Повноголосся

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Повноголосся — характерна для східнослов'янських мов наявність сполучень -оро-, -оло-, -ере-, -еле- у позиції між приголосними на місці старослов'янських ра, ла, ръ, лъ.

Вперше термін «повноголосся» вжив український мовознавець Михайло Максимович 1880 року в праці «Исследование о полноголосии».

Загальний опис[ред.ред. код]

Сполуки *or, *ol, *er, *el у праслов'янський період були дифтонгами, які в різних діалектах мали неоднаковий характер, що й призвело до різних рефлексів у групах слов'янських мов. У південнослов'янських мовах, а також у чеській і словацькій довгота зосереджувалась на голосному, короткий сонант рано втратив свою складотворчість, закриваючи склад. Дія закону відкритого складу спричинила перестановку голосного, при цьому [о] змінилося на [а]:

*ōr → ра: болг. брада;
*ōl → ла: болг. млат;
*ēr → ре: болг. бреза;
*ēl → ле: болг. плен.

У західнослов'янських мовах утрата складотворчості r, l зумовила виникнення після них вторинного голосного, що спричинило редукцію попереднього [о] чи [е]:

*er → e-r → ь-r → re: польс. brezg;
*or → o-r → ъ-r → ro: польс. broda;
*ol → o-l → ъ-l → lo: польс. mlody;
*el → e-l → ь-l → le: польс. mleko.

У протоукраїнських говорах довгота зосереджувалася на r, l, що призвело до виникнення їхньої складовторчості; пізніша її втрата сприяла появі призвука після сонанта, який з часом перетворився на голосний повного творення:

tort → to-r-t → to-rъ-t → to-ro-t (борода);
telt → te-l-t → tö-l-t → to-lъt → to-lo-t (полон);
tolt → to-l-t → to-lъ-t → to-lo-t (молот);
tert → te-r-t → te-rь-t → te-re-t (береза).

Розвиток звукосполучення [-ел-] ускладнився через те, що до втрати сонорними складотворчої властивості відбулася лабіалізація /е/, що сприяло переходу його в /о/. Причиною лабіалізації /е/ був асимілятивний вплив лабіальної артикуляції складотворчого [l]. Так, на місці праслов'янського [-ел-] виникла повноголоса форма [-оло-]. Тільки в позиції після шиплячих залишалось [-ело-]: шеломъ, желобъ. Уже на грунті української мови, коли постійна м'якість перестала бути ознакою шиплячих, [-ело-] перетворилося на [-оло-]: шолом, жолоб.

У сучасній українській мові є слова, у яких омонімічні до повноголосних сполуки не є повноголосими (укр. пелена, селезінка).

Література[ред.ред. код]

  • Историческая типология славянских языков: Фонетика, слообразование, лексика и фразеология / Под.ред. А. С. Мельничука. — К. — 1986. (рос.)
  • Крижанівська О. І. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навч.посіб./О. І. Крижанівська. — К.: ВЦ «Академія». — 2010. — 248 с.
  • Мойсієнко В. Про південноукраїнський ікавізм та поліські дифтонги. — Житомир. — 2007.