Полейовський Матвій
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (січень 2020) |
| Матвій Полейовський | |
| Maciej Polejowski | |
| Народився | після 1734 |
|---|---|
| Помер | 1806 |
| Навчання | Іван Георгій Пінзель, Антон Осинський |
| Напрямок | рококо |
| Працював у містах | Бучач, Львів |
Матві́й Полейо́вський (пол. Maciej Polejowski; після 1734 — 1806) — львівський скульптор та, можливо, архітектор доби рококо українського походження, мабуть, римо-католик. В історичних документах часом іменується архітектором. Послідовник традицій Пінзеля і Меретина, наймолодший з братів Петра і Яна Полейовських. Автор рококового головного вівтаря Успенського собору Почаївської лаври.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився після 1734 року.[1] Походив зі львівської міщанської родини, члени якої часто згадані в метричних книгах костелу Марії Сніжної Краківського передмістя.[2]
Збігнєв Горнунг стверджував, що на основі листа самого М. Полейовського варто погодитися з тим, що близько 1750-го року він розпочав навчання в майстернях («фабриках») Пінзеля у Бучачі та Городенці, потім в Антона Осинського в Наварії і Годовиці.[3]
1762 року виступав разом із Осинським у судовій справі у Львові. Скоріш за все співпрацював із колективом кваліфікованих виконавців, оскільки часто працював над кількома замовленнями одночасно. Стилістично скульптура Полейовського належить до рококо із певним тяжінням до класицизму. Відомо про доручення 1777 року від львівської міської економії виготовити проєкт реставрації ратуші і перебудови сусідньої Синдиківської кам'яниці[4]. Володів кам'яницею на вулиці Руській, 20 у Львові.[5]
30 червня 1766 уклав угоду, за якою мав виконати різьби для головного вівтаря латинської катедри у Львові («особи, янголи, діти, серафими, консолі, орнаменти, хмарки, фестони тощо»), за що мав отримати 5600 злотих польських, виплачених ратами[6]. 1769 року почав виконувати роботи на замовлення Франциска Салезія Потоцького в Кристинополі; не відомо, чи це стосувалось палацу, костелу бернардинців чи церкви василіян.[7]
1 серпня 1777 року Львівська капітула РКЦ подала позов до суду на нього щодо повернення 192 злотих (з 1238-ми виплачених) для купівлі вина на потреби «фабрики»; війтівський суд задовольнив його. 1778 року виграв позов в Львівської капітули РКЦ щодо квоти 1538 злотих, відтоді не згаданий в записах Львівської катедри.
1781 року уклав контракт (текст невідомий) на виготовлення 6 вівтарів та амвону собору Почаївського монастиря. 1786 року написав 2 листи до ігумена Почаївського монастиря через затримку виплати гонорару за «неякісні роботи», в яких стверджував про безпідставність закидів, попереджував про можливий позов до львівського «Форуму Нобіліуму». Ці аргументи, може, дрібні виправлення за допомогою брата Яна владнали конфлікт. 26 квітня 1790 підписав угоду з Почаївським монастирем щодо нагляду ним за «фабрикою» з оплатою 300 злотих щороку та «ординарією» (натуральна оплата).
Перша дружина — Барбара Хоцімська, друга — Маґдалена. Діти були охрещені в костелі Марії Сніжної, зокрема: Вероніка (1758), Фелікс Петро (1759), Ґертруда (1761), Іґнацій (1764), Казимир Йосиф (1766), Теофіла (1767).
Помер у 1806 році.[4]
Роботи[ред. | ред. код]
Напевне, як і брат Петро, був як скульптором, так і архітектором.[8] Змінив стиль виконання своїх робіт протягом життя.[9]
- Невстановлені роботи для комплексу костелу в Годовиці.
- Головний вівтар із двома статуями Отців Церкви і кам'яні вазони на вежі Латинської катедри у Львові (1765–1770). Співпрацював з Іваном Оброцьким.
- Статуї Марса і Мінерви на портику будинку, що на вулиці Театральній, 10 у Львові (будувався у 1768–1773).
- Статуї восьми вівтарів і музичний хор колегіати у Сандомирі (1770–1773).
- Ескізи для головного вівтаря костелу бернардинців в Опатові (1770–1773).
- Оздоблювальні роботи у палаці Франца Салезія Потоцького у Кристинополі[джерело?].
- Невстановлені роботи у палаці греко-католицьких митрополитів в Уневі (фундований у 1741 р. Атанасієм Шептицьким).[10]
- Робота над вівтарем костелу паулінів у Нижневі-над-Дністром, 1770-ті (не збережений).
- Статуї святих, що оздоблюють стовпи головної нави костелу паулінів у Володаві (1776–1781 або 1783–1786).
- Шість вівтарів (разом з Василем Бернакевичем і Франциском Олендзьким[11]) і амвон василіянської церкви монастиря в Почаєві (1781–1783,[12] головний вівтар втрачений).
- Різьбярські роботи у костелі св. Михайла в Ізяславі.
- Роботи в колегіальному костелі Пресвятої Діви Марії в Станіславові.
- Роботи в костелі єзуїтів у Станиславові (нині собор Святого Воскресіння), втрачені під час адаптації храму під греко-католицький.[13]
- Виготовлення головного вівтаря Миколаївської церкви Крехівського монастиря.
- Роботи для костелу єзуїтів у м. Краснистав (втрачені, збереглось лише розп'яття).[13]
- Роботи для костелу домініканців у Львові.[14]
- На думку Дмитра Крвавича, в 1762—1768 роках виконував роботи з мистецького оздоблення костелу в Наварії, про що писав українським духівникам у Луцьку (був автором головного вівтаря й проповідальниці).[15] Ян К. Островський стверджував, що все вказує на те, що він був автором головного вівтаря й проповідальниці в костелі Наварії, а фігури мав завершити до початку своєї роботи в латинській катедрі Львова.[16] Пйотр Красний і Якуб Сіто припускають, що Петро Полейовський був автором статуї Мойсея (можливо, також святого Івана й Матері Божої) у головному вівтарі, також статуй з амвону. Також він міг бути автором проєкту амвону.[17]
Ймовірні роботи[ред. | ред. код]
- скульптурне оздоблення будинку свого брата Петра на вулиці Вірменській у Львові (нині будинок № 13)[18].
- оздоблення будинку № 36 (1778–1781); і № 43 (1768 або 1781) на площі Ринок у Львові[19].
- розп'яття в костелі святого Станіслава (Фірлеїв, нині Липівка)[20]
- на думку Ельжбети Бурди, виконав вівтар кафедрального костелу, Кам'янець-Подільський (фундація єпископа Вацлава Героніма Сераковського);[21] однак Анджей Бетлей вважає, що атрибуцію про авторство Матвія Полейовського, поширену в давнішій літературі, варто відкинути.[20]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Його старший брат Пйотр народився в 1734 році → Betlej A. Polejowski Piotr // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 376.
- ↑ Hornung Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1982. — T. XXVII/2. — Zeszyt 113. — S. 291. (пол.)
- ↑ Hornung Z. Polejowski Maciej (2 poł. XVIII w.)… — S. 288.
- ↑ а б Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Т. 241 (CCXLI), 2001. — С. 122.
- ↑ Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 149.
- ↑ Katedra łacińska we Lwowie / opracowali J. Adamski, M. Biernat, J. K. Ostrowski, J. T. Petrus // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, Goldruk, 2013. — T. 21. — S. 33. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-63463-09-0. (пол.)
- ↑ Betlej A. Polejowski Maciej[недоступне посилання з липня 2019]… — S. 375.
- ↑ Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780)… — S. 177. (пол.)
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII… — S. 84.
- ↑ Hornung Z. Polejowski Maciej (2 poł. XVIII w.)… — S. 289.
- ↑ Бакович О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Мистецтвознавство / редкол.: М. Є. Станкевич, О. М. Голубець, Л. А. Кондрацька [та ін.] ; голов. ред. О. С. Смоляк. — Тернопіль : ТНПУ, 2014. — Вип. 1. — С. 222.
- ↑ вівтарі виготовлялись з липня 1781 по травень 1783 → Бакович О.. Майстри сакрального образотворчого мистецтва Західного Поділля другої половини XVIII століття… — С. 222.
- ↑ а б Hornung Z. Polejowski Maciej (2 poł. XVIII w.)… — S. 290.
- ↑ Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780)… — S. 161—162. (пол.)
- ↑ Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо… — С. 149—150.
- ↑ Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Nawarii // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — T. 1. — 364 il. — S. 63. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
- ↑ Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 2003. — № 5. — S. 183—184. (пол.)
- ↑ Вуйцик В. С. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроєктреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 156. — ISBN 966-95066-4-13.
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — С. 17.
- ↑ а б Betlej A. Polejowski Maciej[недоступне посилання з липня 2019]… — S. 376.
- ↑ Burda E. Sierakowski Wacław Hieronim z Bogusławic Jan Andrzej h. Ogończyk (1700—1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademja Nauk, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 312. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 149—150.
- Полейовські // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — 848 с. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.] — С. 467.
- Полейовські // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 482.
- Betlej A. Polejowski Maciej // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 374—376. (пол.)
- Betlej A. Polejowski Piotr // Słownik Artystów Polskich. — T. 7. — Warszawa, 2003. — S. 376—380. (пол.)
- Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — С. 16—18. — ISBN 978-83-7543-009-7.
- Hornung Z. Polejowski Maciej (2 poł. XVIII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1982. — T. XXVII/2. — Zeszyt 113. — S. 288—291. (пол.)
- Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780) // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa, 2005. — № 30. — S. 147—189. (пол.)
- Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 2003. — № 5. — S. 175—202. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Maciej Polejowski. (пол.)
- Piotr Polejowski. (пол.)
