Погром у Кременці (1941)
Єврейський погром у Кременці стався на початку липня 1941 року[1].
У перші тижні окупації, влітку 1941 року, нацисти в багатьох містах Західної України відкрили тюрми НКВС і показали всім злочини сталінського режиму, та оголосили, що провину за ці злочини несуть євреї[2].
Погром у Кременці був спровокований німецькою окупаційною владою, яка вміло використала факт масового винищення місцевого населення військами НКВС у Кременецькій в’язниці, яке супроводжувалося звірствами та тортурами. Значну частину слідчих та комісарів становили представники єврейської національності[1]. Участь деякої частини польських євреїв у комуністичному русі Польщі та співпраця з радянським комуністичним режимом підсилила серед місцевих мешканців окупованої радянцями Польщі існуючий антисемітський стереотип «жидокомуни», який викликав погромні настрої серед місцевого населення.[3][4][5][6][7][8][9]
З відкриттям подвір’я в’язниці на вулицях, прилеглих до неї, розпочалися погроми. Козловські Дар’я Іванівна згадує кременчанку Наталку, яка била євреїв ланцюгом з гирею. Дмитрук Борис (12 років) забив єврейку, яка ходила до сторожа єврейського кладовища Мордка, цеглою в голову. Але більшість до євреїв ставилася із жалем. Лариса Томчук-Медведчук (село Підлісці): «Коли в 1941 році прийшли німці, то зразу ж відкрили в Кременці в’язницю, причому вигнали євреїв та примусили їх розкопувати свіжі ями, куди повкидали енкаведисти помордованих людей. Я там бачила замасковані трупи. Один такий труп лежав лицем вниз, від шиї було відрізано пас шкіри шириною більше 10 сантиметрів до самого попереку. У другого був протягнутий дріт з одного вуха в друге. Сестра моя бачила жінку з відрізаними грудьми, повириваними язиком та губами. У ямі серед євреїв, які розбирали трупи, я побачила однокласницю Естер і зрозуміла, що її чекає смерть. На в’язничному подвір’ї стояв крик і стогін, багато пізнавали своїх рідних та близьких»[10]
Рауль Гільберг погром у Кременці описав так[11]:
У Кременці, 100-150 українців були вбиті совєтами. Коли деякі з ексгумованих тіл були знайдені без шкіри, ходили чутки, що українці були кинуті у чани, повні киплячої води. Українське населення відповіло, захопивши 130 євреїв, і били їх до смерті палицями.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Оболончик А. Голокост на Кременеччині очима очевидців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 червня 2015. Процитовано 6 листопада 2010.
- ↑ Подольський А. Уроки минулого. Історія голокосту в Україні. – К.: Сфера, 2007.
- ↑ Jews in Poland: A Documentary History Paperback by Iwo Pogonowski(англ.)
- ↑ Piotrowski, Tadeusz. Poland’s Holocaust: Ethnic Strife, Collaboration with Occupying Forces and Genocide in Second Republic, 1918-1947.Chapter 3. Jewish Collaboration. page 35 (англ.)
- ↑ Richard J. Evans. The Third Reich at War. Penguin, 2008 - History - 926 pages. page 46
- ↑ Polish Film and the Holocaust: Politics and Memory By Marek Haltof. page 18(англ.)
- ↑ Thoughts of Professor Tomasz Strzembosz on Professors Gutman’s Diary Professor Tomasz Strzembosz(англ.)
- ↑ Борис Козловський. «Перші совіти були кращі. Бо скорше пішли...». Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 29 червня 2013.
- ↑ Наконечний Є. «Шоа» у Львові. — Львів: ЛА «Піраміда», 2006. — 284 с. ISBN 966-8522-47-8. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 23 січня 2019.
- ↑ Томчук-Медведчук Л. Спогади. Уродженка с. Підлісці, Кременецького району. 1927 р.н., записав Савчук В.М., 2005 р.
- ↑ Гільберг, Рауль, «Знищення європейських євреїв», Єйл Юніверситі Прес, Ню Гейвен і Лондон, 2003