Поділля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поділля

Ukraine. Podolia Palatinatus 1648.jpg

Kamianets-Podilskyi-1.jpg

Кам'янець-Подільський зам

ок

Ukraine. Podolia Palatinatus. Beauplan 1664.jpg

Карта Поділля 1648 p.

Ukraine. Braclavia Palatinatus. Beauplan 1648.jpg

   Карта Поділля 1648 p. Брацлавщина

St Nicholas church Vin 2010 G1.jpg

Миколаївська церква в Вінниці

Podilskiy pivgrish.jpg

Подільський полугрошик

Ukraine-Podiliya.png

   Поділля
Корогва подільських полків на Грюнвальдській битві
Герб Подільського воєводства

Поділля (Подільська земля, Пониззя, Подністров'я і Побужжя) — історико-географічна область України, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької (південь), Тернопільської (без північної смуги), північні райони Одеської областей, а також невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської. До Подільського регіону також входять землі північної частини невизнаної Придністровської Молдавської Республіки.


Географія[ред.ред. код]

Займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, на Подільській височині на Українському кристалічному щиті в лісостепу. Тут знаходиться Волино-Подільський тектонічний блок. На Поділлі по лінії р. Збруч тягнуться гори Медобори (Товтри)

Історія Поділля[ред.ред. код]

Стародавня історія[ред.ред. код]

Давньоподільська корогва

На Поділлі люди жили з давніх давен. З археології відомо, що в цьому регіоні існували середньодністровські стоянки палеоліту Лука Врублевецька та ін. (Ашельська культура), Яруга і Суботівка (Могилів-Подільський район), Сокіл (Кам'янець-Подільський район), Касперівці, Більче-Золоте (Молодовська культура, Мустьєрська культура). Також представлені Солютрейська культура, Оріньяцька культура, Мадленська культура, Анетівська культура. У мезоліті — Кукрецька культура.[1]

В неоліті існували Буго-Дністровська культура 6500-4750 рр. до н. е., культура лінійно-стрічкової кераміки 5500-4900 роках до н. е., Лендельська культура(середина 4 — середина 3 тисячоріч до Р. Х.). Справжній демографічний вибух почався у часи розселення до-індоєвропейських племен — культурної спільноти Кукутень-Трипілля[1]. Тріпільці між 4000-2500 роками до н. е. розбудували між Дніпром і Дністром найбільші за розмірами поселення у Європі; їх протоміста могли мати площу 100–450 га, 1500–2700 будинків і до 25 тис. жителів[2]. Також на Поділлі зафіксовані — Культура шнурової кераміки, культура кулястих амфор, Лійчастого посуду культура, комарівська культура, Білогрудівська культура, Пшеворська культура, Зарубинецька культура.

З IX ст. до н. е. край населяли носії чорноліської та черняхівської культури. Геродот (бл. 484–425 рр. до н. е.) вперше згадує споріднених зі скіфами кочових племен — сарматів; період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба», а так звана Європейська Сарматія займала територію між Доном і Віслою.

З поч. III ст. активізуються християнські місіонери (найближчою до Поділля була Скіфська єпархія), а оскільки мовою проповідників була грецька, вони називали місцевий народ скіфи-орачі, хоча в історичних документах того часу він фігурує вже під назвою анти (Пеньківська культура). (див.Прабатьківщина слов'ян)

З VI ст. тут знаходилось князівство уличів, потім Болохівська земля.

Русь Подільська[ред.ред. код]

Подільська земля мала підданство Святославу Ігоревичу, а далі його нащадкам. Кордони Русі Подільської були до Чорного моря.

В сер. 12 ст. Поділля належало до Червоної (Галицької) Русі.

Іпатіївський літопис повідомляє, що в 1240 р. боярин Доброслав Судич захопив Пониззя із Бакотою. Також згадуються в літописах міста Ушиця (біля смт. Стара Ушиця), (Калюс)

В 1241 р. спалахнуло повстання на Пониззі. Після цього міста Болохівщини були поруйновані військом Галицько-Волинського князівства, каральні експедиції продовжувались до 1257 р.[2]. Літопис Руський повідомляє, що 1257 р. після крем'янецької ж війни хана Куремси Данило Романович здійняв війну проти татар. Порадившись з братом Васильком і з сином Левом, послав він воєводу Діонісія Павловича і взяв город Меджибіж. А потім Данилові таки люди і Василькові пустошили Болохів, а Львові — Побожжя і людей татарських.

В 1252 р. захоплена 600-тисячною ордою (Батий).

Активний розвиток краю, будівництво укріплених замків почалися після завоювання Ольґердом найпізніше 1362 р., в результаті якого земля увійшла до складу Великого князівства Литовсько-Руського (ВКЛ) з центром у м. Вільне (Вільнюс).

Первісним осередком майбутнього центру Поділля стала фортеця Клепідава (Петрадава, навколо якого пізніше сформувалося місто Кам'янець-Подільський. У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою «Пониззя».

Уперше назва «Поділля» вживається у документах 14 століття. Історики та етнографи поділяють Поділля на Східне і Західне. До 1340-х рр. землі Поділля перебували під контролем перекопських татарських ханів. Територія була поділена на тьми, на яких сиділи отамани (вільні від сплати податків), що платили данину перекопським ханам.

Подільське князівство[ред.ред. код]

У першій половині XIV ст. формується Подільське князівство на чолі з князями Коріятовичами. 1362 року Великий Литовський князь Ольґерд, разом з братами Коріятовичами, іншими литовсько-руськими князями, вирушив походом проти татарських ханів: Кочубея, Котлубея, Дмитрія Солтана і Бекера і одержав перемогу у битві біля річки Синюхи в степу (на межі теперішнього Поділля). Забрав у них Торговицю, Білу Церкву, Звенигород. Всі країни руські з Поділлям надав Коріатовичам, які відбудували тут замки в Бакоті, Смотричі, Кам'янці, пізніше Брацлав, Вінницю, Меджибіж, Хмільник, Теребовлю.

З кінця XIV століття  — у складі Литовсько-Руської держави.

1393 р. — Великий князь Вітовт пішов на Поділля походом, Федір Коріятович покликав на допомогу угорських князів.

Вітовт, захопивши Поділля, поділив його на 2 частини: західну (Кам'янець, Смотрич, Скалу, Бакоту, Червоногрод та ін.) продав Ягайлові, а той уже від себе призначив управителем  воєводу Спитка Мельштинського, а Вінницю, Меджибіж та Бозьк залишив собі, Брацлав, Крем'янець, Сокілець, Хмільник, відійшли до ВКЛ, намісником був Петро Гастольд.

1394 рік став початком «сорокалітньої війни» (1394–1434 рр.) між Литвою та Польщею за Поділля, в якій найпослідовнішим супротивником Польщі виступав брат Яґайла — литовський князь Свидригайло.

1401 Вітовт приєднав Поділля до Литви, керували старости (намісники).

1430 на Поділля здійснило похід польське військо. Проти польського панування вибухнуло Бакотське повстання 1431–1434. Після його придушення територія Західного Поділля з містами Кам'янець-Подільський, Смотрич, Бакота, Скала відійшла до Польщі.

1431 поразка Свидригайла, поділ Подільського князівства, західне Поділля відходить до Польщі.

1432 Поділля увійшло до складу Великого князівства Руського.

1434 у Західному Поділлі було запроваджено польський адміністративно-територіальний устрій, утворено Подільське воєводство (адміністративний центр — Кам'янець), яке складалося з Кам'янецького, Летичівського і Червоногородського повітів. Подільська шляхта отримала однакові права з шляхтою польською (східне Поділля залишилось у складі Великого князівства Литовського).

На захоплених землях існувала посада подільський староста. Зокрема, подільськими старостами були Пйотр Поляк, Теодор Бучацький Язловецький.[3]

1442 — князь Федір Острозький відвоював у Свидригайла Смотрич, Бакоту, Скалу, потім відібрав усе Поділля.

1474 — перекопські татари сплюндрували все Поділля, попаливши міста, залишивши після себе пустки; забрали в ясир 100 000 осіб, з яких до Кафи дійшло тільки 30 000. 1480 — татари з турками сплюндрували Поділля і Волинь. 1484 — татари через Хотин напали на Поділля.

1475 — на пйотркувському сеймі укладена угода послати до Русі послів, щоб всі замки склали присягу польському королеві.

Між 1493 — 1530 татари 12 разів наїжджали на Поділля, з них напади 1498 і 1516 років були найжахливішими. Тоді були повністю спалені:1474 — Збараж, 1512 — Вишнівець, 1524 року — Зіньків.

1497 — татари з волохами напали 2 рази на Поділля, вони попалили всі міста на Дністрі, зокрема Галич, Дрогобич, також Сокаль.

Поділля на мапі 1554
Поділля на мапі 1613
Поділля на мапі 1645

1533 — прибуття до Рівського замку королеви Бони із сином Сиґізмундом II Авґустом.

1538 р. було створене Барське староство.

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

24 травня 1569 року литовські магнати склали присягу Короні Польській. Слідом було оголошено про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. Під Литвою залишилися тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.

28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія. 1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію. Вона завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 року.

У середині 15 століття автономія Східного Поділля була скасована і в 1566 році утворено Брацлавське воєводство, що включало Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Адміністративним центром до 1598 був Брацлав, згодом — Вінниця (див. також Брацлавщина).

Після Люблінської унії 1569 територія Східного і Західного Поділля перебувала у складі Речі Посполитої. Ці землі зазнавали великих руйнувань і спустошень внаслідок набігів орд кримських і османських Чорним і Кучманським шляхами.

1576 — татари з турками сплюндрували Поділля, Волинь, Червону Русь, тоді старих людей усіх вбивали, а молодь та жінок брали в ясир. Тоді було взято 85 000 осіб, а також коней, овець, 100 тис. шат золота і срібла. Лише у другій половині XV ст. на Поділля було вчинено не менше 33 нападів, а у XVI ст. — 35. Протягом XVXVI ст. на Поділлі відбувалися націо­нально-визвольні повстання, серед яких наймаштабнішими були рухи під проводом Мухи, Северина Наливайка та ін.

У ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 16481657 на Поділлі поширився полково-сотенний устрій. На Східному Поділлі утворено Могилівський, Брацлавський (22 сотні) і Кальницький (пізніше Вінницький; 19 сотень) полки. За Андрусівським перемир'ям 1667 Поділля залишилося у складі Речі Посполитої.

У 1672 за сприяння Петра Дорошенка, на Поділля вторгнулося військо Османської імперії; за Бучацьким договором Міхала Корибута Вишневецького частина Поділля з Кам'янцем відійшла до Османської імперії. Кордон поділяв м. Бучач на дві частини. На завойованій території турки утворили Подільський еялет з центром у Кам'янці. В цей час подільські землі були спустошені, населення з західного та східного Поділля масово переселялося за Дніпро та Дністер. Завдяки політиці Петра Дорошенка подільські міста зазнали руйнування та занепаду, а Поділля обезлюднення. Лише після Карловицького конгресу 1698-99 Поділля знову повернулося до складу Речі Посполитої.

У 18 століття на Поділлі відбува­ються ряд виступів українського населення, повстання Палія 17021704, шириться гайдамацький рух, який переріс у Коліївщину а також Барська конфедерація (1768–1772).

Старости генеральні подільські[ред.ред. код]

Поділля під владою Австрії та Росії[ред.ред. код]

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої частину Західного Поділля було приєднано до Австрії.

1772 — Червоногородський повіт Поділля по р. Збруч приєднаний зостався до Австрії.

У 1793 Східне і решту Західного Поділля у складі земель Правобережної України захопила Російська імперія, було створено Подільське (7 повітів) і Брацлавське (9 повітів) намісництва. Царським указом від 12 грудня 1796 вони були об'єднані у Подільську губернію (1797) з центром у Кам'янці.

У складі Подільської губернії перебували 12 повітів, У 18201830 рр. на Поділлі відбувалися селянські виступи під проводом Устима Кармалюка.

Перша світова війна 1914–1918[ред.ред. код]

Під час Першої світової війни 19141918 Поділля стала тереном бойових дій армій країн Антанти і Четверного Союзу, внаслідок чого господарство і населення краю зазнало колосальних втрат.

У період Української Народної Республіки, згідно із законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленого Українською Центральною Радою 6 березня 1918 до складу Подільської землі увійшли кам'янецький, проскурівський, ушицький, летичівський, більша частина могилівського і староконстянтинівського повітів (центр — м. Кам'янець), а до Брацлавщини — Вінницький, Брацлавський, частина Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів (центр — м. Вінниця).

У 19171921 на землях Поділля відбувалися бої Армії Української Народної Республіки і Української Галицької Армії з військами чужоземних окупантів — більшовиками, денікінцями та польською армією. Поділля було останнім оплотом УНР, уряд якої 1919-20 рр. перебував у Вінниці, Проскурові і Кам'янці-Подільському. (Список столиць Української Народної Республіки).

Новітня доба[ред.ред. код]

Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 частина земель Поділля увійшла до складу УРСР. На територіальній основі Східного і Західного Поділля існувала Подільська губернія (скасована постановою ВУЦВК від 3 червня 1925). 1932 було створено Вінницьку область, а 22 вересня 1937 — постановою ЦВК СРСР — Кам'яне́ць-Поді́льську з центром у місті Кам'янці-Подільському, і Житомирську області УРСР.

Частина Західного Поділля по річку Збруч у 19211939 входила до складу Польщі.

У результаті анексії територій Польщі і Румунії 1939–1940 рр. вся територія Поділля увійшла до складу областей УРСР.

У 1941–1944 роках територію Поділля було розділено між німецькими Генеральною губернією, генеральною округою Волинь-Поділля і генеральною округою Житомир та румунським губернаторством Трансністрія.

Сьогодні площа Поділля становить близько 61 тис. км²., чисельність населення — близько 4,6 млн чол.

Культура[ред.ред. код]

Народний іконопис[ред.ред. код]

Наприкінці XIX — на початку XX ст. була поширена традиція подільського народного домашнього іконостасу. Такі іконостаси писалися на полотні, а в довжину сягали до 5 метрів. В їхній палітрі переважають червоні, зелені і жовті барви, обличчя святих дещо видовжені, очі мигдалеподібні. Сюжети іконостасів були зумовлені святами і святими, які найбільше шанувалися в тій чи іншій родині. Зібрання подільських домашніх іконостасів знаходяться у Вінницькому художньому музеї, а також у Музеї української домашньої ікони, розташованому в Історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[4].


Архітектура[ред.ред. код]

Дерев'яні церкви[ред.ред. код]

Мурована архітектура[ред.ред. код]

Традиційна подільська архітектура в Музеї народної архітектури та побуту[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Таранець В. Г. Трипільський субстрат: Походження давньоєвропейських мов: [монографія] / В. Г. Таранець / — Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. — 276 c.
  2. Трипільські поселення гіганти як культурний феномен
  3. A.Gąsiorowski. Piotr Polak (zm. 1441/2) // Polski Słownik Biograficzny.- Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978. t. XXVI/2, zeszyt 109. s. 209–416 пол. s.378
  4. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013

Література[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Мережеві ресурси[ред.ред. код]