Полонне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полонне
Polonne-gerb.png
Герб Полонного
Хомора в Полонному, поблизу костелу св.Анни та руїн фортеці
Хомора в Полонному, поблизу костелу св.Анни та руїн фортеці
Полонне
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район/міськрада Полонський район
Рада Полонська міська рада
Код КОАТУУ 6823610100
Перша згадка 996
Магдебурзьке право у другій половині XVI ст.
Статус міста з 1938 (поновлено) року
Населення 21 651 (01.01.2014) [1]
Площа 23.53 км²
Густота населення 935 осіб/км²
Поштові індекси 30500—30509
Телефонний код +380-3843
Координати 50°07′32″ пн. ш. 27°30′39″ сх. д. / 50.12556° пн. ш. 27.51083° сх. д. / 50.12556; 27.51083Координати: 50°07′32″ пн. ш. 27°30′39″ сх. д. / 50.12556° пн. ш. 27.51083° сх. д. / 50.12556; 27.51083
Висота над рівнем моря 237 м
Водойма р. Хомора, Хоморець, Дружня
Відстань
Найближча залізнична станція Полонне, Понінка
До обл./респ. центру
 - залізницею 160 км
 - автошляхами 104 км
До Києва
 - залізницею 267 км
 - автошляхами 237 км
Міська влада
Адреса 30500, Хмельницька обл., Полонський р-н, м. Полонне, вул. Лесі Українки, 113
Веб-сторінка Полонська міськрада
Міський голова Скримський Франц Францевич

Поло́нне — місто в Україні, адміністративний центр Полонського району Хмельницької області. Відоме з 996 року. Статус міста поновлено 1938 року.

Географія[ред.ред. код]

Лежить на межі лісостепової та поліської зон. Пересічна температура січня −5,6 °C, липня +18,2 °C. Опадів 628 мм.

Місто розташоване на річці Хомора, за 104 км від Хмельницького. У межах міста розташована залізнична станція Полонне та залізнична станція Понінка на лінії ШепетівкаБердичів. Через місто проходять дороги Т 2309 ШепетівкаБердичів та Т 0612 Новоград-ВолинськийСтарокостянтинів.

Походження назви міста[ред.ред. код]

Про Хомору та «град Полоний в лузі Хоморном» згадується в літописах Київської Русі, зокрема Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. Місто називалося по-різному: «Полонноє», «Полони», «Польний», «Полний», а в давніх актах — «Полонная», «Полонне», «Полонне Великое», «Полонне Новоє». Щодо походження назви, на сьогоднішній день існує декілька версій. Дехто вважає що вона пішла від назви території, де жили поляни, Полянської землі, інші — від слова «полонити», брати в полон. Проте основною вважається така версія: назву місту дало поняття «полонь» — луг, сіножать, безлісе місце. М. І. Толстой, видатний славіст, академік, в 1969 році виконав детальний аналіз цього слова : «На Поліссі чистий простір лук серед лісу чи боліт, іноді біля річки, називається полонь чи болонь. Обидві форми не співіснують в одних і тих же говірках і можуть бути розмежовані географічно. В західній частині СРСР — полонь».[2] Згідно з «Етимологічним словником літописних географічних назв Південної Русі» назва міста утворилася семантичним способом від давньоруського «полонина» (лука, луг) до «полоня» — «відкритий простір, який не поріс деревами й кущами». Ця версія підтверджується існуванням в старій частині міста місцевості під назвою «оболонь» (заплавні луки) — що, по суті, тотожне поняттю «полонь». Полонне перебуває на межі лісу та поля, Полісся та Лісостепу. На такій самій межі неподалік знаходяться села Поляна, Полянь і Полянка. Спільний корінь «поле» в усіх цих назвах і їх схоже розміщення додають додаткової ваги твердженню, що назва міста відображає його розташування і вигляд — безлісе місце над річкою.
Іншими мовами назва міста пишеться так: англійською — Polonne, польською — Połonne, російською — Полонное, їдиш — פולנאה.

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Полонне[ред.ред. код]

Полонне декілька раз згадується в давньоруських Іпатіївському та Лаврентіївському літописах. Одна з згадок говорить, що у 1169 році половці, заглибившись у володіння Київського князівства, дійшли до міста Полонного, яке належало київській Десятинній церкві: «Половцѣ ѣхаша за Къıѥвъ воѥватъ и приѣхаша к Полному къ ст҃ѣи Бц҃ѣ граду к десѧтиньному … и взѧша села безъ оутеча с людми с мужи и с женами конѣ и скотъı и ѡвцѣ погнаша в Половцѣ». З літописів відомо, що в 996 році Володимир Великий завершив будівництво Десятинної церкви і приписав їй десяту частину своїх «градів» (міст). Серед них було і Полонне, недарма літописець називає його «святої Богородиці град Десятинний».

Археологічні дослідження 1992–1993 років, проведені в Полонному археологічною експедицією Кам'янець-Подільського педагогічного інституту під керівництвом академіка Винокура І. С., підтвердили існування укріпленого городища площею приблизно 8,2 га в X-XIII ст. Укріплення знаходилося в районі сучасної ветеринарної лікарні, на природному підвищенні, яке оточене водами річки Хомори і фактично є півостровом.

Під час проведення міжнародної науково-практичної конференції 15-17 червня 1995 року «Місту Полонному — 1000 років» академік Іон Винокур заявив наступне: «Що ж стосується історії Полонного епохи Київської Русі, то, крім літописних згадок про місто, ми маємо на основі археологічних розвідкових робіт 1992–1993 років матеріали, які датуються від Х до ХІІІ століть…
…Саме з 996 роком можна пов'язати найдавнішу згадку про Полонне».

Полонне літописне[ред.ред. код]

Міські укріплення[ред.ред. код]

Докладніше: Полонська фортеця

Полонський монастир[ред.ред. код]

Давня історія[ред.ред. код]

996 року князь Володимир Святославович приписав Полонне до київської Десятинної церкви. Спочатку місто належало Великим князям Київським; бували великі князі Володимир Святославович, Ярослав Мудрий, в 1170 році жив удільний князь Володимир Мстиславович. 1195 рік київський князь Юрій віддає Полонне своєму зятеви Роману Мстиславовичу — правителю Волині. З цього часу і по сьогодні місто є складовою Великої Волині. Після утворення Галицько-Волинського князівства Полонне ввійшло до його складу. Стояв із своєю раттю біля Полонного король Данило Романович — тоді власник міста.

Для захисту від кочівників на природній височині було зведено замок—фортецю із земляними валами, дерев'яним частоколом. Лаврентьєвський літопис повідомляє, що в 1169 році половці підійшли до Полонного і захопили багато людей і худоби з навколишніх сіл, проте фортецю не здобули. Місто, очевидно, було зруйноване монголо-татарами в 1240 році.

У ХІІІ ст. в Полонному існував православний монастир.

Протягом віків місто Полонне було відоме своїми ремісниками. Завдяки отриманому містом у другій половині XVI ст. магдебурзькому праву ремесла набувають надзвичайного розвитку, створюються ремісничі цехи.

В угоді від 1366 р. Казиміра ІІІ з Любартом Полонне згадується серед «мурованих» міст. В 1494 році місто було надане князю Костянтину Острозькому.[3] У 1510 р. на місці укріпленого посаду князь Костянтин Острозький будує нову фортецю. 1569 рік Полонним заволодів Альбрехт Ласький, наступного 1570 p. він передав місто королю[4].

У 1640 р. князь, краківський воєвода Станіслав Любомирський сприяє укріпленню центру міста бастіонним п'ятикутним в плані оборонним валом за голландською системою і фортечними мурами. Автором перебудови був італійський архітектор Матео Трапола.

З 1648 року Полонне було сотенним містом Волинського полку в Українській державі Богдана Хмельницького.

11 грудня 1766 р. король Станіслав ІІ Август Понятовський підтвердив права міста на прохання його тогочасного власника — князя Марціна Єжи Любомирського (†1811), сина казімірського старости Антонія Бенедикта (†1761).[5][6] Імовірно, тоді ж виник історичний герб Полонного з зображенням християнського патрона князя — Святого Мартина верхи на коні.
В XIX — початку XX ст. місто було центром Полонської волості.
Наперекір руйнівним війнам, в місті залишились історичні пам'ятки сивої давнини: територія оборонної фортеці ХІІ ст., земляні вали, залишки замку на історичній Татарській вулиці.

Національна революція на Полонщині[ред.ред. код]

Голодомор[ред.ред. код]

Села Забілиння (нині в складі Полонного) постраждали в часі Голодомору 1932–1933 років, за різними даними, померло приблизно 320 людей, в Ново-Полонному — 70 людей, у Правохоморному — 15 людей, в самому Полонному — встановлених 507 людей.

Населення[ред.ред. код]

Населення 22 217 мешканців (станом на 1 січня 2010). За національністю — українці 89,9%, поляки 6,9%, росіяни 2,4%, цигани 0,3% , білоруси 0,16%. На 1 січня 2011 року населення становило 21 999 осіб[7]


Таблиця демографії
1629 1846 1897 1911 1925 1930 1939 1959 1990 2001 2010
5 (без околиць) 3,7 (без околиць) 16,3 (з околицями) 13,0 (без околиць) 22,3 (з околицями) 16,4 (місто) 13,8 (місто) 19,8 (місто) 24,5 (місто) 24,7 (місто) 22,2 (місто)
В період з 1629 по 2010 рік
(тис. ос.)

Економіка[ред.ред. код]

Гранітний кар'єр Полонського гірничого комбінату

В основному в Полонному розвинені легка, харчова, будівельна промисловість. На 2011 рік у місті працює:

  • ВАТ «Полонський гірничий комбінат»;
  • ТОВ «Полонне Траузес Фекторі»;
  • Полонський спецкар'єр;
  • ВАТ «Південьзахідшляхбуд»;
  • ВАТ «Полонський КХП»;
  • ЗАТ «Полонський хлібзавод»;
  • Агрофірма «Маяк»;
  • Полонська друкарня;
  • 22 малі підприємства.

Станом на 01.01.2011 року в місті також зареєстровано понад 2000 суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб.

Керамічне виробництво у Полонному[ред.ред. код]

Вже наприкінці XIX ст. у Полонному діяло чотири підприємства по виробництву фарфору та фаянсу: Завод А. С. Бахмутського, завод М.Шапіро-Ф.Зуссмана (Санітарного фаянсу), ляльковий завод А. Я. Брички та завод О. Г. Карміне, В. І. Полляка та В. В. Кліха «Богемія». Це пояснювалось, зокрема, наявністю покладів каоліну, вогнетривких глин та польового шпату практично на околиці міста.
Протягом ХХ століття діяли підприєства по виготовленню столового посуду — Полонський фарфоровий завод (ПФЗ — колишній Шапіро-Зуссмана) та по виготовленню скульптури Полонський завод художньої кераміки (ПЗХК — колишній завод Брички — Артіль «Керамік»).
З 2009 року промислове фарфорове виробництво у місті припинено, проте досить поширене кустарне виробництво фарфору та кераміки окремими підприємцями. Діє також оптовий ринок фарфорової продукції. У серпні 2013 р. вийшов у світ каталог продукції ПЗХК. У жовтні 2013 р. у Полонному відкрили музей фарфору Полонного[8].

Освіта[ред.ред. код]

Загальноосвітні заклади:

  • ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, гімназія
  • ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, директор школи — Фасоля Олег Іванович, http://polonne-zosh2.edukit.km.ua/
  • ЗОШ I–III ступенів № 3
  • ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4
  • ЗОШ І-ІІ ступенів № 5
  • ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6
  • ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7,колегіум
  • Загальноосвітня вечірня школа ІІ-ІІІ ст.
  • Полонський професійний аграрний ліцей

Інші

  • Полонська художня школа
  • Спортивна школа
  • Будинок творчості школярів
  • Полонська станція юних туристів «Обрій»
  • Полонська музична школа

Релігія[ред.ред. код]

Троїцька церква в Полонному (1904 р.)

Першою культовою спорудою міста, про яку дійшли писемні згадки, був православний монастир часів Галицько-Волинської держави Данила Галицького.
На початок XX ст. в Полонному функціонувало 9 православних церков та каплиць, костел, синагога, проте майже всі релігійні споруди були знищені московським комуністичним режимом ще у 30-х роках. На 1991 рік в місті діяли лише костел та дві православні церкви. Зараз більшість мешканців міста ідентифікують себе з православними християнами, проте в Полонному також багато католиків та протестантів (2011).

Пам'ятки архітектури, об'єкти туризму[ред.ред. код]

  • Земляний вал давньоруського городища, ХІІ—ХІІІ ст.
  • Козацька могила, XVII ст.
  • Римо-католицький костел Св. Анни, 1607 p.
  • Покровська церква 1720 p., перебудована на початку XX ст.
  • Полонський парк — пам'ятка садово-паркової архітектури XIX ст. загальнодержавного значення
  • Кам'яні склепи цадиків-хасидів на єврейському цвинтарі, XVIII ст.
  • Каплиця-склеп родини Карвіцьких на польському кладовищі, XIX ст.
  • Водяний млин і склади в районі Гамарні, XIX ст.
  • Комплекс водяного млина по вул. Лесі Українки, 1901 p.
  • Будинок, в якому мешкала українська поетеса Леся Українка, вул. академіка Герасимчука, 148
  • Будинок редакції районної газети, колишня контора полонських млинів Дунін-Карвіцьких, 1910 p.

Персоналії[ред.ред. код]

Люди, які народились, відвідували або мешкали у цьому місті.

У Полонному народився канадський скульптор українського походження Лео Мол (справжнє ім'я: Леонід Молодожанин), співак, професор Сибіряков Лев Михайлович (справжнє прізвище Співак), єврейський поет, прозаїк і драматург Перец Давидович Маркіш, народна артистка України, солістка Національної та Віденської опери Степова Валентина Анатоліївна та інші.

Під час подорожі по Поділлю і Волині проїжджав через Полонне у 1845 році Тарас Шевченко.

Місто неодноразово відвідувала поетеса Леся Українка. Тут проживав рідний брат її батька Григорій Антонович Косач (у 1888 служив судовим приставом в Звягелі. З 1890 по 1900 служив мировим посередником у Полонному. Був членом церковно-приходського попечительства з будівництва Хрестоводвиженської церкви в Полонному. З 1900 року, після виходу на пенсію оселився в Києві). В 1893 році його будинок у Полонному відвідувала Леся Українка[9]. На цьому будинку (тепер це приміщення ЗОШ I–II ступенів № 5) встановлено меморіальну дошку, присвячену Лесі Українці). Центральна вулиця міста носить ім'я Лесі Українки, поруч зведено її пам'ятник.

В Полонному народилися Лесик Олександр Володимирович — український архітектор, художник, педагог, доктор архітектури; Герасимчук Володимир Опанасович — академік Транспортної академії України; Бобрівник Леонід Дем'янович — доктор технічних наук; Дем'янчук Іван Лук'янович — доктор історичних наук; Гончаренко Микола Купріянович (*1918 — †1943) і Курачицький Володимир Васильович (*1913 — †1997) — Герої Радянського Союзу.

У Полонному після закінчення інституту (1972 рік) учителем історії та суспільствознавства середньої школи № 3 працював український історик і краєзнавець Геннадій Бондаренко.

У Полонному пройшло дитинство відомого українського спортивного журналіста В'ячеслава Дмитровича Кульчицького, який більше двадцяти п"яти років вважається одним із провідних фахівців у висвітленні футболу.

Згадки у літературі[ред.ред. код]

Місто Полонне та Полонний замок згадуються в історичному оповіданні Пантелеймона Куліша "Січові гості" як резиденція Князя Любомирського та один з опорних пунктів у боротьбі поляків та їх прибічників проти гайдамаків.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Освячення пам'ятника Тарасу Шевченку в Полонному
  • Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі.,Київ, Наукова думка, 1985.
  • Полонне: історія та сучасність. Полонне, 2006.
  • Географічна енциклопедія України (у 3-х томах)., Київ, 1993.
  • Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Полонному 1000 років», Полонне, 1995.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Словарь народных географических терминов. Мурзаев Э. М.
  3. Zbysław Wojtkowiak. Ostrogski Konstanty Iwanowicz książę (ok. 1460–1530) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/3, zeszyt 102.— s. 193 — 384. (пол.) S. 488
  4. Хронологія Полонщини
  5. Władysław Konopczyński. Czaplic Celestyn, h. Kierdeja (1723–1804) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1938. — t. IV/2, zeszyt 17. — S. 97—192 (пол.) S. 167
  6. Lubomirscy (01) (пол.)
  7. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  8. Музей двох заводів
  9. Її надихала Хмельниччина

Посилання[ред.ред. код]