Подружня зрада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міжособові стосунки
Типи стосунків

Агамія · Шлюбний союз · Броманс · Вдівство · Цивільне партнерство · Дружба · Жінка (дружина) · Значимий інший · Казуальні · Конкубінат · Куртизанка · Коханець (коханка) · Моногамія · Чоловік (чоловік) · Гомосексуалізм · Педерастія · Поліаморія · Полівірність · Полігамія · Спорідненість · Романтичні · Сім'я · Сексуальний партнер · Співжиття

Події

Укладання шлюбу · Розлучення · Статевий акт · Подружня зрада · Залицяння

Почуття та емоції

Близький зв'язок · Потяг · Комперсія · Закоханість · Кохання (ерос, філія, сторге, агапе· Прив'язанність · Ревнощі · Платонічне кохання · Романтичне кохання · Пристрасть · Захоплення

Вчинки

Калим (Придане· Гіпергамія · Подружня зрада · Сексуальна поведінка · Викрадення нареченої

Насилля у відносинах

У сім'ї · Над дорослими · Над дітьми · Підліткове насилля

Подружня зрада або перелюб, а також адюльтер (фр. adultère), — добровільний статевий акт між особою, яка перебуває в шлюбі, і особою, яка не є її чоловіком або дружиною.

Попри те, що в різних правових системах визначення адюльтеру різняться, спільним для всіх є факт сексуальної близькості поза шлюбом у тій чи іншій формі.

Історично, адюльтер майже в усіх культурах світу був жорстоко караний, аж до страти.

Правові санкції в різних культурно-історичних традиціях[ред.ред. код]

Історично адюльтер суворо переслідувався законом. На подружжя могли накладатися зобов'язання не мати сексуальних партнерів на стороні. Дуже часто подружня зрада була вагомою підставою для початку процесу розлучення. У деяких місцях за адюльтер традиційно засуджували до смертної кари. Як правило, покарання для жінок суворіше, ніж для чоловіків.

Релігійні традиції[ред.ред. код]

У Біблії термін перелюб слід відрізняти від ширшого поняття «блуду», який не припускає подружнього статусу залученої особи (осіб).

Старий Завіт (Тора) забороняє перелюб (Вих., 20.14; Втор., 5.18), передбачаючи за нього смертну кару (Лев., 20.10) для «чужоложників та перелюбниць», але не вважає таким зв'язок одруженого чоловіка з незаміжньою жінкою. Новий Заповіт, у Декалозі (7-а заповідь), засуджує перелюб (1-е Послання Коринтян, 6.9,18; Послання до Ефесян, 5.3-5).

Ісус та шльондра

Ісус Христос (Мт., 5.28) говорив: «Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм». Крім того, «Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб.» (Лук., 16.18; Марк. , 10.11-12). У ще одному переказі про життя Ісуса говориться про те, що він пробачив жінку, звинувачену в перелюбі (Ін., 8.1-11). Однак у Новому Завіті не говориться, що він скасував смертну кару за адюльтер.

Перелюбство в Ісламі[ред.ред. код]

На відміну від християнства й іудаїзму, в ісламі будь-який позаподружній добровільний статевий зв'язок є перелюбством. Якщо людина, яка вчинила перелюб, перебуває в шлюбі, то вона піддається смертній карі, але при цьому обумовлюються умови, що роблять застосування смертної кари майже нездійсненним на практиці (хоча в деяких мусульманських державах і регіонах йде порушення цього, більше того смертної кари можуть піддати і незаміжню жінку, причому не завжди навіть за перелюб, хоча це повністю суперечить Корану і сунні Пророка.[1] Перелюбство безпосередньо (за образним висловом юристів потрібно бачити, що «ключ знаходиться в замку») повинні спостерігати чотири (мінімум) людини, що володіють бездоганною репутацією і користуються заслуженим авторитетом (грубо кажучи, свідчення тих, кого часто звинувачують у брехні, свідоцтва ненадійних людей не приймаються). Якщо будуть розбіжності в показаннях свідків, вони всі будуть піддані тілесному покаранню. Будь-який вагомий сумнів скасовує покарання[2]. Також заборонено самосуд (існує думка, що чоловік може вбити дружину і коханця[3], але це повністю суперечить Сунні Мухаммада[4], де говориться, що Мухаммед був незадоволений, коли його запитали про допустимість самосуду). Якщо чоловік скаже, що побачив свою дружину з коханцем, але не наведе доказів, то він сам піддасться покаранню (80 ударів батогом)[5]. Але подружжя можуть покластися в тому, чи було перелюбство чи ні[6]. Якщо чоловік звинуватить жінку, яка не є його дружиною, на гарячому вчинку перелюбу і не надасть чотирьох свідків, то отримає покарання у 80 ударів. Людина може сам зізнатися, що вчинив перелюбство, тоді він також зазнає смертної кари (забивання камінням). Подібного роду випадки були в практиці. У Корані немає ніяких згадок про те, що слід піддавати страти вчинили перелюб.[7]

Згідно з Сунною, на людині що піддалася згвалтування, немає гріха (і, відповідно, вона не піддається покаранню).

Стародавній світ[ред.ред. код]

Смертна кара дружинам за подружню зраду передбачалася Законами Ману в Стародавній Індії, а також законами Стародавнього Єгипту, Афін. За законами Римської республіки чоловік, застав дружину на місці злочину, міг її вбити.

В значній кількості країн заміжня жінка розглядалася як власність чоловіка. Відповідно і перелюбство було частково замахом на право власності, право на розмноження.

Інші країни[ред.ред. код]

За Кодексу Наполеона (цивільний кодекс французів), що набув чинності 21 березня 1804, чоловік міг вимагати від дружини розлучення за адюльтер, а чоловіча зрада не могла бути достатньою підставою для розлучення, якщо тільки він не приводив коханку додому.

У багатьох юрисдикціях країн третього світу адюльтер також, як і позашлюбна статеве життя (перелюбу) досі переслідується законом, Там, де вони здійснюються, жінки караються набагато суворіше, ніж чоловіки, аж до забивання камінням. У деяких країнах світу випадками адюльтеру і перелюбства називають і ті випадки, коли жінку було згвалтовано. Так, наприклад, відбувається в Нігерії та Пакистані.

Статистика[ред.ред. код]

Згідно з дослідженням, проведеним Робіном Бейкер з використанням генетичних методів, з'ясовано, що 11% дітей лондонців, народжених у шлюбі, народжені не від законних батьків. Багато жінок, за їхніми словами, насилу згадували сексуальний контакт на стороні, навіть після ознайомлення з результатами генетичної експертизи. Так як існують жінки, у яких жоден адюльтер так і не призвів до зачаття, то частка мешканок Лондона, зраджували своїм чоловікам, реально ще вище. Приблизно в той же час відомий канадський учений Мак Гії задався метою вивчити: чи здоровіше мікрофлора статевих органів заміжніх жінок флори ніж у не заміжніх? Дослідження він провів на надчутливій апаратурі. На своє велике здивування в статевих органах кожної четвертої дослідженої він, разом із сперматозоїдами чоловіка, виявив залишки інших, чужих сперматозоїдів різної давності. Апаратура дозволяла визначити наявність чужих сперматозоїдів, що потрапили туди за сто днів до дослідження, і час попадання з точністю до 2-3 днів. І знову ці «дні попадання» припадали на період овуляції! У четвертої частини жінок із слідами «чужих» сперматозоїдів цих «чужих» було два-три різновиди, тобто позаподружніх партнерів у них було кілька.

Аналогічна ситуація спостерігається і в інших великих містах Європи. За даними двох різних досліджень, 26% або 40% заміжніх мешканок Москви хоча б раз мали адюльтер. Серед чоловіків цей відсоток істотно вище[8].

Особливості чоловічої та жіночої зради[ред.ред. код]

Існує кілька точок зору на зраду, деякі з них виходять з новітніх тенденцій фемінізму і політкоректності, деякі виходять з традиційної моралі. Частина дослідників (Протопопов, Дольник) виходять з психофізіологічних особливостей статей, відмовляючись ставити знак рівності між статями. Якщо підходити до зради з позицій збереження сім'ї, то виходить, що адюльтер чоловіків не так небезпечний, оскільки в більшості випадків при зв'язках на стороні, чоловік не йде до коханки, не прагне створити нову сім'ю. А в жіночій зраді в першу чергу працює любов, емоції до нового партнера, це набагато частіше призводить до руйнування сім'ї. [1]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. «На Кавказі дуже часто вбивають гулящих дівчат не за Ісламом. Це є страшним гріхом. Так часто вбивають незаміжніх жінок, що є порушенням віри Аллаха. Так часто вбивають, без свідків, доказів і розгляду справи в шаріатським суді, що є порушенням віри Аллаха. Ті люди, які в даному випадку так вчинили — вони самі є злочинцями, які скоїли заборонений самосуд і вбивство. Їх самих потрібно стратити як вбивць. Якщо вони виправдовують себе місцевими традиціями (адату).» Джерело: http://www.ingushetiya.ru
  2. Хадис: «Покарання скасовуються (анулюються) сумнівами»
  3. Наприклад, ці помилкові висновки наведені в книзі Г. М. Керимова «Шаріат. Закон мусульманської життя»
  4. «Сахих» Бухарі, хадис № 4745
  5. «Тих, які звинуватять цнотливих жінок і не приведуть чотирьох свідків, висік вісімдесят разів і ніколи не приймайте їх свідоцтва, бо вони є безбожників», Коран, 24:4, переклад Е. Кулієв
  6. «А свідченням кожного з тих, які звинувачують своїх дружин у перелюбство, не маючи свідків, крім самих себе, повинні бути чотири свідоцтва Аллахом про те, що він говорить правду, і п'яте про те, що прокляття Аллаха ляже на нього, якщо він бреше. Покарання буде відверну від неї, якщо вона принесе чотири свідоцтва Аллахом про те, що він бреше, і п'ятий про те, що гнів Аллаха впаде на неї, якщо він говорить правду.» Коран, 24:6-9
  7. Перелюбниця і чужоложникове — кожного з них висік сто разів. Нехай не опановує вами жалість до них ради релігії Аллаха, якщо ви вірите в Аллаха і в Останній день. А свідками їх покарання хай буде група віруючих. Коран, 24:2, переклад Е. Кулієв
  8. http://news.gde.ru/sex/Prichiny-i-sposoby-zhenskih-izmen/?date=2008-12-28