Писаржевський Лев Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лев Писаржевський
Писаржевський Л.В..jpg
Народився 1 (13) лютого 1874(1874-02-13)
Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія
Помер 23 березня 1938(1938-03-23) (64 роки)
Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність Українець
Галузь наукових інтересів Фізична хімія
Заклад Новоросійський університет
Фізико-хімічний інститут Оствальда
Юр'євський університет
Київський політехнічний інститут
Гірничий інститут
Інститут фізичної хімії
Alma mater Новоросійський університет
Посада Ректор Гірничого інституту
Вчене звання Академік АН УРСР та АН СРСР
Науковий ступінь Доктор хімічних наук
Науковий керівник Петре Мелікішвілі
Нагороди Ленінська премія — 1930

Академік Лев Володи́мирович Писарже́вський (* 1 (13) лютого 1874, Кишинів, Бессарабська губернія, Російська імперія — 23 березня 1938, Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР) — український радянський вчений у галузі фізичної хімії. Доктор хімічних наук, дійсний член академії наук УРСР (1925) та академії наук СРСР (1930). Лауреат Ленінської премії (1930), лауреат Ломоносовської премії (1899, Петербурзька АН(рос.)укр., разом із Петре Мелікішвілі), член КПРС1930 року). Основні праці присвячено властивостям і будові перекисів і надкислот, дослідженню впливу розчинника на хімічну рівновагу та вільну енергію хімічних реакцій, проблемам хімії з точки зору електронних уявлень. Створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами у металі. Заклав основи електронної теорії гетерогенного каталізу.

Життєпис[ред.ред. код]

Лев Володимирович Писаржевський народився 1 (13) лютого 1874 року у молдовському місті Кишинів, що тоді входило до складу Бессарабської губернії, Російської імперії.

У 1986 році Лев Володимирович закінчив Новоросійський університет, що у місті Одеса і продовжив там працювати. У 1898 році юнак був призначений лаборантом. За дослідження у газузі перекисних сполук, викладені у 18 публікаціях і узагальнених у зведеній праці «Исследования над перекисями», Писаржевський разом зі своїм наставником професором Петре Мелікішвілі був удостоєний у 1899 році Ломоносівської премії, Петербурзької академії наук(рос.)укр.. У 1900 році науковець був відряджений на два роки за кордон, де працював у Фізико-хімічному інституті Оствальда, що знаходиться у Ляйпциґу[1]. По поверненні до Одеси, Писаржевський у 1902 році захистив магістрську дисертацію на тему «Перекиси и надкислоты».

1904 року хімік був призначений на посаду професора Юр'євського університету. У 19081912 році професор Київського політехнічного інституту, який залишив на знак протесту проти політики обмеження прав викладачів і студентів, що проводилася міністром народної освіти Левом Кассо(англ.)укр.. Разом із Левом Володимировичем свої університети тоді покинули близько 100 професорів, а у 1912 році у Москві захистив докторську дисертацію на тему «Свободная энергия химической реакции и растворитель». У 19111913 роках викладав на Бестужевських курсах та у Психоневрологічному інституті(англ.)укр. у Петербурзі. 1912 року брав участь у створенні та редагуванні журналу Природа(рос.)укр.. У 19131932 — Гірничого та Хіміко-технологічного інститутів у Дніпропетровську, що до 1926 року звався Катеринославом.

21 жовтня (3 листопада) 1915 року у Катеринославі відбулося освячення Дослідної станції з виробництва металевого йоду з морських водоростей за винайденим професором Писаржевським та старшим лаборантом М.Аверкієвим каталітичним методом та на їхньому обладнанні. Водорості філофора, що добувалися в 80-ти милях від Одеси у відкритому морі, висушувалися і поступали на переробку до Катеринослава, де спалювалися і далі з них добували йод, середньодобовий вихід якого становив з кінця вересня не менше 10 фунтів.

У 19241926 роках працював ректором Гірничого інституту. А 1927 року заснував інститут фізичної хімії, що з 1934 року став інститутом Академії наук УРСР. У 1928 року Писажерський став членом-кореспондентом АН СРСР, а вже через два роки дійсним членом і отримав Ленінську премію. З 1929 року по 1934 рік Лев Володимирович викладав у Тбіліському політехнічному інституті.

Помер 23 березня 1938 року.

Обеліск Писаржевському в Дніпропетровську

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Наукова діяльність Льва Володимировича Писаржевського була присвячена вивченню перекисних сполук, дослідженню ролі розчинників в хімічних процесах та створенню основ електронної хімії. Вчений створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами в металі. Створивши електронну теорію каталізу, увів уявлення про роль електронів провідності при взаємодії твердого каталізатора як єдиного цілого з молекулою реагенту. У підручнику «Вступ до хімії» (1926 року) вперше виклав весь матеріал хімії з позиції електронної теорії будови атомів та молекул.

Підручники Писаржевського:

  • «Введение в химию» (1926)
  • «Неорганическая химия» (1930, разом із М. А. Розенбергом)

Інші праці:

  • «Термохимич. данные относительно некоторых органич. соединений» («Журнал Русского Химического Общества», 1897)
  • «Электролиз β-метилглицидной и β-метилглицероновой кислот» (ib., 1897)
  • «Из области химического равновесия» (ib., 1903); «Влияние растворителя на константу равновесия» (ib., 1904)
  • «Thermochemische Studien über die üebersäuren» («Z. anorg. Ch.», 1900, та «Журнал Русского Химического Общества», 1900)
  • «Hyperoxyde des Zirkoniums, Ceriums und Thoriums» (ib., 1900)
  • «Ueber die Einwirkung von Wasserstoffperoxyd auf die Salze der Vanadin- und Uebervanadinsäure»
  • «Einige Worte über die Ueberwolframsäure, Ueberuransäure und Uebervanadinsäure»
  • «Wirkung von Wasserstoffperoxyd und Natriumhypochlorit auf die Oxyde von Thorium, Zirkonium und Cerium» и «Katalyse der Salze der Uebersäuren» (ib., 1902)
  • «Uebervanadinsäure» («Z. physik. Ch.», 1903)
  • «Einwirkung von Wasserstoffperoxyd auf Kaliummetavanadat» (ibid., 1901 г. та «Журнал Русского Химического Общества», 1901)
  • «Der Zustand einiger Uebersäuren und ihrer Salze in Lösung» (ib., 1903)
  • «Der Einfluss des Lösungsmittels auf die GIeichgewichtskonstante und die Beziehung zwischen dem elektrischen Leitvermögen und der innern Reibung» (ib., 1905)
  • тощо.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Ім'я академіка у 1938 році було присвоєно Інституту фізичної хімії, який він заснував та де він працював останні роки. Також на будівлі цього інституту знаходиться меморіальна табличка науковця.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]


Горбачевський Іван Якович Це незавершена стаття про хіміка.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Попередник:
Ректор Гірничого інституту
19241926
Наступник:
Ярослав Грдіна Володимир Маковський