Полба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Двозернянка
Колосся пшениці-двозернянки
Колосся пшениці-двозернянки
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини Streptophyta
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Тонконогові (Poaceae)
Рід: Пшениця (Triticum)
Вид: Полба
Біноміальна назва
Triticum aestivum subsp. spelta
Синоніми
T. dicoccom
Triticum turgidum subsp. dicoccum) — підвид дикорослої пшениці[1]
Triticum dicoccum.jpg

Полба, двозернянка[2][3] (лат. Triticum aestivum subsp. spelta), больба, голомша — однорічна рослина родини тонконогових, що включає в себе цілу низку підвидів і форм плівчастих пшениць. Також відома під назвами полба (напівполба) еммер (англ. emmer) чи, здебільшого в Італії, фарро (італ. farro).

Ця тетраплоїдна пшениця утворена гібридизацією двох диплоїдних диких трав, пшениці Урарту (Triticum urartu) (один із різновидів дикої однозернянки (Tr. boeoticum), а також поки неідентифікованого Aegilops. Геном D, привнесений у тетраплоїдну пшеницю зародковою плазмою Aegilops tauschii, обумовив добрі хлібопекарські якості м'якої пшениці та її озимий тип.

Суттєва подібність у морфології та генетиці вказує на походження двозернянки від диких двозернянок (Triticum dicoccoides). Деякі систематики також відносять двозернянки, дикі й одомашнені, до одного виду Т. turgidum, спільно з іншими тетраплідними пшеницями. За такою схемою дві форми визнані на рівні підвидів: Т. turgidum підвид. dicoccoidesі Т. turgidum підвид. dicoccom. Остання схема більше відображає генетичну подібність.

Колоски довгі, вузькі та щільні, з довгими остями та ламкою віссю. В кожному колоску, здебільшого 5-квітковому, розвиваються 2 зернини (звідси й назва).

Походження[ред.ред. код]

За декілька тисячоліть до нашої ери полбу широко вирощували у Малій Азії, Єгипті, Сірії, Ірані і Месопотамії.[4] В епоху мезоліту — неоліту двозернянка широко використовувалася як харчова рослина, зокрема в країнах Азії, Північній Африці (знайдена в усипальнях фараонів) та Європі (зокрема у трипільців). Полба була однією з перших одомашнених культур на Близькому Сході. У дикому вигляді двозернянка зростає в зоні родючого півмісяця на Близькому Сході.

Вчені вважають, що осередком зародження полби є країни Східного Середземномор’я, а також Закавказзя і Абіссінії.[5][6]

Перше згадування про вирощування полби у Росії відноситься до XV століття. Основні посіви її були зосереджені на Середній Волзі, Могилевській та Астраханській губерніях і у Криму.[7]

В Україні найдавніша знахідка виявлена у Чернівецькій області (ΙV тисячоліття до нашої ери), а у Тернопільській області знахідка відноситься до часів бронзового тисячоліття.[4]

Вирощування та використання[ред.ред. код]

Двозернянка невибаглива до ґрунтів, посухостійка, стійкіша до холодів, ніж пшениця, добре переносить весняні приморозки, не вилягає, стійка до їржі. Полба характеризується швидким визріванням, непримхливістю, добре зростає на чорноземах, на глині, під самою тайгою і на торф’яниках. До негативних господарських якостей полби слід віднести досить грубі остисті плівки, які щільно прилягають до зерна і покривають його. Така морфологічна особливість затруднює процеси вимолоту зерна з колосків.[8] Полба переважно використовується в селекції пшениці.

У Карпатському регіоні полбу вирощували до середині 50-х років XX століття (під назвами «оркіш» і «лускниця»), у словацькій частині Карпат – ще й у 80-ті роки. Під час експедиції у 1940 р Μ.I. Вавілов знайшов кущ пшениці-двозернянки Triticum dicoccon біля Путили під Чернівцями.[9] У Криму полба була знайдена на Керченському півострові у районі Феодосії. У 20-ті роки полбу вирощували у татарських селищах біля Бахчисараю. Населення Поволжжя вважало цю пшеницю «найнадійнішим хлібом»[10].

При посівах плівчастих пшениць використовували не зернівки, а цілі колоски і при цьому глибина оранки повинна бути незначною.[2]

Палеоетноботанічні дослідження показують, що заміна плівчастих пшениць на голозерні на території України відбулась на межі 1-го та 2-го тисячоліть нашої ери.[11] Масово ці пшениці з'являються в палеоетноботанічних матеріалах з розкопок грецьких міст-колоній та їх сільсьгосподарської округи в Північному Причорномор'ї.[12]

Сьогодні полба належить до рідкісних культур в гірських районах.

Збіжжя двозернянки використовується на борошно та фураж. Цінність цього виду пшениці полягає в його здатності дати гарний врожай на бідних грунтах, а також його стійкість до грибкових захворювань, такі як стеблева іржа, що вельми поширені на вологих територіях. Полба вирощується у Ефіопії, на півдні Аравії, Марокко, Індії, Туреччині, Вірменії, Азербайджані, Дагестані, Росії (Татарстан) та деяких районах Закавказзя, Іспанії (Астурія), Карпатських горах на кордоні Чехії й Словаччини, Албанії, Швейцарії, Італії. Крім того, як спеціальний продукт, полба вирощується в США. Традиційна рослинна їжа в Ефіопії, це порівняно маловідоме зерно має значний потенціал для покращення харчування, підвищуватиме продовольчу безпеку, сприє розвитку сільських районів і підтримує сталість традиційного землекористуваня.[13]

Полба – зернова культура, яка має майже 100% склоподібності, і вміщує 17-23% білка, 38-40% сирої клейковини.[8] Маса 1000 зерен у середньому становить 29-35г, у форм з Італії та Піренейського півострову 45-55 г, на відміну від пшениці, де маса 1000 зерен становить 40-50 г. Вихід крупи з зерна полби становить 61-85%, тоді як з ячменю – 56%, гречки – 69%, проса – 77%.[4] Зерно має гарний показник вирівняності за розміром, що сприяє технологічному процесу виробництва круп високої якості і знижує втрати. Коефіцієнт розварюваності у різних зразків полби - від 6,6 до 8,0.

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) Triticum turgidum L. subsp. dicoccon. USDA, ARS, National Genetic Resources Program. Germplasm Resources Information Network — (GRIN)
  2. а б Веремейчик Олена, Пашкевич Галина. Своєрідність давньоруського поселення в урочищі Овраменків круг. С. 270–281. / Археологічні дослідження Львівського університету Збірник наукових праць. - 2004, Вип.7
  3. (рос.) Двозернянка. // Велика радянська енциклопедія.
  4. а б в Лисюк Г.М., Постнова О.М., Богуславський Р.Л. Перспектива використання продуктів переробки полби у харчових продуктах / Прогресивні техніка та технології харчових виробництв ресторанного господарства і торгівлі Збірник наукових праць. - 2005, Вип.1.
  5. Любомиров П. О культуре полбы в России до середины XVIII в.// Тр. по прикл. бот., ген. и сел., 1928. Т.18, вып. 1.- С. 3-15
  6. Абдурахманов А.Х. Полба – ценная крупяная культура. // Зерновое хозяйство. - 1972.- №4.- С. 30.
  7. Прокофьев М.П. О полбе // Земледелие. – 1965.- №1.- С. 77-78.
  8. а б Пшеницы мира / В.Ф.Дорофеев, Р.А.Удачин, Л.В.Семеноваи и др. Под ред. акад. ВАСХНИЛ В.Ф.Дорофеева. Л.: ВО «Агропромиздат», 1987.- С. 25-55.
  9. Бахтеев Ф. X. Полба (Tritiaun dicoccum Schibl.), найденная Η. И. Вавиловым в Карпатах // Вопросы эволюции, биогеогра­ фии, генетики и селекции. - М.: АН СССР, 1960. - С. 59-61
  10. Столетова Е. А. Полба – эммер Triticum dicoccum Shrank // Труды по прикладной ботанике и селекции. 1924-1925. Т. 14. Вып. 1. С. 51.
  11. Кирило Горбенко (Миколаїв), Галина Пашкевич (Київ) Палеоетноботанічні дослідження на території городища Дикий Сад / ЕМІНАК Науковий журнал, - 2010, № 1-4 (5). ISSN:1998-4634
  12. Пашкевич Г. О. Палеоетноботанічні дослідження в Україні. С. 3-8. / Наукові записки НаУКМА Збірник наукових праць. - 2005, T. 43. ISSN: 0372-6436 (Print), 1996-5168 (Online)
  13. National Research Council (1996-02-14). «Other Cultivated Grains». Lost Crops of Africa: Volume I: Grains. Lost Crops of Africa 1. National Academies Press. ISBN 978-0-309-04990-0. Процитовано 2008-07-18. 

Література[ред.ред. код]

  1. (пол.) Rośliny użytkowe, Wiedza Powszechna, Warszawa, 1966.
  2. (рос.) Руководство по апробации сельскохозяйственных культур, 5 изд., том 1. — М. , 1947.
  3. (рос.) Жуковский П. М., Культурные растения и их сородичи, 2 изд., — Л., 1964.