Пластинчастовусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пластинчастовусі
Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
Хрущ травневий (Melolontha melolontha)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Родина: Пластинчастовусі (Scarabaeidae)
(Latreille, 1802)
Підродина
Aegialiinae
Allidiostomatinae
Aphodiinae
Cetoniinae
Dynastinae
Dynamopodinae
Euchirinae
Melolonthinae
Orphninae
Pachypodinae
Phaenomeridinae
Phileurinae
Rutelinae
Scarabaeinae
Trichiinae
Valginae

Пластинчастовусі (Scarabaeidae) — родина ряду Твердокрилі. Довжина тіла — 0,2—15 см. Вусики у більшості видів колінчасті з 3—7-членико-вою пластинчастою булавою (звідки й назва). У самців голова і передньоспинка часто з рогами і горбками. Личинки розвиваються здебільшого у грунті, гниючих рослинних рештках. До пластинчастовусих належать переважно гнойовики (геотрупи, афодіуси, скарабей), бронзівки, хрущі. Багато видів — хрущ травневий, хрущ мармуровий (Polyphylla tullo), кузьки хлібний і посівний, оленка волохата та інші — є шкідниками сільського господарства та лісівництва.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Загальна кількість родини близько 30 000 видів, і щорічно описується до 200 нових. Пластинчастовусі широко поширені на всіх материках, крім Антарктиди, найчисленніші вони в тропіках. На території країн колишнього СРСР відомо близько 100 видів, в Україні - 236. Більшість представників - жуки середньої величини, довжиною 2-60 мм, однак, серед видів існують і справжні гіганти, що відносяться до найбільших жуків у світі. Найбільшим видом родини є жук-геркулес (Dynastes hercules), що зустрічається в Центральній та Південній Америці. Самці цього жука можуть досягати довжини 160-165 мм, а по документально не підтвердженим даним - до 178 мм. Другим по величині є вид Dynastes neptunus з максимально зареєстрованою довжиною самця 158 мм. Слідом за ними йдуть представники південно-американського роду Megasoma — Megasoma elephas, Megasoma actaeon, Megasoma mars, з довжиною тіла до 125 мм, а також азіатського роду Chalcosoma, що досягають довжини 110-120 мм. До пластинчастовусих належать і найважчі жуки у світі - окремі самці ряду видів голіафів з довжиною 95-100 мм, за життя можуть важити, згідно з одними даними по 47 грам, а з другими - до 80-100 грам.

Представники родини дуже різноманітні за формою та довжиною тіла, кольором, наявністю шипів, рогів, виростів на спинці та голові - все це робить їх однією з найулюбленіших родин серед жуків для колекціонування ентомогами.

Морфологія імаго[ред.ред. код]

Тіло компактне, короткоовальне. Форма тіла різноманітна: овальна, субквадратна, циліндрична. Колір також різниться; дорослі особини мають або не мають металевий відтінок. Представники роду Chrysina зафарбовані в різні варіанти зеленого кольору і часто несуть на надкрилах борозенки, але існують також декілька видів роду з цілком гладенькими покривами тіла і суцільним металевим забарвленням золотого чи сріблястого кольору. Деякі з видуть можуть мати щетинковий чи лускатий покрив.

Голова[ред.ред. код]

Передньоспинка та голова самця жука-геркулеса. Бокова проекція

Голова трохи підігнута і напрямлена вперед. Вусики складаються з 10 члеників (зрідка вони 9-11-членикові) з 3-7-члениковою пластинчастою булавою, що у певних родів здатна розкриватися у вигляді віяла. Апікальні членики булави голі (у значної частини хрущів) чи повністю, чи частично вкрита сірими волосками. У представників Troginae, чи Trogidae такі відступи редуковані, а у триб Geotrupini та Lethrini повністю розділяють око на дві частини. Різна будова мандибув: зазвичай сильно хітинізовані з зубцями, але у копрофагикопрофагів вони м"які та листовидні. Мандибули добре помітня зверху, але у деяких груп вони заховані під верхньою губою. Максили мають 4-члениковий щупик і нижня губа з 3-члениковим щупиком.

Джерела[ред.ред. код]

  • Медведев С. И. Семейство Scarabaeidae. Фауна СССР. Насекомые жесткокрылые. Том 10, вып. 1-4. 1949 - 1952. 514 с.
  • Николаев Г. В. Пластинчатоусые жуки (Scarabaeoidea) Казахстана и Средней Азии. — Алма-Ата: Наука, 1987. — 232 с. — 1000 экз.