Платонов Сергій Федорович

Платонов Сергій Федорович
Народився	16 (28) червня 1860 Чернігів, Російська імперія
Помер	10 січня 1933(1933-01-10) (72 роки) Самара, РСФРР, СРСР
Поховання	Міське кладовище (Самара)d
Країна	Російська імперія  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	історик, педагог
Alma mater	історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університетуd (1882)
Галузь	історія Росії
Заклад	Імператорський Санкт-Петербурзький університетd Women's Pedagogical Instituted Санкт-Петербурзький державний університет
Посада	головний редактор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Вчителі	Сергеєвич Василь і Васильєвський Василь Григорович
Відомі учні	Генко Анатолій Несторовичd Греков Борис Дмитрович Пресняков Олександр Євгенович Pl. Gr. Vasenkod A. I. Zaozerskiĭd Pavel Lyubomirovd Павлов-Сильванський Микола Павлович Sergey Rozhdestvenskyd
Аспіранти, докторанти	Лаппо Іван Іванович Пресняков Олександр Євгенович Ульянов Микола Іванович Sergey Rozhdestvenskyd A. I. Zaozerskiĭd Чернов Сергій Миколайович Греков Борис Дмитрович
Членство	Академія наук СРСР Петербурзька академія наук Російська академія наук
Роботи у Вікіджерелах  Платонов Сергій Федорович у Вікісховищі

Платонов Сергій Федорович (1860, Чернігів-1933, Самара) — російський історик. У 1882 р. закінчив Санкт-Петербурзький університет, в якому викладав до 1926 р. Докторську дисертацію захистив у Київському університеті в 1899 р. З 1918 по 1929 рр. — голова Археографічної комісії з видання творів О. С. Пушкіна. Лауреат Уваровської премії.

З 1925 по 1929 рр. — Директор Пушкінського Дому (Інституту російської літератури АН СРСР); одночасно суміщав з посадою директора бібліотеки АН СРСР (1925—1928). 12 січня 1930 заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності, висланий в Самару, де помер 10 січня 1933.

Життєпис

Єдина дитина в сім'ї корінних москвичів, завідувача Чернігівською губернською друкарнею Федора Платоновича Платонова і його дружини Клеопатри Олександрівни (уродженої Хрісанфової). У 1869 році вони переїхали в Санкт-Петербург, де батько майбутнього історика дослужився до керуючого друкарнею Міністерства внутрішніх справ і вислужив з 1878 спадкове дворянство.

У Петербурзі Сергій Платонов навчався у приватній гімназії Ф. Ф. Бичкова. Канікули юний гімназист проводив у будинку московських родичів на околиці Петербурга. На сімнадцятому році життя довго і важко хворів на тиф.

Після закінчення гімназії Платонов, який мріяв про літературну діяльність, вступив на історико-філологічний ф-т Петербурзького університету. Під впливом істориків К. М. Бестужева-Рюміна, В. О. Ключевського, О. Д. Градовського захопився історією. У 1882 після закінчення університету був залишений для підготовки до професорського звання. Для магістерської дисертації обрав як об'єкт дослідження історико-літературні пам'ятки Смутного часу.

У 1888 році опублікував дисертацію, яка спочатку друкувалася в Журналі Міністерства народної освіти, окремим виданням, а 11 вересня того ж року успішно захистив її на ступінь магістра російської історії, що дозволило йому зайняти з 6 лютого 1889 посаду приват-доцента, а з 1890 року — професора по кафедрі російської історії Петербурзького університету.

Виходячи з висловленої С. М. Соловйовим «широкої історичної ідеї», згідно з якою початок нової Росії слід шукати не в реформах Петра I, а в подіях Смутного часу, визначив тему своєї докторської дисертації: "Нариси з історії Смути в Московській державі XVI—XVII ст. (Досвід вивчення суспільного ладу і станових відносин в Смутні часи) ". Перші рядки дисертації написав у початку 1896 року, а в 1899 році «Нариси …» вийшли окремим виданням.

30 жовтня 1899 захистив «Нариси …» у Києві в університеті св. Володимира як докторську дисертацію (офіційним опонентом виступив професор В. С. Іконніков).

З 1900 по 1905 рік був деканом історико-філологічного факультету Петербурзького університету.

У 1903 році очолив тільки що організований Жіночий педагогічний інститут (перший в Росії жіночий педагогічний виш), який привів у зразковий стан.

У 1912 році до 30-річчя викладацької діяльності був затверджений у званні заслуженого професора, після чого в січні 1913 вийшов на пенсію, передавши кафедру своєму учневі С. В. Рождественському і перейшовши на ставку понадштатного професора.

У смутні радянські часи

У перші роки після Жовтневого перевороту (який вважав випадковим і не сприйняв) знову звалив на себе нелегкий вантаж адміністративних і громадських посад:

• в 1918—1929 роках — голова Археографічної комісії;
• в 1918—1923 роках — директор Археологічного інституту;
• в 1918—1923 роках — завідувач Петроградським відділенням Головархіву;
• з квітня 1923 по жовтень 1925 — голова археологічного відділення ФОН (факультет суспільних наук) Петроградського університету;
• голова Археологічного товариства;
• голова Спілки російських архівних діячів;
• завідувач вченої комісії з історії праці в Росії;
• редактор Особливої наукової географічної комісії;
• голова Комітету з вивчення давньоруського живопису;
• редактор журналу «Вісник знання»;
• головний редактор (голова редакційного комітету) «Російського історичного журналу».

3 квітня 1920 Загальними зборами Російської Академії наук був обраний (за великий внесок у розвиток російської історичної науки) її дійсним членом.

У ніч на 12 січня 1930 був заарештований разом зі своєю молодшою дочкою Марією чекістом А. А. Мосевичем за підозрою «в активній антирадянській діяльності та участі у контрреволюційній організації».

У березні 1930 року була зарештована ще одна дочка — Ніна.

Слідом за арештом Платонова пішла серія інших арештів. Всього за сфабрикованим Ленінградським управлінням ОГПУ у справі «Всенародного союзу боротьби за відродження вільної Росії» проходило 115 осіб.

Постановою Колегії ОГПУ від 8 серпня 1931 року Платонов був засуджений до 3 років адміністративного заслання в Самарі.

Після прибуття в Самару, Платонов і його дочки Марія та Ніна оселилися в будинку на околиці міста, в якому 10 січня 1933 року він і помер.

20 липня 1967 року Платонов був повністю реабілітований рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР.

5 квітня 1968 року постановою Президії АН СРСР він був відновлений в Академії Наук СССР.

Див. також

• Академічна справа

Джерела та література

• Гересименко Н. О. Платонов Сергій Федорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 269. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Посилання

• Платонов на сайті «Хронос»(рос.)