Пліфон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет Пліфона, деталь фрески Беноццо Гоццоі, Палаццо Медічі-Ріккарді, Флоренція
Один з рукописів Пліфона

Георгіос Гемістос Пліфон (грец. Γεώργιος Γεμιστός Πλήθων) — візантійський богослов і філософ, представник неоплатонізму.

Погляди[ред.ред. код]

Філософія Ренесансу, особливо в Італії, орієнтувалася передусім на систему Платона. Ця тенденція мотивувавалася тотальною схоластизацією вчення Арістотеля, яка була закладена у теології томізму. Платонізм у антисхоластичній філософії Ренесансу стає символом людяності, визнається синтезом попередніх надбань у філософії, теології, грецькій науці та східних доктринах.

Розповсюдженню платонізму в Італії сприяв пізній візантійський неоплатонік Георгіос Гемістос (1360—1425), який прийняв ім'я Плетон, або Пліфон, співзвучне з Платон. Його діяльність у Флоренції, де він проповідував ідеї Платона, була спрямована на повне заперечення арістотелізму. Плетон цікавився східними містичними теоріями, кабалою та зороастризмом, що уможливило йому зробити висновок про безпідставність претензій християн на абсолютну істину.

Центральною ідеєю філософії Плетона було вчення, що світ перебуває у залежності від Бога, але не Бог створив дійсність, вона існує вічно. Тому ідея християнства про творення світу з нічого, ідея «абсолютної волі творця» визнається хибною. Не тільки світ, а й сам Бог перебувають в залежності від абсолютної необхідності, яка спричинює всі події. Саме це забезпечує гармонійну єдність світу, де місце Бога — підтримувати всесвітню гармонію, що робить світ божественним. Місце людини — бути «середньою ланкою», що поєднує тілесні та духовні властивості світу в єдине гармонійне ціле. Тому та людина, яка реалізує в собі відношення до світу, проникнуте моральністю (тобто найвищою формою духовності), стає богоподібною.

Пліфон не посилається на неоплатоністську ідею еманації. У своєму поясненні будови світу він використовує стародавній пантеон грецьких богів. Зевс стоїть на чолі світу, виявляючи себе як абсолютне буття, долю сущого. Події відбуваються не безпосередньо, а через посередництво особливої субстанції у природі, яка має божественну сутність. Таке визнання рівності природи і Бога у подальшій історії філософії буде розвинено в пантеїзм.

Філософія Пліфона в Італії знайшла широке розповсюдження. Він почав першим розглядати неоплатонізм не у вигляді середньовічної християнізованої теології, а у світській філософській формі, де людина стає центром теоретичної системи.

Литература[ред.ред. код]