Пирятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пирятин
Pyratyn herb.svg
Герб Пирятина
Пирятинська міська рада
Пирятинська міська рада
Пирятин
Пирятин на мапі Пирятинського району
Пирятин на мапі Пирятинського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Пирятинський район
Рада Пирятинська міська рада
Код КОАТУУ 5323810100
Засноване 1154 рік
Магдебурзьке право 9 лютого 1592
Статус міста з 1781 року
Населення 16 146 (01.01.2011)[1]
Площа 72,28 км²
Поштові індекси 37000-37004
Телефонний код +380-5358
Координати 50°14′10″ пн. ш. 32°30′04″ сх. д. / 50.23611° пн. ш. 32.50111° сх. д. / 50.23611; 32.50111Координати: 50°14′10″ пн. ш. 32°30′04″ сх. д. / 50.23611° пн. ш. 32.50111° сх. д. / 50.23611; 32.50111
Водойма р. Удай, Перевод
День міста 18 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Пирятин
До Києва
 - автошляхами 148 км
Міська влада
Адреса 37000, Полтавська обл., Пирятинський р-н, м. Пирятин, вул. Леніна, 21
Веб-сторінка http://pyriatyn.osp-ua.info/
Міський голова Рябоконь Олексій Петрович

Пиря́тин — місто в Полтавській області, районний центр Пирятинського району. Розташоване над рікою Удай на автошляху М03.

Історичне населене місце [2].

Назва[ред.ред. код]

Довкола походження назви Пирятина існує декілька гіпотез. Найвірогіднішою вважається версія філолога Олексія Соболевського, згідно з якою вона походить від слова «Пирят», скороченого варіанту імені київського боярина Пирогоста, який володів поселенням у районі сучасного Пирятина у 1112 століттях[3].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Пирятина

Від першої згадки до кінця XVIII століття[ред.ред. код]

Пирятин вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1154 роком. Це було руське укріплене місто, що належало Переяславському князівству, за яке точилася боротьба між Мстиславом Ізяславичем, князем переяславським і волинським, та Глібом Юрійовичем, претедентом на преяславський стіл.

Ймовірно, у 1239 році знищений військами монголів, але незабаром відновлений — згадується під 1261 роком як великий населений пункт у складі об'єднаної Сарайської єпархії, під контролем Золотої Орди[4].

Після битви на Синіх Водах (1362) підпав у складі Посульського краю під вплив Великого князівства Литовського.

З кінця 14 до початку 16 століття роками значна територія Лівобережжя, включно з Пирятином, належала до володінь княжого роду Глинських, які прийняли православ'я і обороняли кордони Литви від нападів татар і московитів. За урядування Глинських на території Полтавщини, і, вочевидь, у Пирятині з'являються козаки.

Із входженням Полтавщини після Люблінської унії (1568) до Корони Польської, Пирятин у 1578 році на прохання Михайла Вишневецького був переданий Стефаном Баторієм шляхтичу Михайлу Грибуновичу-Байбузі.

1592 року Пирятин перейшов до рук черкаського старости окатоличеного українського магната Олександра Вишневецького, якому за указом польського короля Сигізмунда III було надано привілей на запровадження в Пирятині Магдебурзького права і герба (стріла на міській печатці), тоді ж була зроблена невдала спроба перейменувати місто на Михайлів, але назва не прижилася. У 1-й половині XVII століття Пирятином володів син Олександра — Ярема Вишневецький[5].

З 1648 р. — сотенне місто Кропивненського полку, а 1658 року віднесений до Лубенського. У 1683 році пожежа знищила значну частину міста.

У листопаді 1708 року козаки під керівництвом старшини Леонтія Свічки не здали місто шведським військам.

У Російській імперії, визвольні змагання, встановлення влади рад[ред.ред. код]

У 1781 році Пирятин згідно з указом Катерини II став центром новоствореного Пирятинського повіту Київського намісництва. У цьому ж році коштом полкового осавула Андрія Ільченка зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці. У наступному (1782) затверджено герб Пирятина (відновлений у 2004) і складено перший план забудови.

1796 року Пирятин з повітом віднесено до Малоросійської губернії, а 1802 року увійшов до Полтавської губернії.

На початку XIX століття у Пирятині щопонеділка і щоп'ятниці відбувалися базари, влаштовувалося 4 ярмарки на рік. У 1814 році було засноване повітове училище.

У період 18431859 років Пирятин декілька разів відвідував український поет і мислитель Тарас Шевченко.

У 1864 році засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якого була повітова управа, за 10 років (1874) створено Пирятинську виборну Думу з виконавчим органом — міською управою (обидва ліквідовані у лютому 1918 року).

У 1885 році в місті почала діяти поштово-телеграфна контора, а 1894 року через Пирятин пролягла гілка Києво-Воронезької залізниці. Розвивався дрібний капіталізм — станом на 1895 рік у місті налічувалось 19 дрібних фабрик і заводів (по повіту в цілому 43).

На початку ХХ століття у Пирятині відкрилась і діяла низка навчальних закладів — сільська реміснича майстерня (1903), жіноча гімназія (1907), чоловіча гімназія (1912), вище початкове училище (1914).

У 1906 році була заснована Пирятинська організація РСДРП.

У березні 1917 року утворено Пирятинську Раду робітничих депутатів, у липні — Пирятинську повітову Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка на своєму пленарному засіданні III Універсал Центральної Ради.

Січень 1918 року — у Пирятині (і повіті) вперше встановлено радянську владу, проте вже у березні повіт зайняли українсько-німецькі війська, викинувши звідти більшовиків.

Наприкінці квітня 1918, внаслідок Гетьманського перевороту Пирятин опиняється в складі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

Незабаром після початку антигетьманського повстання Пирятин знову окупують більшовицькі війська.

В березні 1919 року відбувається повстання караульної роти в Пирятині проти радянської окупації.

У серпні 1919 року Пирятин перебував у руках денікінців.

5 грудня 1919 року місто остаточно захопили більшовики. Хоча і в 1920 році в місті діяв український підпільний комітет з підготовки збройного виступу проти совєтів.

Перший радянський період[ред.ред. код]

З березня 1923 року Пирятин — районний центр Прилуцької округи.

1926 року утворено Пирятинську міську раду.

У 1929-31 роках у районі здійснюється суцільна колективізація сільського господарства.

1930 року Пирятинський район віднесено до Лубенської округи Харківської області.

На початку 1930-х років у Пирятині — засновані і працюють сирзавод, меблева фабрика, МТС.

Пирятинщина потерпала від Голодомору 1932-33 років, її населення зазнало політичних репресій (від 1937 року).

Друга Світова війна[ред.ред. код]

У ІІ Світову війну Пирятин перебував у складі Райхскомісаріату Україна рівно 2 роки — від 18 вересня 1941 року до 18 вересня 1943 року. За цей час, у період з 1 вересня 1942 до 18 вересня 1943 року, місто було адміністративним центром Пирятинського ґебіту. 19 вересня 1943 року 309-й і 237-й стрілецьким дивізіям Червоної Армії генерал-майора Д. Ф. Дрьоміна і полковника П. М. Мароля, які відзначилися при захопленні Пирятина, наказом Сталіна було присвоєно найменування «Пирятинських». У 1944 році Пирятинський аеродром став одним з кінцевих пунктів операції «Френтік».

Другий радянський період[ред.ред. код]

У 1946 році свою роботу відновили практично всі підприємства Пирятина, що працювали до війни.

У 1952 році на автостанції «Пирятин» збудовано водонапірну башту оригінальної конструкції, яка уславилась завдяки зйомкам тут у 1963 році Київською кіностудією кінокомедії «Королева бензоколонки».

4 листопада 1967 року в Пирятині відкрито новобудову — районний будинок культури, а у 1971 році почалась газифікація міста.

За незалежності України[ред.ред. код]

У серпні-вересні 1991 року у Пирятині і ряді сіл району відбулися мітинги і збори на підтримку Акту проголошення Незалежності України, 13 жовтня того ж року на зібранні інтелігенції району утворено блок демократичних сил на його підтримку, і нарешті 19 листопада 1991 року сесія Пирятинської райради ухвалила власне рішення про його схвалення.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 95,7% виборців Пирятинщини висловились за незалежність України.

25 червня 1994 року в Пирятині відбулася зустріч з Президентом України Л. М. Кравчуком.

Рік вступу до Асоціації міст України (АМУ) — 1996.

2003 року На околиці Пирятина на автомагістралі Київ-Харків через залізницю здано в експлуатацію шляхопровід з транспортною розв'язкою.

У вересні 2004 року відбулися урочисті, святково-мистецькі дійства і спортивні змагання з нагоди 850-річного ювілею Пирятина.

Населення[ред.ред. код]

  • 1805 — 2 627 мешканців;
  • 1810 — 3 720 мешканців;
  • 1859 — 4 355 мешканців;
  • 1897 — 8 022 мешканців; з них 3938 чоловіків і 4084 жінок[6];
  • 1926 — 12 212 мешканців;
  • 1939 — 13 918 мешканців;
  • 1989 — 18 100 мешканців[7];
  • 2001 — 16 600 мешканців[7].

Економіка[ред.ред. код]

Пирятин є важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані численні підприємства харчової промисловості (продукція сирзаводу є широко відомою в країні), аграрні фірми, низка обробних, геологорозвідувальних і ремонтних підприємств. Вдале географічне розташування міста, зокрема і на трасі «Київ — Харків» робить місто транспортним вузлом.

Промисловість[ред.ред. код]

Головні підприємства Пирятина[8]:

  • Приватне акціонерне товариство «Пирятинський сирзавод»;
  • ДП ДАК «Хліб України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів»;
  • Публічне акціонерне товариство «Пирятинський м'ясокомбінат»;
  • ЗАТ «Завод продтоварів „Удай“»;
  • ВАТ «Пирятинський ливарно-механічний завод»;
  • ТОВ «Пирятиндрев»;
  • Пирятинська філія ВАТ «Полтаваобленерго»;
  • Пирятинська філія ТОВ «Татнєфть-Укрнєфтєпродукт» (нафтобаза «Пирятинська»);
  • Пирятинська нафтогазорозвідувальна експедиція НАК «Надра України» ДП «Чернігівнафтогазгеологія»;
  • Державне підприємство «Завод „Прапор“»
  • ТОВ «Пирятинагроконсерв»;
  • ТОВ «Сільськогосподарське підприємство комбікормовий завод»;
  • ТОВ «Вірджин»;
  • ТОВ «ПКЗ — АГРО»;
  • ТОВ «Агросервіс»;
  • Пирятинське ВАТ «Ремонтно-транспортне підприємство»;
  • Міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство.

Транспорт[ред.ред. код]

Автостанція «Пирятин»

Географічне розташування Пирятина на краю Полтавської області з Київською та Чернігівською, а головне на перетині низки автодоріг, зокрема і «Київ-Харків» визначили важливість міста як транспортного вузла.

Залізнична станція «Пирятин», крім функції пасажироперевезень, має у своєму розпорядженні навантажувально-розвантажувальну дільницю.

Важливе значення для міжміських перевезень, зокрема для сполучення зі столицею та облцентром, має автостанція Пирятин ВАТ «Полтаваавтотранс».

Автобусний транспорт у Пирятині виконує і внутрішні перевезення. У місті також діють декілька приватних служб таксі.

У Пирятині працює ВАТ «Пирятинське АТП-15343».

Сфера послуг[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

Пирятинська поліклініка

У Пирятині медичне обслуговування населення здійснюють[9]:

  • Пирятинська центральна районна лікарня з цілодобовим перебуванням хворих на 200 ліжок (вул. Визволення, 54; головний лікар Гаркавенко О. М.), у структурі якої функціонують відділення: хірургічне, терапевтичне, пологове, гінекологічне, дитяче, інфекційне, паталогоанатомічне, приймальне.

У структурі амбулаторно–поліклінічної служби функціонують:

Освіта[ред.ред. код]

Пирятинська СЗОШ № 4
Пирятинська філія Європейського університету

У Пирятині діє система дошкільних, шкільних і позашкільних закладів освіти, і навіть один виш.

У місті працюють 5 дитсадків — «Пролісок», «Берізка», «Ромашка», «Сонечко» і «Червона шапочка»[10].

Загальноосвітні заклади Пирятина[11]:

  • Пирятинський ліцей Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Визволення, 2а);
  • Пирятинська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 з поглибленим вивченням трудового навчання Пирятинської райдержадміністрації (вул. Червоноармійська, 2а);
  • Пирятинська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Гагаріна, 84);
  • Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 1 Пирятинської райдержадміністрації Полтавської області (вул. Пролетарська, 116).

Позашкільні заклади освіти міста:

Єдиним вищим навчальним закладом у Пирятині є приватний виш — Пирятинська філія приватного вищого навчального закладу «Європейський університет» (вул. Червоноармійська, 4)[12].

ЗМІ[ред.ред. код]

У Пирятині представлені різні ЗМІ:

  • друковані ЗМІ репрезентує районна газета «Пирятинські вісті»;
  • функціонує МП «Надія»;
  • також працює приватне підприємство «Телерадіокомпанія «Пирятин».
  • з 17.09.2013 р. зареєстрований суспільно-політичний тижневик "Пирятинська Правда", а 05.12.13 р. вийшов перший номер.

Культура[ред.ред. код]

Пирятинська худшкола (ШГЕВ)
Міський кінотеатр

Культурно-мистецьку діяльність у Пирятині здійснюють клубні заходи, в тому числі районний будинок культури, декілька бібліотек, зокрема і районних, народний краєзнавчий музей, школа-гімназія естетичного виховання, кінотеатр[13].

Головним закладом культури міста і району є Пирятинський районний будинок культури, при ньому, зокрема діють різноманітні гуртки, творчі колективи, серед яких народний самодіяльний хоровий колектив «Пирятин» (керівник Володимир Луценко, звання народного присвоєно у 1991 році), народний самодіяльний хоровий колектив клубу «Ветеран» (керівник Олексій Миленко, звання народного присвоєно у 1993 році).

Сприяти розкриттю і розвитку юних талантів покликана Пирятинська школа-гімназія естетичного виховання, в якій навчається близько 300 учнів на 7 відділах. Хореографічному колективу ШГЕВ присвоєно звання «зразковий». Вихованці школи-гімназії беруть активну участь у районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах та фестивалях, де виборюють призові місця. Також закладами розвитку талантів у дітей у Пирятині є дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ), Станція юних техніків (СЮТ), Будинок дитячої та юнацької творчості (БДЮТ).

Осередком збереження і популяризації історії і культури Пирятинщини є районний народний краєзнавчий музей, заснований у 1967 році.

Також у місті діє Пирятинське районне історико-краєзнавче товариство (вул. Пушкіна, 47)

Централізована районна бібліотечна система, у склад якої входять центральна районна бібліотека, районна бібліотека для дітей та 27 сільських бібліотек-філій, нараховує книжковий фонд — 314 364 примірники та обслуговує 13 830 читачів (дані на 2006 рік).

На відміну від сусідніх районів, у тому числі й сусідніх областей, у Пирятині не лише діє районна дирекція кіновідеомережі, а й вдалося зберегти міський кінотеатр.

Пирятинщина є фестивальним краєм. Щороку на високому рівні проводяться районні фестивалі сімейних та родинних ансамблів, хореографічних колективів, гармоністів та народних музик, вокально-інструментальних ансамблів, молодіжні конкурси в День святого Валентина та «Чарівна Пирятинка».

Традиційною зоною відпочинку пирятинців є острів Масальський на річці Удай.

Архітектура[ред.ред. код]

Головною історико-архітектурною пам'яткою Пирятина є діючий собор Різдва Богородиці (1781, нині належить УПЦ МП), який має елементи українського бароко.

Крім того, у Пирятині збереглися окремі історичні будівлі (кінця XIX — початку ХХ століть) громадського і торгівельного призначення — переважно цегляного стилю, також з елементами модерну.

Забудова Пирятина радянського часу — типова житлова, як цегляні, так і панельні кількаповерхові будинки.

Серед міської скульптури Пирятина — доби СРСР: пам'ятники і пам'ятні знаки на вшанування подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні, погруддя В. М. Ремесла (1982), доби незалежності України: пам'ятник Тарасу Шевченку (1995), пам'ятні знаки воїнам-афганцям і чорнобильцям.

Персоналії[ред.ред. код]

З-поміж визначних діячів вітчизняної науки, техніки і культури є імена і славетних пирятинців:

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  3. Соболевский А.И. Лекции по истории русского языка. — Киев, 1888; 2-е изд. СПб., 1891; 4-е изд. СПб., 1907.
  4. Протягом 1269 — 1291 року єпархія іменувалася Переяславська і Сарайська єпархія. Крутицька єпархія // Єпархії (рос.)
  5. Історія Полтавського краю // Князі Вишневецькі (рос.)
  6. Первая Всеобщая перепись населения населения Российской империи 1897 года.(Губернские итоги). Т.Т.1-89. СПб.: 1903-1905. Процитовано за Полтавська губернія (рос.)
  7. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок ukrc не вказаний текст
  8. Список керівників підприємств, організацій та установ району на 01.01.2011 року на Веб-сторінка Пирятинської районної державної адміністрації
  9. Медицина на Веб-сторінка Пирятинської районної державної адміністрації
  10. Дошкільна освіта на Веб-сторінка Пирятинської районної державної адміністрації
  11. Мережа шкіл та позашкільних закладів на Веб-сторінка Пирятинської районної державної адміністрації
  12. Вищі навчальні заклади (Пирятинського) району на Веб-сторінка Пирятинської районної державної адміністрації
  13. Культура на Офіційний сайт міста Пирятина

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]