Пилипівський піст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літургійний рік
Західний
Східний

Пили́півський піст (Пили́півка, Різдвя́ний піст) — один з постів православної церкви. Дотримується з 15 (28) листопада по 24 грудня (6 січня).

Історія[ред.ред. код]

На Заході[ред.ред. код]

Між IV і V сторіччями постають на Заході т. зв. «Пости чотирьох пір року». Про ці пости папа Лев I (440–461) так каже: «Протягом цілого року пости так розложені, що закон поміркованости приписаний для всіх пір року, а саме, піст весняний буває в Чотиридесятницю, літній у П'ятдесятницю, осінній — у 7, а зимовий — у 10 місяці». Папа Лев І мотивує їхнє створення як благодарення Богові за зібрані плоди.

І якраз зимовий зі згаданих чотирьох постів стає зав'язкою різдвяного посту. Колиска цього посту — давня Галлія, а сьогоднішня Франція. Тут з V ст. маємо згадки про підготовчий піст до Христового Різдва. Єпископ Григорій Турський († 594) говорить, що святий Перпетій, єпископ Турський († 491), починаючи від дня святого Мартина (11 листопада) аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II (567) приписує монахам постити кожного дня в грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак до Англії. Різдвяний піст на Заході з часом отримує назву «адвенту», що з латинської означає «прихід», тобто прихід Христа. Первісно слово «адвент» означало празник Христового Різдва, а пізніше почало означати час перед Христовим Різдвом. У IX ст. перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року.

На Сході[ред.ред. код]

Тоді, коли на Заході Різдвяний піст у VI столітті стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у той час щойно починається. Першу згадку про Різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з VIII сторіччя.

Йоанові Постникові (582–595), патріярхові Царгороду, приписують такі слова: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці, це є піст святого Пилипа і піст святих апостолів Петра й Павла». У IX ст. різдвяний піст стає загальним на усьому Сході.

Походження назви[ред.ред. код]

Різдвяний піст має й іншу назву — Пилипів піст.

Ця назва походить від свята Святого апостола Пилипа, яке припадає на 27 листопада — останній день, коли їдять скоромну їжу перед постом (заговини). Звідси походить і народна назва Пилипів піст або Пилипівка. Апостол Пилип уславився проповіддю Слова Божого та чисельними випадками зцілення людей. Православна церква називає його учнем, другом Господа і подражателем страждань його (апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя).

Мета посту[ред.ред. код]

З давніх-давен празник Христового Різдва був на рівні з празником Христового Воскресення. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і богослужбовому псалтирі під 25 грудня є така примітка: «Пасха, празник триденний». Тож, як до празника Пасхи вірні готувалися молитвою і постом, так і різдвяний піст став для них часом приготування до приходу Спасителя. Симеон Солунський († 1429) каже: «Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постім і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже, воплочене від Діви і причастимося Його Тіла».

Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітних патріярхів і пророків, які з тугою очікували приходу Месії. Під час цього посту свята Церква, бажаючи скріпити своїх вірних прикладом святих Старого й Нового Завітів, вшановує пам'ять деяких пророків, а саме:

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя. Київський митрополит Георгій (1072–1073) у своєму «Білеческому Уставі» приписує причащатися, між иншим, і на Христове Різдво (§ 9). Святий Йосафат у своїх «Правилах для священиків» радить їм заохочувати вірних до сповіді під час Пилипівки. Київський Митрополит Петро Могила († 1647) у требнику доручає вірним сповідь і причастя під час кожного з чотирьох річних постів.

Тривалість Різдвяного посту[ред.ред. код]

На Заході[ред.ред. код]

Собор у Сараґоссі (380) приписує тритижневий піст перед празником Богоявлення, що в той час ще було разом з Христовим Різдвом. Собор у Маконі (581), Франція практику турської єпархії, яка, починаючи від святого Мартина (11 листопада), дотримувалася посту три рази на тиждень, поширила на всю країну. Через те, що цей піст на Заході починався від празника святого Мартина, то отримав назву посту святого Мартина. З часом цей піст з трьох тижнів збільшився до 40 днів, на зразок посту перед празником Пасхи. Папа Григорій VII(1073–1085) скоротив число неділь адвенту на чотири, що мало б символічно означати чотири тисячі літ до Христового приходу.

На Сході[ред.ред. код]

Хоч тут різдвяний піст починався від 14 листопада, його тривалість довгий час була невизначеною і спірною. Причиною було те, що на Сході тільки пасхальний піст був приписаний законами Церкви, а три інші річні пости — піст святих апостолів, Успення Богородиці і різдвяний, увійшли в практику через звичай. Ще у IX ст. на Сході були спори щодо тривалости цього посту. У творі, який приписують антіохійському патріярхові, Анастасієві Синаїтові (561–600) «Про три Чотиридесятниці» йдеться про спори щодо обов'язку різдвяного посту та про те, що його встановлення не вважали за апостольське, а монаше, а також про те, що його тривалість скорочували до 18, 12, 6 або 4 днів. Автор намагається боронити апостольське походження і загальний обов'язок різдвяного посту і при цьому покликається на передання про святого апостола Пилипа. У переданні сказано, що святий Пилип перед своєю мученицькою смертю просив у Бога кари для своїх мучителів. За те йому було об'явлено, що він як покуту 40 днів після смерти не зможе увійти до раю. Тому святий Пилип просив инших апостолів, щоб за нього постили 40 днів, а апостоли всім вірним доручили 40-денний піст.

Є деякі застереження щодо твору «Про Три Чотиридесятниці». Історики вважають, що цей твір не міг з'явитися раніше, ніж у IX ст. тому, що він говорить про успенський піст, про який до IX ст. ще не знали.

В Антіохії про різдвяний піст, який починався першого грудня, знали з початку VI ст. У той час він був і в Єрусалимі і тривав там 40 днів. У IX ст. Студійський Устав уже подає точні приписи щодо їди під час посту святого Пилипа.

Остаточно усталили час різдвяного посту на Соборі 1166 року в Царгороді за патріярха Луки Хризоверга і цісаря Мануїла Комнена. Цей Собор приписує сорокаденний піст перед Христовим Різдвом і каже його починати від дня святого Пилипа, тобто від 14 листопада. Через це він отримав назву посту святого Пилипа, або Пилипівки. Антіохійський патріярх, Теодор Вальсамон (1185–1204), пояснюючи це рішення Собору, каже, що цей піст у цілості зобов'язує монахів, а миряни можуть скорочувати його до сімох днів. За свідченням візантійського письменника Георгія Кодина († к. 1450) на цісарськім дворі в Царгороді різдвяний піст продовжувався сорок днів.

Дотримання посту[ред.ред. код]

Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. По закінченні його православні святкують Різдво Христове. Звідси і назва — Різдвяний піст. Під час цього посту забороняється вживати м'ясні, молочні страви, а також яйця. Дозволено споживати в середу і п'ятницю рослинну їжу без олії, а у вівторок, четвер — рослинну їжу з олією. В суботу, неділю до 2 січня, а також на великі свята дозволяється вживати рибу. Допускається полегшення посту. Піст полегшується для тих, хто хворіє або працює на важких роботах, вагітних, годує грудних дітей. Під час посту заборонено звершувати лише вінчання. Щодо інших треб, наприклад, хрещення, — то вони проводяться незалежно від того, є піст чи його немає.Львівський Синод (1891) дещо злагіднює різдвяний піст, дозволяючи в понеділок, середу й п'ятницю набіл, а инші чотири дні тижня м'ясні страви, але зобов'язує священиків відмовляти п'ятдесятий псалом, а миряни мають проказувати: п'ять «Отче наш» і п'ять «Богородице Діво» перед обідом і перед вечерею.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Катрій Ю. Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004. — 472 с. ISBN 966-561-327-8