Пліт Медузи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пліт Медузи
JEAN LOUIS THÉODORE GÉRICAULT - La Balsa de la Medusa (Museo del Louvre, 1818-19).jpg
« Пліт Медуза »
фр. Le Radeau de la Méduse
Творець: Теодор Жеріко
Час створення: 1819
Розміри: 491 × 716 см
Матеріал: олія на полотні
Зберігається: Париж, Франція
Музей: Лувр

«Пліт Медузи» (фр. Le Radeau de la Méduse)  — картина французького художника Теодора Жеріко, одне з найзнаменитіших полотен епохи романтизму

Сюжетна основа[ред.ред. код]

1816 року Англія, яка під час Наполеонівських війн була захопила західноафриканську колонію Сенегал, повернула її Франції. У зв'язку з цим французький уряд відправив до узбережжя Сенегалу чотири фрегати, одним з яких була Медуза, з метою переправити до Африки представників адміністарції та дослідників. Серед близько 400 чоловік на борту був також новий губернатор Сенегалу рояліст Жульєн-Дезіре Шмальц. Капітаном Медузи був Юґ Дюруа де Шомарей, який утік від Наполеона і 25 років пребував у еміграції (Кобленц, Лондон).

Таким чином сюжет картини спирається на реальну подію, що трапилася 2 липня 1816 року біля берегів Сенегалу. Застрягши на мілині Арген за 40 льє від африканського берега, капітан фрегата «Медуза» наказав зробити величезний пліт, оскільки шістьох шлюбок на всіх не вистачало. Невдовзі 150 пасажирів та членів команди висадились на пліт, що мав розміри 8 х 15 м. Брак харчів призвів до масового канібалізму. Тож тільки 15 чоловік залишилися живими й на тринадцятий день поневірянь були підібрані бригом «Аргус». Подробиці плавання, описані лікарем Медузи Анрі Савіньї, потрясли громадськість, а сама корабельна аварія стала причиною скандалу у французькому уряді через звинувачення в некомпетентності капітана судна та недостатності спроб порятунку потерпілих. 

Образне рішення[ред.ред. код]

Етюд 1818 року
Один з ранніх етюдів
Дві умовні піраміди, що виступають основою композиції картини

Велетенське полотно вражає своєю виразною потужністю. Жеріко зумів створити яскравий образ, поєднавши в одній картині мертвих і живих, надію і відчай. Ідея намалювати таке полотно виникла в Жеріко після спілкування з лікарем Медузи Анрі Савіньї, якого він зобразив на картині (це бородатий чоловік ліворуч від щогли). Картині передувала величезна підготовча робота.  Жеріко робив численні етюди вмираючих в лікарнях, досліджував колір трупів страчених. 

Незважаючи на реальне підґрунтя, картина є яскравим виявом мистецької свободи.  Про те, що пліт був значно більший, Жеріко натякає з лівого боку полотна. Можна припустити, що в реальності офіцери на плоту були в своїх уніформах, а загалом усі потерпілі після 13 днів дрейфу без їжі й води мали доволі жалюгідний вигляд. На картині напрчуд м'язисті людські тіла утворюють своєрідну піраміду, вдивляючись у невидимий для спостерігача рятівний для них корабель Арґус. Бурхливе море й грізні хмари також не відповідають реальним умовам, що були на плоту. Жеріко, напевне, здавалося, що страждання потерпілих від палючого сонця важче зобразити як символ безпомічності перед стихією. Так само не було на плоту зображеного Жеріко вітрила. Команда Арґуса повідомляла, що, помітивши пліт, вони спершу сприйняли щоглу й обривки тканини за рештки вітрила чи вивішену білизну, тоді як насправді це були шматки людського м'яса, вивішені для в'ялення.

Тіло, що праворуч звисає у воду, було домальоване Жеріко напередодні публічного показу, аби підкреслити «піраміду тіл» на плоту. З цієї причини домальоване тіло вийшло відчутно більшим у порівнянні з іншими тілами.

«Пліт Медузи» став останнім із завершених творів Жеріко. 1818 року, коли Жеріко працював над картиною «Пліт Медузи», що поклала початок французькому романтизму, Ежен Делакруа, який позував для свого друга, став свідком народження композиції, яка ламала всі звичні уявлення про живопис. Пізніше Делакруа згадував, що побачивши закінчену картину, він «в захваті кинувся бігти, як божевільний, і не міг зупинитися до самого дому». 

Реакція публіки[ред.ред. код]

Коли Жеріко виставив «Пліт Медузи» в Салоні 1819 року, картина викликала обурення публіки, оскільки художник всупереч академічним нормам того часу використовував такий великий формат не для зображення героїчного, повчального або класичного сюжету, а для змалювання страждань.

Картину було придбано 1824 року, зараз вона знаходиться в 77-му залі на 1-му поверсі галереї Денон в Луврі. Код: INV. 4884. 

Пліт «Медузи» в мистецтві[ред.ред. код]

  • Сюрреаліст Луїс Бунюель, надихнувся[1] картиною Жеріко на створення фільму «Ангел-винищувач» (1962) про групу людей, яких доля ізолювала від навколишнього світу  — щоправда, не на плоту, а у вітальні розкішного особняка. 
  • 1968 року німецький композитор Ганс Вернер Генце написав ораторію «Пліт Медузи», постановка якої вилилася в політичний скандал (ораторія була присвячена Ернесто Че Геварі).  

 * 1969 року вийшов роман Веркора «Пліт Медузи» (Le radeau de la Meduse). 

Сьогодні бронзовий барельєф Пліт Медуза роботи Антуана Ете прикрашає могилу Жеріко на паризькому цвинтарі Пер-Лашез.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. bfi.org.uk/sightandsound/review/4891 BFI|Sight & Sound|DVD Review: The Exterminating Angel and Simon of the Desert
  2. Miles, Jonathan.  The Wreck of the Medusa: The Most Famous Sea Disaster of the Nineteenth Century. Atlantic Monthly Press, 2007. ISBN 978-0-87113-959-7, p. 249

Література[ред.ред. код]

  • Alhadeff, Albert. The Raft of the Medusa: Géricault, Art, and Race, Prestel, 2002, ISBN 3-7913-2782-8, ISBN 978-3-7913-2782-2
  • Barnes, Julian.  A History of the World in 10½ Chapters.  London: Jonathan Cape, 1989.  ISBN 0-09-954012-6.  Chapter 5, Shipwreck — аналіз картини.
  • Berger, Klaus & Gaericault, Thaeodore. Gericault: Drawings & Watercolors. New York: H. Bittner and Company, 1946.
  • Borias, Georges-Antoine. Géricault: The Raft of the 'Medusa' (Film). The Roland Collection of Films on Art. Directed by Touboul, Adrien, 1968.
  • Eitner, Lorenz. Gericault's 'Raft of the Medusa'. New York, Phaidon, 1972. ISBN 0-8021-4392-X
  • Hagen, Rose-Marie & Hagen, Rainer. What Great Paintings Say. Vol. 1. Taschen, 2007 (25th Ed). 374-7. ISBN 3-8228-4790-9
  • McKee, Alexander. Wreck of the Medusa, The Tragic Story of the Death Raft. London: Souvenir Press, 1975. ISBN 0-451-20044-6
  • Miles, Jonathan.  The Wreck of the Medusa: The Most Famous Sea Disaster of the Nineteenth Century. Atlantic Monthly Press, 2007. ISBN 978-0-87113-959-7
  • Riding, Christine. «The Raft of the Medusa in Britain». In: Noon, Patrick & Bann, Stephen. Crossing the Channel: British and French Painting in the Age of Romanticism. London: Tate Publishing, June 2003. ISBN 1-85437-513-X
  • Riding, Christine. «The Fatal Raft: Christine Riding Looks at British Reaction to the French Tragedy at Sea Immortalised in Gericault's Masterpiece 'the Raft of the Medusa'». History Today, February 2003.
  • Rowe Snow, Edward. Tales of Terror and Tragedy. New York: Dodd Mead, 1979. ISBN 0-396-07775-7
  • Wellington, Hubert. The Journal of Eugène Delacroix. Phaidon (Cornell University Press), 1980. Library of Congress Number 80-66413
  • Rose-Marie Hagen, Rainer Hagen: Meisterwerke im Detail. Vom Teppich von Bayeux bis Diego Rivera. Benedikt Taschen-Verlag, Köln 2000, ISBN 3-8228-4787-9 (див. Bd. 2)
  • Jean-Baptiste H. Savigny, Alexandre Corréard (картограф, що вижив разом з Савіньї): Der Schiffbruch der Fregatte Medusa. Matthes & Seitz, Berlin, 2005, ISBN 3-88221-857-6

Посилання[ред.ред. код]