Поверхнева енергія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поверхне́ва ене́ргіяенергія, яка потрібна на виконання роботи зі збільшення площі поверхні на одиницю.

Вимірюється в Дж/м2 або в ерг/см2.

Фізична природа[ред.ред. код]

За фізичною сутністю поверхнева енергія — це надлишкова енергія поверхневого шару на межі двох фаз, зумовлена різницею міжмолекулярних взаємодій в цих фазах.

Поверхневі атоми твердого тіла або рідини взаємодіють з меншою кількістю сусідів, ніж аналогічні атоми всередині. Наприклад, у кристалі поверхневі атоми утворюють меншу кількість хімічних зв'язків. Тому ці атоми мають вищу енергію, ніж середня енергія атомів в об'ємі. При збільшенні кількості поверхневих атомів енергія тіла зростає. Якщо атоми мають достатню рухливість, як, наприклад, у рідині, то вони переміщатимуться таким чином, щоб потрапити в об'єм. При цьому форма, яку займає рідина змінюватиметься, мінімізуючи площу поверхні. В невагомості рідина прагне сформуватися в кулю. В умовах гравітації оптимальна форма краплі рідини може бути несферичною.

На границі між рідиною й твердим тілом енергія поверхневих атомів рідини може зростати, якщо вони сильніше притягатимуться до атомів твердого тіла, ніж до інших атомів рідини. В такому випадку говорять, що тверде тіло змочується рідиною. У випадку змочування рідина намагатиметься максимізувати поверхню контакту з твердим тілом - крапля розпливатиметься.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.