Плеврит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Плеврит
МКХ-10 J90, R09.1
DiseasesDB 29361
MeSH D010998

Плеврит (олегниця[1]) - запальні зміни плеври з відкладанням у ній частинок фібрину (фібринозний, сухий плеврит) або з розвитком випоту у плевральну порожнину (серозний, серозно-фібринозний, геморагічний або гнійний плеврит).

Плеврит може бути проявом різноманітних захворювань, які діагностуються на основі характерних ознак (симптомів). Серед етіологічних чинників найбільш частими є туберкулез, пневмонії (пневмококові, стафілококові, вірусні), ревматизм, великі колагенози, злоякісні новоутворення легенів і плеври. Однак дуже часто він протікає як самостійне захворювання без визначеної причини; в таких випадках можна запідозрити прихований перебіг туберкульозного процесу, при якому запалення плеври є своєрідною параспецифічною реакцією організму.

Сухий плеврит[ред.ред. код]

Сухий плеврит виявляють іноді після застуди, травми грудної клітки, а також при інфаркті легені, абсцесі легені, уремії, системному червоному вовчаку, системній склеродермії і т.д. У більшості випадків є наслідком загострення туберкульозного процесу у легенях або у внутрішніх грудних лімфатичних вузлах, а також неспецифічних запальних процесів у легенях (гострі, хронічні пневмонії, гнійні процеси у легенях). Рідше спостерігається у хворих ревматизмом, хворобами сполучної тканини, інфарктами та пухлинами легенів, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями (черевний та висипний тифи, бруцельоз та ін.).

В патогенезі сухого плеврита поруч з інфекцією важливе значення має сенсибілізація організму з гіперергічною реакцією плеври, що проявляється гіперемією та набряклістю парієтального та вісцерального її листків з наступним їхнім потовщенням.

Симптоми[ред.ред. код]

Хвороба протікає з загальним нездужанням, болем у грудній клітці, з підвищенням температури. Біль, пов'язаний з плевритом, посилюється при диханні, кашлі, має обмежену локалізацію. Найхарактерніший симптом - шум тертя плеври різної інтенсивності. Щоб відрізнити шум тертя плеври від крепітації - вислуховують при глибокому диханні та натисканні фонендоскопом, при цьому шум тертя плеври посилюється. В крові знаходять незначний лейкоцитоз, збільшену ШОЕ. Діагностика сухого плевриту (особливо лівобічної його форми) у ряді випадків вимагає диференціації з інфарктом міокарду. Проте анамнез, характер больового синдрому, наявність шуму тертя плеври, ЕКГ - дані дозволяють правильно поставити діагноз. Певні труднощі в діагностиці сухого плевриту представляє диференціація з гострою патологією органів черевної порожнини (холецистит, апендицит та ін.), які можуть виникнути при діафрагмальному плевриті, т. я. шум тертя часто не вислуховується, а біль локалізується у верхній частині живота. Прогноз сприятливий, хвороба закінчується одужанням через 1-2 тижня, іноді після нього залишаються плевральні спайки.

Лікування проводять протизапальними засобами (ацетілсаліцилова кислота, анальгін, індометацин та ін.). Місцево застосовують гірчичники. При різкому болю призначають кодеїн, промедол. При відсутності видимої причини хвороби та підозрі на туберкульоз проводять специфічне протитуберкульозне лікування (фтивазид, ПАСК, стрептоміцин).

Ексудативний плеврит[ред.ред. код]

Це запальне ураження плеври, що супроводжується скупченням рідини у плевральній порожнині.

За характером рідини ексудативні плеврити можуть бути фібринозними, серозними, серозно-фібринозними, гнійними, геморагічними, еозинофільними, стерильними, хільозними та змішаними. Ексудативний плеврит найчастіше буває серозним або серозно-фібринозним, зазвичай він являє собою токсико-алергічну реакцію при туберкульозі, хоча первинне вогнище зазвичай не виявляється та лише іноді визначається пізніше. Власне туберкульозне ураження плеври спостерігається рідко. Іноді випотний плеврит розвивається внаслідок пухлини, яка також може протікати приховано. Нерідко серозно-фібринозний плеврит розвивається при крупозній пневмонії, інфаркті легені, системному червоному вовчаку, ревматоїдному артриті та ін.

Етіологічні фактори такі ж як при сухому плевриті, а також він розвивається при піддіафрагмальному абсцесі, панкреатитах, цирозах та пухлинах печінки.

При розвитку запального процесу у плеврі порушується судинна проникність, підвищується внутрішньосудинний тиск, змінюється колагеновий шар вісцерального листка плеври з наступним скупченням ексудату у нижньобокових відділах плевральної порожнини внаслідок найбільшого негативного присмоктувального тиску у цих відділах, що призводить до стискання легені.

Симптоми[ред.ред. код]

Хвороба починається з появи болю у боці, загального нездужання, зниження апетиту, іноді з підвищення температури. З появою випота біль зникає, а з його зростанням збільшується задишка, яка пов'язана зі стисканням легені та зміщенням середостіння у здоровий бік з порушенням функцій органів кровообігу та дихання.

При обстеженні знаходять відставання ураженої сторони при диханні. Перкуторно є тупість, причому верхня границя її спускається кзаду від лопаткової лінії донизу до хребта. У ділянці тупості дихання не проводиться, голосове дрижання послаблене або відсутнє.

Діагноз уточнюється при рентгенологічному дослідженні, а також при плевральній пункції (для уточнення характеру випоту). При пункції отримують рідину лимонно-жовтого кольору, при наявності фібрину в ній знаходять згусток. У плевральній рідині визначають вміст білка та досліджують осад. При плевриті концентрація білка перевищує 3 %, а в осаду визначаються лейкоцити, в основному лімфоцити. При нижчому вмісту білка слід думати про транссудат, який розвивається в хворих з великою затримкою рідини внаслідок серцевої недостатності та захворюваннь нирок.

Геморагічний плеврит характеризується появою великої кількості еритроцитів у випоті, що надає плевральній рідині червоний відтінок. Зустрічається при злоякісних пухлинах у легенях, травмі грудної клітки, інфаркті легені, а також у хворих геморагічними діатезами.

Гнійний плеврит (емпієма плеври) часто пов'язаний з пневмонією, абсцесом легені, септикопіємією, рідко з туберкульозом. Хвороба відрізняється тяжким пребігом, супроводжується стійкою високою лихоманкою, великими стрибками температури упродовж доби, остудою, потом. Зазвичай є задишка, у крові лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. При затяжному перебігу гнійний випіт обмежується швартами, з'являються зміни пальців у вигляді барабанних паличок, може розвинутися амілоїдоз.

Лікування[ред.ред. код]

При випотному плевриті у будь-якому випадку необхідна госпіталізація, тимчасове дотримання ліжкового режиму, повноцінне харчування, збагачене білками та вітамінами. Застосовують протизапальні засоби, при серозно-фібринозному плевриті у більш тяжких випадках призначають преднізолон до 20-30 мг/добу. Тому що частою причиною плевриту є туберкульоз, лікування преднізолоном при нез'ясованій етіології захворювання поєднують з протитуберкульозними засобами: стрептоміцином, фтивазидом. При значному випоті показана плевральна пункція з видаленням рідини та введенням у плевральну порожнину 200 мг гідрокортизону. При визначеній етіології захворювання лікують основне захворювання. Лікування емпієми плеври можливе тільки хірургічним шляхом.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник фельдшера/під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.
  2. http://lang.slovopedia.org.ua/11/53407/170181.html

Посилання[ред.ред. код]

  1. Плеврит. Олена Кондратенко, стаття на ВебМед (webmed.com.ua), 15.08.2011.
  1. http://lang.slovopedia.org.ua/11/53407/170181.html