Поверхневий плазмон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Поверхневий плазмон - колективне збудження в приповерхневих шарах металів, узгоджене розповсюдження хвилі електронної густини й електромагнітного поля.

Поверхневі плазмони існують лише в певній області частот. Для плоскої границі розділу між металом гранична частота поверхневого плазмона визначається формулою

 \varepsilon_m(\omega) + 1  = 0 ,

де  \varepsilon_m - діелектрична проникність металу.

У моделі Друде ця умова дає

 \omega_{sp} = \frac{\omega_p}{\sqrt{2}} ,

де  \omega_{sp} - частота поверхневого плазмона,  \omega_p - плазмова частота.

Поверхневі плазмони можуть збуджуватися світлом лише в умовах порушеного повного внутрішнього відбиття.


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Дивіться також[ред.ред. код]