Пимоненко Микола Корнилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Корнилович Пимоненко
Mykola Pymonenko-Avtoportret.jpg
Автопортрет
Інші імена Микола Корнилійович Пимоненко
Народився 9 (21) березня 1862(1862-03-21)
Київ
Помер 26 березня (8 квітня) 1912(1912-04-08) (50 років)
Київ
Громадянство Україна
Діяльність художник
Дружина Олександра Володимирівна Орловська

Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко (*9 (21) березня 1862(18620321), Київ — †26 березня (8 квітня) 1912) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Могила М. К. Пимоненка на Лук'янівському цвинтарі

Народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 року навчався в Петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.

Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Володимира Кунітрона. Після її закриття в 1901 році обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

Некролог

У 1891 році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904 році Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла Миколі Пимоненку звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Кунітрона. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В.Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у березні 1912 року. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913 року, експонувалися 184 картини, 419 этюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад тисячу робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток[ред.ред. код]

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

М. Пимоненко "Весілля в Київській губернії"
М. Пимоненко "Вихід з церкви в Страсний четвер"
М. Пимоненко "Жниця"

Найвідоміші картини — «Весілля в Київській губернії» (1891 р.), «Свати» (1893 р.), «Ворожіння» (1893 р.), «Біля колодязя (Парубки)» (1894 р.), «Київська квіткарка» (варіанти 1897 і 1908 рр.), «На ярмарку» (1898 р.), «Жертва фанатизму» (1899 р.), «Сінокіс» (1900 р.), «Брід» (1901 р.), «Вихід з церкви в Страсний четвер» (1907 р.), «Зустріч з земляком» (1908 р.), «Гуси, додому!», «Суперниці. Біля колодязя» (1909 р.), «Гопак» (1909 р.) і багато інших. Відомий також як портретист — портрети художника М.Мурашка (1888 р.), І.Мацієва (1895 р.), «ЛИСИЙ!», дружини Олександри та дітей.

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Пимоненко та Лувр[ред.ред. код]

"Гопак"
фото М. Пимоненка у майстерні. Поруч картина "Гопак"

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Картина М. К. Пимоненка «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі Передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускається горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити [1].
  • У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка» [2] — полотно «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]

[1] [2] }} [3]

[4]

  1. а б Кочевых Олег Улыбка сквозь грусть (рос.) // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев: Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — В. март. — № 3 (39).
  2. а б Бушкевич Дмитрий Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж. (рос.) // «Независимая Газета». — М: Издательство «Независимая Газета», 2006. — В. от 21 апреля. — № 82 (3762).
  3. а б в {{{Заголовок}}}. — 90000 прим.
  4. а б Музей Пимоненко (укр.) / Тригуб В. В. = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України». — 2007.