері.

Їх імена були: Максиміан, Діонісій, Матфей, Іоанн, Серапіон, Мартиніан і Костянтин.

Ця легенда найшла відображення також у Корані.

Легенда в літературі[ред.ред. код]

Легенду про печеру семи сплячих творчо використав Томас Манн у своєму романі «Зачарована гора». Становище героя роману Ганса Касторпа автор порівнює з семи сплячими: у туберкульозному санаторії Давоса Ганс Касторп відгороджується від зовнішнього життя й ніби перебуває сім років у стані сну. На останніх сторінках роману Томас Манн безпосередньо згадує цю легенду (Legende der Siebenschläfer).

Література[ред.ред. код]

  • Jacobus de Voragine: Legenda aurea, німецький преклад Rainer Nickel, Philipp Reclam jun. GmbH & Co., Stuttgart, 1988
  • Michael Huber: Die Wanderlegende von den Siebenschläfern. Eine literargeschichtliche Untersuchung, Leipzig, 1910
  • Hermann Kandler: Die Bedeutung der Siebenschläfer im Islam, Universitätsverlag Dr.N.Brockmeyer, Bochum, 1994

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]