Плієв Ісса Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Плієв Ісса Олександрович
Народився 12 (25) листопада 1903(1903-11-25)
c.Батако, СРСР СРСР
Помер 2 лютого 1979(1979-02-02) (75 років)
м. Москва, СРСР СРСР
Країна СРСР СРСР
Звання Генерал армії Генерал армії
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Пам'ятник Плієву І. А., Владикавказ, Північна Осетія

Ісса́ Олекса́ндрович Плієв (ос. Пліти Іссæ; 12 (25) листопада 1903(19031125) — 2 лютого 1979) — радянський воєначальник, генерал армії. Двічі Герой Радянського Союзу, Герой Монгольської Народної Республіки. Осетин.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селі Старий Батако (нині Правобережного району Північної Осетії). У армії з 1922 року.

У 1926 року закінчив Ленінградську кавалерійську школу і до 1930 року служив курсовим командиром кавалерійської школи в Краснодарі. Після випуску з Військової Академії імені Фрунзе в 1933 році Плієв стає начальником оперативного відділення штабу 5-ою кавалерійською дивізії. У 19361938 роках — радник в Монгольської народно-революційної армії. У 1939 році, командуючи кавалерійським полком 6-ої кавалерійської дивізії, брав участь в поході в Західну Білорусь.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У 1941 році закінчив Академію Генерального Штабу. Під час німецько-радянської війни воював на Західному, Південному, Південно-західному, Степовому, 3-му Українському, 1-му Білоруському, 2-му Українському фронтах.

З липня 1941 року командував 50-ою кавалерійською дивізією (з листопада 1941 — 3-я гвардійська кавалерійська дивізія), в серпні — грудні 1941 року здійснювала рейди по тилах групи армій «Центр» в районі Смоленська і в Підмосков'ї. З грудня 1941 року — командував 2-м гвардійським, з квітня 1942 року — 5-м, з липня — 3-м гвардійським, з листопада 1943 — 4-м гвардійським корпусами. З листопада 1943 року Плієв очолював 1-у кінно-механізовану групу (1 КМГ).

Командував військами в Московській і Сталінградської битвах, в Мелітопольській, Березнеговато-Снігірівській, Одеською, Білоруською, Будапештською і Празькою операціях. За уміле управління військами при форсуванні річки Південний Буг, у боях за Одесу і проявленні при цьому мужність і героїзм Плієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час радянсько-японської війни командував кінно-механізованою групою в Хингано-мукденській операції 1945 року. За успіхи в розгромі Квантунської армії нагороджений другою медаллю «Золота Зірка».

За роки німецько-радянської війни І. О. Плієв 16 разів персонально згадувався в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й. В. Сталіна[1].

Післявоєнна служба[ред.ред. код]

З липня 1946 року командував 9-ою механізованою армією Південної групи військ, з лютого 1947 — 13-ою армією ПрикВО, з квітня 1949 року — 4-ою армією ЗакВО. У 1949 році закінчив Вищі академічні курси при Академії Генерального Штабу. У 19551958 роках — перший заступник командувача, а з квітня 1958 року по 1968 — командувач військами ПКВО.

На цій посаді 2 червня 1962 року намагався напоумити Новочеркаських маніфестантів[2].

На початку 1960-х років очолював угрупування радянських військ на Кубі. Під час Карибської кризи отримав право на застосування ядерної зброї у разі вторгнення США на Кубу. З червня 1968 року — військовий інспектор, радник Групи генеральної інспекції Міністерства Оборони СРСР.

Депутат Верховного Совєту СРСР 2-8 скликань.

Похований у Владикавказі.

Нагороди[ред.ред. код]

Пам'ять[ред.ред. код]

  • Бронзовий бюст двічі Героя Радянського Союзу І. О. Плієва встановлений у Владикавказі[3].
  • Також в центрі столиці Північної Осетії вже після розпаду Радянського Союзу встановлена кінна статуя генерала армії.
  • Його ім'я було присвоєне Орджоникідзевському вищому зенітно-ракетному училищу ППО.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вдячність без благовоління
  2. Невідомий СРСР. Протистояння народу і влади 1953–1985 рр. М.: Олма-прес, 2006. 448 з
  3. Згідно з п.4. Положення про звання «Героя Радянського союзу» в редакції від 14 травня 1973 року. — «Герой Радянського Союзу, що вчинив повторно героїчний подвиг, не менший того, за який інші, що вчинили подібний подвиг, удостоюються звання Героя Радянського Союзу, нагороджується орденом Леніна і другою медаллю „Золота Зірка“ і в ознаменування його подвигів споруджується бронзовий бюст Героя з відповідним написом, що встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження».

Посилання[ред.ред. код]