План дій Україна — НАТО
План дій Україна — НАТО — документ, де визначаються стратегічні цілі і пріоритеті України для досягнення повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії про особливе партнерство, що є основою відносин Україна-НАТО. План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО і оприлюднено 22 листопада 2002 року.
План складається з 5 розділів, що містять спільно погоджені принципи і цілі щодо політики і безпеки, економічних, інформаційних питань, реформи у галузі оборони і безпеки, співробітництва з НАТО, питання ресурсів, захисту інформації, правових питань та механізму імплементації Плану дій.
Вибрані принципи політики України[ред. | ред. код]
- Україна продовжуватиме розвиток законодавства, базуючись на загальних принципах демократії та міжнародного права.
- Повна інтеграція у євроатлантичні структури безпеки є пріоритетом і стратегічною метою зовнішньої політики України.
- Інтереси національної безпеки та існуюча міжнародна ситуація вимагають істотного поглиблення відносин між Україною і НАТО.
- Україна зобов'язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі.
- Збройні Сили України мають підняти до значно більш високого рівня свою оборонну інфраструктуру, сили та засоби, щоб відповідати вимогам нової системи колективної безпеки та новим методам ведення військових операцій.
- У контексті проведення воєнної реформи та адаптації до нових загроз особливо важливим є співробітництво України з НАТО у галузі воєнної реформи, військовій галузі.
Щорічні цільові плани[ред. | ред. код]
З 2003 по 2009 рік Україна щорічно представляла свій Цільовий план для досягнення принципів і цілей, викладених в Плані дій[1]. Плани формувались на основі пропозицій міністерств і відомств і містили конкретні завдання в різних сферах, таких як внутрішньополітичні питання, зовнішня політика, реформування структур безпеки та оборони, інформування громадськості, інформаційна безпека, а також економічні та правові питання. Зобов'язання України згідно з цими документами мали політичний характер.
Про виконання кожного пункту Цільового плану відповідальні міністерства та відомства мали звітувати Кабінету міністрів, МЗС, Національному центру з питань євроатлантичної інтеграції[2]. Останній систематизував і узагальнював матеріали центральних органів виконавчої влади щодо виконання Цільового плану Україна і готував довідки про його виконання[3]. З 2009 року річні цільові плани замінили річні національні програми співробітництва Україна-НАТО [4].
Див. також[ред. | ред. код]
- Відносини Україна — НАТО
- План дій щодо членства в НАТО
- Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Місія України при НАТО - Державні програми та плани співробітництва. nato.mfa.gov.ua (ua) . Процитовано 6 червня 2022.
- ↑ Цільовий план Україна – НАТО на 2007 рік: диявол криється в деталях. www.ea-ua.info. 3 серпня 2007. Процитовано 16 вересня 2014.
- ↑ Національний центр з питань Євроатлантичної інтеграції України (7 лютого 2007). Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна-НАТО на 2006 рік в рамках Плану дій Україна-НАТО. Архів оригіналу за 24 грудня 2014. Процитовано 16 вересня 2014.
- ↑ ПДЧ й Річна національна програма Україна-НАТО: в чому відмінність?. dif.org.ua. Фонд “Демократичні ініціативи”. 5 грудня 2008. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 16 серпня 2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990–2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. – К.: «МП Леся», 2017. – 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||||
.svg){kind=small}
