Повторення закону

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Повторення закону або Второзаконня (грецьк. deuteronomium, «другий») — п'ята частина П'ятикнижжя Мойсея та Старого Заповіту.

Назва книги[ред.ред. код]

Назва книги «Повторення закону» — переклад грецького девтерономіон, — «повторний закон». Ця назва підкреслює, що основна частина книги (законодавчий корпус Втор. 12 — 26) частково повторює, частково доповнює ті розпорядження і настанови, що були дані в попередніх книгах П'ятикнижжя. У грецькій Біблії слово девтерономіон вживається у Втор. 17:18, де воно помилково передає єврейський вираз Мішне ха-Тора («копія цього Повчання»). Можливо, саме із Втор. 17:18 це слово у грецькій Біблії було перенесено в заголовок книги. У єврейській традиції книги П'ятикнижжя іменуються за їхніми першими словами. Початок Второзаконня: «Ось слова, з якими Мойсей звернувся…». Тому єврейська назва цієї книги — Деварім («Слова»).

Второзаконня і П'ятикнижжя[ред.ред. код]

Книга «Повторення закону» — остання книга П'ятикнижжя. Особливості мови і стилю відрізняють цю книгу від попередніх; наприклад, замість назви «Сінай» використовується назва «Хорив». Дещо по-іншому розставлені і богословські акценти. На перший план виступає заповідь про те, що поклоніння Богу має відбуватися лише в одному-єдиному місці (яке самарянська традиція ототожнює з горою Гарізім, а юдейська традиція — з Єрусалимом, хоча у книзі Єрусалим не згадано жодного разу). У попередніх книгах П'ятикнижжя ці теми або відсутні зовсім, або не займають того центрального положення, яке вони посіли у книзі «Повторення закону».

Второзаконня і «девтерономічна історія»[ред.ред. код]

З точки зору особливостей мови і теології, до книги «Повторення закону» найближчі наступні за нею в Біблії історичні книги: Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів. Оцінюючи вчинки вождів і царів Ізраїлю, автори цих книжок виходять насамперед з норм книги «Повторення закону». Промови Ісуса Навина (Нав. 23) і пророка Самуїла (1 Сам. 12), молитва царя Соломона (1 Цар. 8) звучать майже як цитати з книги «Повторення закону». Книга служить програмою для релігійних реформ царів Єзекії та Йосії, як вони описані в 2 Цар. Тому нерідко всі розлогі історичні оповідання книг Ісуса Навина, Суддів, Самуїла та Царів називають «девтерономічною історією». Книга «Повторення Закону» — пролог до цієї історії. На думку деяких учених, короткий історичний огляд у перших трьох розділах Повторення Закону слід вважати не стільки вступом у книгу «Повторення закону», скільки введенням в «девтерономічну історію».

Завершальні розділи книги (31 — 32) повинні свідчити, що вся подальша доля Ізраїлю (описана в «девтерономічній історії») була передбачена заздалегідь: і те, що ізраїльтяни звернуться до «інших богів», і те, що Господь покарає їх за це.

Будова книги[ред.ред. код]

Тексти Втор. 1-4 і 5-30 постають перед нами як прощальні промови Мойсея, кожній з яких передбачена назва (1:1-5 і 4:44-49). У цих промовах є кілька вступних фраз, де про Мойсея говориться в 3-й особі (5:1а; 27:1а, 9а; 29:1-2а). На стику промов знаходиться невеликий розповідний фрагмент, де Мойсей виділяє три міста-притулку в Зайорданні (4:41-43). Редакторськими вставками слід вважати «етнографічні коментарі» про рефаїв (велетнів) та інші стародавні народи Палестини (2:10-12, 20-23; 3:11, 13Б-14). Заголовки 1:1-5 і 4:44-49 повідомляють нам, де і коли Мойсей виголошував ці промови. Втім, географічні позначення першого заголовка не цілком зрозумілі. Відповідно до другого заголовку, прощальна промова Мойсея була виголошена поблизу Бет-Пеору, тобто на Моавскій рівнині, що лежить на схід від Йордану, навпроти Єрихону. Неподалік від Бет-Пеору знаходиться гора Пісгі, де Мойсею судилося померти. Що стосується часу виголошення промов, обидва заголовка єдині: це було після перемоги ізраїльтян над царями Зайордання — хешбонським царем Сигоном і башанським царем Огом.

Спогади Мойсея[ред.ред. код]

У першій промові Мойсей згадує шлях ізраїльтян через пустелю починаючи з того моменту, як вони покинули гору Хорив, і закінчуючи їх приходом до берега Йордану. Ця розповідь виглядає як виклад книги Чисел (у кількох віршах можна побачити також алюзії на Вих. 18). У наступних розділах (початок другої промови) в центрі спогадів Мойсея — більш ранні і набагато більш значущі події на Хориві (5:1-33; 9:9-21; 9:25 — 10:5; 10:10-11). Їх опис в основному відповідає книзі Вихід. Спогади Мойсея в розділах 1 — 10 чергуються з вмовляннями коритися Господу. Спогади і вмовляння тісно пов'язані між собою. Так, вмовляння глави 4 спершу відсилають слухача до подій в Бет-Пеорі (приходом ізраїльтян у Бет-Пеор завершилася гдава 3), а потім — до теофанії на Хориві, яка описана в главі 5. Умовляння на початку 9-ї глави переходять в закиди ізраїльтянам за їх «впертість», і це готує розповідь глави 9 про гріхи ізраїльтян біля гори Хорив.

Второзаконня як другий договір Господа з Ізраїлем[ред.ред. код]

Найважливіше місце в книзі «Повторення закону» займають вкладені в уста Мойсея приписи і настанови. Окремо стоять Десять Заповідей (Втор 5:6-21), які подані попереду всіх інших повелінь. Значення Десяти Заповідей підкреслюється тим, що їх чує безпосередньо з вуст Бога весь народ Ізраїлю (5:22), між тим як інші «повеління, приписи і закони» Бог передає через Мойсея (5:31). Глави 12 — 26 прийнято називати «девтерономічним збірником законів». Хоча підкреслюється, що ці закони сягають Хоривської теофанії (5:31; 6:1), Мойсей сповіщає їх лише в Моаві — тому поколінню ізраїльтян, якому належить завойовувати Обіцяний Край. У 29:1 договір Господа з Ізраїлем, укладений на Моавскій рівнині, осмислюється як другий договір (мається на увазі, що перший договір був укладений на Хориві). Умови нового договору (Втор. 12 — 26) багато в чому дублюють законодавчу частину книги Вихід (Вих. 20 — 23), але є і ряд відмінностей. Найважливіше з відмінностей — це сформульоване на самому початку девтерономічного збірника (у 12-му розділі) припис про централізацію богослужіння. Воно проходить червоною ниткою через всю першу половину девтерономічного збірника (глави 12 — 18). Історики відзначають зв'язок між цим приписом і релігійними реформами юдейських царів Єзекії та Йосії (2 Цар. 18:1-6; 22:1 — 23:30). Згідно з досить правдоподібною гіпотезою, «книга Повчання», знайдена в єрусалимському Храмі під час ремонтних робіт за царя Йосії (4 Цар 22:8-11; 23:24), — це і є книга «Повторення закону» (або текст, що ліг в її основу) . За своєю будовою Второзаконня подібне на древні близькосхідні договори: спочатку йде історія стосунків (глави 1 — 11), потім умови договору (глави 12 — 26), нарешті — благословення тим, хто дотримується договір, і прокляття тим, хто його порушує (глави 27 — 28). Перелік проклять ослушникам виявляє особливо багато подібностей з відомими нам текстами стародавнього Близького Сходу, зокрема з хетськими і ассирійськими договорами.

Заключні глави. Перехід до книги Ісуса Навина[ред.ред. код]

Заключні глави книги «Повторення Закону» — це, одночасно, і заключні глави всього П'ятикнижжя. В її прозових частинах переплетені дві різні традиції: в одних пасажах виразно виступає на перший план характерна мова «Повторення Закону», інші — ближче до книг Вихід, Левит та Числа. Вже в перших трьох розділах «Повторення Закону» Господь говорить, що Ісус Навин повинен стати наступником Мойсея (1:38; 3:28). У Втор. 31 Мойсей робить Ісуса своїм наступником і доручає йому завоювання Обіцяного Краю (31:3, 7-8). Це готує плавний перехід розповіді до наступної книги Біблії — Книги Ісуса Навина. Слова, звернені до Ісуса у Втор. 31:7-8, 23, будуть майже буквально повторені у І. Н. 1:1-9.

Самарянська версія книги Повторення закону[ред.ред. код]

Окрім юдейської версії книги, перекладеної практично на всі мови світу, існує також самарянська версія. Ця версія належить релігійній секті самарян, які називають себе справжніми нащадками біблійного Ізраїлю. Самарянська версія у порівнянні з юдейською містить наступні відмінності:

  • в главі 27 міститься наказ побудувати вівтар на горі Герізім, священній горі самарян, (в юдейській версії — на горі Гевал). Самарянський варіант підтверджений двома древніми рукописами грецького та латинського перекладів, а також одним з сувоїв Мертвого моря. Тому вважається, що юдейський варіант «гора Гевал» є антисамарянським виправленням первинного «гора Герізім».
  • в переліку десяти заповідей глави 5 додана ще одна заповідь з наказом встановити вівтар на горі Герізім.
  • в збірнику законів глав 12-26 стверджується, що єдиним законним місцем жертвоприношень є «місце, яке Господь вибрав серед усіх племен Ізраїля» (в юдейській версії — вибере). Таким чином самарянська версія книги стверджує, що єдиним легітимним місцем жертвоприношень є місце встановлення вівтаря, тобто гора Герізім. Натомість, юдейська версія книги стверджує, що єдиним легітимним місцем є місце, яке буде обране лише в майбутньому. В книгах Царів цей вибір здійснюється в часи Соломона, єдиним легітимним місцем жертвоприношень є місто Єрусалим.

Юдейські коментатори стверджують, що самарянська версія книги Повторення закону є переробкою, здійсненою у першому століття до н. е. Проте біблійні вчені, що спеціалізуються на книзі Повторення закону, наполягають, що самарянський варіант є більш природнім та логічним. Серед сучасних вчених таку думку висловив німецький біблеїст Адріан Шенкер. У своїй статті Le Seigneur choisira-t-il le lieu de son nom ou l'a-t-il choisi? L'apport de la Bible Grecque ancienne á l'histoire du texte Samaritain et Massorétique він звернув увагу на те, що деякі рукописи грецького тексту у деяких місцях виразу «місце, яке вибере Господь, Бог твій» книги Второзаконня містять дієслова у минулому часі (вибрав), як у самарянському Второзаконні. Інші рукописи, перекладені з давньогрецького тексту в деяких місцях також містили дієслова у минулому часі, але в абсолютно інших місцях. Оскільки ці різночитання не мали якогось теологічного змісту, то Адріан Шенкер висунув припущення, що ці всі переклади здійснювались з єврейського тексту, в якому вираз «місце, яке вибере Господь» в більшості місць (з 22-х) містив слова у майбутньому часі, але в деяких — у минулому. Єдиним логічним поясненням такого феномену є те, що на юдейських рукописах було здійснено виправлення самарянського варіанту רחב (вибрав) на юдейський варіант רחבי (вибере). Але при цих виправлення невідомі коректори випадково пропустили деякі з 22-х виразів, які необхідно було виправити. І тому в деяких місцях дієслова залишились невиправленими — רחב (вибрав) замість רחבי (вибере). При перекладі на інші мови ці різночитання були зафіксовані перекладачами.

Інший німецький біблеїст Стефан Шорх у своїй статті «Самарянська версія книги Второзаконня та походження книги Второзаконня» відкрито визнав, що самарянський текст Второзаконня є первинним, а юдейський текст є результатом корекції, здійсненої в кінці 2-го століття до н. е.

Таким чином, первинний текст Второзаконня стверджував, що єдиним законним місцем поклоніння є гора Герізім, виключаючи при цьому всі інші місця, включно з Єрусалимом. Стефан Шорх вважає, що весь розділ, в якому вказується на єдине законне місце поклоніння, написаний прихильниками культу на горі Герізім.

Згідно з результатами археологічних розкопок ізраїльського археолога Їцхака Магена самарянський храм на горі Герізім був побудований у середині 5 ст. до н. е. в часи перського намісника Сін-Убаліта (Санваллата).