Майдан Свободи (Харків)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Площа Свободи (Харків))
Перейти до: навігація, пошук
Майдан Свободи
Прапор Харкова.gif Харків
Західна частина майдану
Західна частина майдану
Район Дзержинський
Історична інформація
Колишні назви Ветеринарна площа, Platz der Wermacht (Майдан Німецької Армії), Площа Дзержинського, площа Незалежності
Назва радянського періоду (українською) Дзержинського
Назва радянського періоду (російською) Дзержинского
Протяжність 690-750 м
Координати 50°00′23″ пн. ш. 36°13′52″ сх. д. / 50.00639° пн. ш. 36.23111° сх. д. / 50.00639; 36.23111Координати: 50°00′23″ пн. ш. 36°13′52″ сх. д. / 50.00639° пн. ш. 36.23111° сх. д. / 50.00639; 36.23111
Транспорт
Найближчі станції метро Держпром, Університет
Автобуси 20е/т, 33е, 76е, 77е, 119е, 215т, 217е/т, 234е, 244е/т, 245е, 256т, 270е, 285е, 287е, 288е, 293е
Трамваї 12
Тролейбуси 2, 18
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі обласний палац дитячої й юнацької творчості, головний корпус ХНУ ім. В.Н. Каразіна, Держпром, північний корпус ХНУ ім. В.Н. Каразіна, готель «Харків», колишній будинок проектів, Будинок рад
Архітектурні пам'ятки Держпром
Пам'ятники пам'ятник В.І. Леніну, пам'ятник Харківським студбатівцям
Державні установи Харківська обласна рада, ХОДА, Харківська міська рада, почесне консульство Австрійської республіки, Харківський регіональний центр оцінювання якості освіти
Навчальні заклади ХНУ ім. В.Н. Каразіна, ХІБМ, науковий фізико-технологічний центр МОН України та НАН України, спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з тенісу, тенісний клуб «Унікорт»
Заклади культури обласний палац дитячої й юнацької творчості, Британська Рада в Харкові
Забудова багатоповерхова
Парки Сад ім. Т.Г. Шевченка
Майдан Свободи на Вікісховищі

Майдан Свободи або Площа Свободи[1] — центральний майдан міста Харкова, є одинадцятим за величиною майданом світу[2]. З моменту його заснування (планування — 1923/25, мощення — 1930/31) до 1996 року носив назву Площа Дзержинського, саме так він йменується у зарубіжних підручниках архітектури та архітектурній енциклопедії. Німецькі окупанти в 1942 році назвали його «майданом Німецької армії». З кінця березня до 23 серпня 1943 — «майдоном Лейбштандарта СС» за назвою 1-ї дивізії Лейбштандарта СС «Адольф Гітлер».

Характеристики майдану[ред.ред. код]

  • Довжина — від 960 до 750 метрів;
  • Ширина прямокутної частини — від 96 до 125 метрів;
  • Діаметр круглої частини — 350 метрів;
  • Площа — 11,9 гектарів;
  • Різниця висот уздовж майдану — понад 11 метрів (від вищої точки на Сумській вулиці до найнижчою — біля Держпрому);
  • Майдан має форму реторти, поверненої горлом до Сумської вулиці;
  • Вісь круглої частини майдану проходить через вісь симетрії будівлі Держпрому і під кутом 20 градусів до осі прямокутної частини;
  • Прямокутна частина майдану вимощена бруківкою і виходить на Сумську вулицю, кругла — на проспект Леніна;
  • Під майданом дві станції метро — «Університет» Салтівської лінії і «Держпром» Олексіївської лінії.

Історія[ред.ред. код]

Територія, розташована на північний схід від Сумської вулиці, в XIX — на початку XX століття належала університету. На ній розміщувалися клініки та навчальні корпуса факультету, за якими лежали пустирі, що перепиналися ярами, зокрема Шатиловим яром (засипаний в 1930-х роках.

До революції місце теперішньої частково займала невелика вимощена Ветеринарна площа, названа через двоповерхову будівлю Ветеринарного інституту. По суті, це був пустир.

Окрім інститута, на Ветеринарну площу виходили будівлі хірургічного корпусу інституту.

У 1924 році, враховуючи ріст столиці УРСР, архітектором В. К. Троценком була розроблена попередня схема цього району Харкова, пізніше названого Держпром'єм.

За планом були розбиті квартали у вигляді концентричних кілець: 1, 2, 3 і 4-та Кільцеві вулиці, що нині відповідно проспект Правди, Чічібабина, Данилевського, Культури; розділені радіальними вулицями: 1, 2, 3 і 4-ю Радіальними, нині Анрі Барбюса, Ромена Ролана, проспект Леніна та Ярослава Галана. Радіальними були також Клочківський узвіз (Пасіонарії) та вулиця Тринклера. Пробивання декількох радіальних вулиць за планом Троценко не було реалізоване: тих, що йдуть через сад Шевченка (там їх замінили алеї, зокрема Університетська алея), а вулиця Галана виявилася відрізаною від площі.

У 1925 за ініціативою Дзержинського було дозволено спорудити Будинок Державної промисловості. Для нього відвели три суміжні квартали на внутрішньому кільці. Це поклало початок формуванню нового району з площею в центрі, яка обмежилася Держпромом. Щоб відкрити вид на «перший радянський хмарочос» з боку Сумської вулиці, потрібно було значно зрізати землю та зачистити від малоповерхової забудови велику ділянку.

Одна з найбільших у світі площ вийшла незвичної форми у вигляді хімічної реторти. Прагнення надати площі чіткішу конфігурацію призвело до її просторового розчленування на прямокутну частину, що слугує головним міським форумом, та круглу, в центрі якої до війни була величезна клумба, а потім на її місці було спорудження Круглий сквер (1965).

Трамбування площі

Суперечки про форму площі та межі її частин велися до 1920-х років. Планувалося навіть розділити площу на дві, а між ними від саду Шевченка до майбутнього готелю «Інтернаціонал» побудувати монументальну будівлю, яка продовжувала б вулицю Тринклера. Від цього плану відмовилися, але архітектурно підкреслили різницю між частинами площі, встановивши пам'ятник Леніну на межі двох частин у 1963.

Пам'ятник В. І. Леніну був відкритий 5 листопада 1963 року. Загальна його висота — 20,2 м, висота бронзової скульптури Леніна — 8,5 м. П'єдестал виконаний із червоного граніту. На постаменті висічені тематичні рельєфи, що зображують групу революціонерів, які йдуть під червоним прапором на бій за радянську владу, і групу трудівників країни — будівельників комуністичного суспільства. Автори проекту пам'ятника — скульптори М. Вронський, А. Олійник, архітектор О. Сидоренко.

У 1990-х деякий час носила назву Площа Незалежності[3], а з 1998[4] називається Площею Свободи.

Історичні споруди, що виходять на майдан[ред.ред. код]

  • Держпром. Унікальний пам'ятник радянського конструктивізму, побудовано у 1926—1928 роках.
  • Харківських національний університет імені Каразіна. Побудовано в 1930—1933 роках у стилі конструктивізму з монолітного залізобетону з дерев'яними перекриттями за проектом Серафімова та Зандберг-Серафімовой. Цей проект під назвою "Наздогнати та..." перегнати переміг на всесоюзному конкурсі 5 лютого 1930 р. Під час війни будівля сильно постраждала і була перебудована за проектом Костенко та Ліфшиця в 1953—1963 рр. У результаті такої перебудови будівля повністю залишилася у своїй стилістиці.
  • Академія імені Говорова, колишній Будинок Кооперації — третя будівля задуманого конструктивістського ансамблю. Спочатку тут планувалося розмістити Будинок Уряду УРСР, потім воно було віддано Управлінню сільського господарства. Будівництво розпочато у 1929 р.
  • Готель «Харків» (колишній готель «Інтернаціонал», побудований у стилі конструктивізму архітектором Яновицьким у 1932—1936 роках, після війни відновлено за проектом того ж автора з елементами сталінського ампіру.
  • Будівля обладміністрації, типовий зразок післявоєнного сталінського «неоренесансу», колишній Харківський Обком КПУ. Побудоване на місці зруйнованої під час війни будівлі Центрального Комітету КП(б)У, архітектори Орєхов та Костенко.
  • Будівля ветеринарного інституту, з 1960 новий Палац піонерів.
  • Пам'ятник Каразіну, засновнику ХНУ ім. Каразіна. Відлитий за скульптурою Андріолетті. Відкрито влітку 1907 року на Сумській межі Університетського саду. У лютому 1934, у зв'язку з будівництвом на тому ж місці пам'ятника Шевченку, Каразіна перенесли на Університетську вулицю; в 2004 перенесено до центрального входу в університет.
  • Пам'ятник Леніну в центральній площі Дзержинського. Загальна висота 20,2 м, висота скульптури 8,5 м. Проект скульпторів Веронського, Олійника. Відкритий у 1963 році.

Інші відомості[ред.ред. код]

У липні 2009 року було розпочато перший[5] капітальний ремонт пам'ятника В. І. Леніну[6]:

  • реставрація гранітних блоків (481 шт), розшивання і заповнення швів, поліровка поверхні;
  • реставрація сходів (325 шт);
  • очищення металевого постаменту.

В серпні, напередодні Дня міста, капітальний ремонт пам'ятника В. І. Леніну було завершено[5]. На ремонт пам'ятника з міського бюджету було виділено 296 тис. грн.

Примітки[ред.ред. код]


Харків Це незавершена стаття про Харків.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.