Пластичність глинистих порід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пласти́чність гли́нистих порі́д — властивість при змішуванні з водою створювати тісто, яке під впливом зовнішніх дій може набувати будь-якої необхідної форми без появи тріщин та зберігати надану йому форму після припинення цих дій під час сушіння та випалювання.

Пластичні властивості глинистих порід характеризуються числом пластичності (П), яке у керамічній промисловості слід визначати (ГОСТ 21216.1-95[1]) як різницю між вологостями глинистої маси, що відповідають нижній межі текучості (W1) та межі розкочування (W2), за формулою:

За ступенем пластичності глинисті породи належить поділяти (ДСТУ Б В. 2.7-60-97) на:

  • високопластичні (з числом пластичності понад 25),
  • середньопластичні (15-25),
  • помірнопластичні (7-15),
  • малопластичні (3-7)
  • непластичні, що не дають пластичного тіста.

До непластичних належать сухарні глини, глинисті сланці й аргіліти.

Пластичність глин визначається їхнім мінеральним складом і дисперсністю. Високу пластичність мають тонкодисперсні монтморилонітові глини, у порядку зниження пластичності йдуть гідрослюдисті та каолінітові різновиди глин. Пластичність суглинків коливається у межах 7-17, супісків — менш як 7.

Література[ред. | ред. код]

  • Наказ «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід» 17 грудня 2004.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГОСТ 21216.0-12-93 Сырье глинистое. Методы анализа