Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
Polonsk2.gif
Наталія Полонська-Василенко
Народилася 31 січня (12 лютого) 1884(1884-02-12)
Харків
Померла 8 червня 1973(1973-06-08) (89 років)
м. Дорнштадт (земля Баден-Вюртемберг), Німеччина
Ім'я при народженні Меньшова Наталія Дмитрівна
Відома історик
Чоловік Василенко Микола Прокопович

Ната́лія Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (*31 січня (12 лютого) 1884(18840212) — †1973) — одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України. Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 31 січня (13 лютого за новим стилем) 1884 р. у м. Харків. Закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію (1900), Київські Вищі жіночі курси (ВЖК) (1911), історико-філологічний факультет Університету св. Володимира у Києві (1913). У 1912–1915 рр. — асистент кафедр російської історії та методики Київських ВЖК. З 1913 р. працювала в Університеті св. Володимира. У 1915 р. склала магістерські іспити. З 1916 р. — приват-доцент Університету св. Володимира. Брала участь у діяльності Київського товариства пам'яток старовини та мистецтва (з 1911), Київського історичного товариства Нестора-літописця (з 1912), Таврійської ученої архівної комісії (з 1916). У 1918–1924 рр. була вченим секретарем та викладачем Київського археологічного інституту.

Polonska.gif

У 1918–1920 рр. завідувала музеєм старожитностей Університету. У 1925–1927 рр. — архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Центрального архіву давніх актів. З 1924 р. — співробітник ВУАН. З 1929 р. — член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України, у 1929–1934 рр. — вчений секретар Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII–XIX ст. З 1930 року — член Археографічної комісії. З жовтня 1934 р. — співробітник Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України. У 1938–1941 рр. — старший науковий співробітник сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.

У жовтні 1940 р. у Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734–1775 гг.)».

У листопаді 1940 р. відновила професорство в Київському державному університеті. Залишилася при німцях. 20 жовтня 1941 р. очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. У 1942 р. — співробітник Музею-архіву переходової доби м. Києва. У вересні 1943 р. виїхала спочатку до Львова, потім на еміграцію до Німеччини. Професор Українського вільного університету у Празі (1944–1945) та Мюнхені (1945–1973). Декан філософічного факультету УВУ (1945–1972). Дійсний член Українського історичного товариства (1965–1973), УВУ і НТШ, а з 1953 р. — Міжнародної академії наук у Парижі.

Померла 8 червня 1973 р. у м. Дорнштадт (земля Баден-Вюртемберг), Німеччина, там же і похована.

Праці[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]