Позіхання
Позіхання (рос. зевота — «зівота»,пол. ziewanie —«зівання») — мимовільний дихальний рух, що складається із глибокого повільного вдиху й швидкого видиху, властивий лише ссавцям і як правило супроводжує сонливість, втому або нудьгу.
У стані сонливості, втоми подих стає неглибоким, монотонним. У крові накопичуються вуглекислота й інші продукти обміну, які, впливаючи на дихальні центри, викликають позіхання. Як показали численні дослідження, в стані сонливості, втоми, нудьги в головному мозку процеси гальмування починають переважати над процесами збудження. Внаслідок цього гальмуються й деякі функції організму, у тому числі й подих. Під час глибокого повільного вдиху кров збагачується киснем. А напруга м’язів ротової порожнини, обличчя, шиї, що беруть участь в акті позіхання, сприяє збільшенню швидкості кровотоку в судинах голови. Все це поліпшує кровопостачання клітин мозку, і процеси обміну в них ідуть більш активно. Таким чином, позіхання активізує, щоправда, дуже ненадовго, діяльність головного мозку.
Виявилося, що позіхання далеко не завжди супроводжує сонливість або нудьгу. Фахівці в цій області, багато років працюючи з льотчиками-випробувачами й парашутистами, не раз зауважували, що перед відповідальними вильотами багато з них починали позіхати, та так, що щелепи зводило. У чому ж справа? Адже ні про яку сонливість і мови бути не може! Навпаки, всі системи організму перебувають у стані повної готовності. А справа ось у чому. У ситуаціях, пов’язаних із сильною емоційною напругою, небезпекою, мимовільно включається найдавніший механізм: людина інстинктивно завмирає, затамувавши подих. І тоді включається інший, ще древніший механізм — позіхання — древня форма подиху, близька до ковтального подиху рептилій, риб. При цьому глибокий вдих насичує кров киснем, вона надходить у мозок, до м’язів, підтримуючи стан готовності до рішучих дій. Відомо також, що під час зівання людина гірше чує. Пояснюється це тим, що під дією м’яза, що натягає м’яке піднебіння, розходяться стінки євстахієвої труби, що з’єднує ротову порожнину з порожниною середнього вуха, і в цей момент повітря спрямовується в порожнину середнього вуха. Позіхання викликає почуття розслаблення, заспокоєності: стає дуже легко, усередині все розслаблюється. Вважається, що зівання якоюсь мірою знімає емоційну напругу. От чому льотчики-випробувачі, чекаючи відповідального польоту, мимоволі позіхали. І ми з вами, позіхаючи ввечері після напруженого трудового дня, навряд чи думаємо про те, що за допомогою позіхання організм, можливо, готує себе до сну, стираючи сліди негативних емоцій і створюючи комфортне спокійне тло для засипання. Поки ще не зібрані наукові докази, що дозволяють розглядати позіхання як своєрідний засіб проти стресу, викликаного негативними емоціями. Але зв’язок між емоціями й позіханням, безсумнівно, існує. У цьому при бажанні можна переконатися. Позіхати не хочеться, якщо настрій бадьорий, гарний, радісний, піднятий. Інша справа, коли людина пригнічена, пригноблена. Ось тут іноді й нападає, як зазвичай говорять люди, «нервове» позіхання. Подальші дослідження покажуть, чи дійсно позіхання — рефлекторне звільнення від непотрібних, несприятливих емоційних слідів. Але те, що воно, безумовно, іде нам на благо й фізіологічно необхідне організму, ясно й сьогодні. Хоча зівання й активізує дихальний центр, але фізичні вправи все-таки ефективніше.
Заразливість позіхання [ред.]
Кілька цікавих фактів, пов’язаних з тим, як і чому ми позіхаємо. Відомо, що позіхання заразне: варто одному почати позіхати, і всі навколо підхоплюють. Справа в тому, що позіхання легко виникає як наслідувальний рефлекс. Цей рефлекс змушує нас не тільки позіхати, але й посміхатися, якщо поруч хтось сміється.
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Позіхання |
