Поверхнева енергія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Поверхне́ва ене́ргія (рос.поверхностная энергия; англ. surface energy; нім. Oberflächenenergie f) — енергія, яка потрібна на виконання роботи по збільшенню площі поверхні на одиницю.
Вимірюється в Дж/м2 або в ерг/см2.
[ред.] Фізична природа
За фізичною сутністю Е.п. – це надлишкова енергія поверхневого шару на межі двох фаз, зумовлена різницею міжмолекулярних взаємодій в цих фазах.
Поверхневі атоми твердого тіла або рідини взаємодіють з меншою кількістю сусідів, ніж аналогічні атоми всередині. Наприклад, у кристалі поверхневі атоми утворюють меншу кількість хімічних зв'язків. Тому ці атоми мають вищу енергію, ніж середня енергія атомів в об'ємі. Тому при збільшенні кількості поверхневих атомів енергія тіла зростає. Якщо атоми мають достатню рухливіть, як, наприклад, у рідині, то вони переміщатимуться таким чином, щоб потрапити в об'єм. При цьому форма, яку займає рідина змінюватиметься, мінімізуючи площу поверхні. В невагомості рідина прагне сформуватися в кулю. В умовах гравітації оптимальна форма краплі рідини може бути несферичною.
На границі між рідиною й твердим тілом енергія поверхневих атомів рідини може зростати, якщо вони сильніше притягатимуться до атомів твердого тіла, ніж до інших атомів рідини. В такому випадку говорять, що тверде тіло змочується рідиною. У випадку змочування рідина намагатиметься максимізувати поверхню контакту з твердим тілом - крапля розпливатиметься.
[ред.] Див. також
[ред.] Література
Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
 |
Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
