Полоцьке князівство
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|||||||||||||||||||||||||||||
Полоцьке князівство (Полоцька земля) — руське князівство зі столицею у місті Полоцьк. Виникло у 10 столітті на основі племінного союзу полочан. Знаходилося на торговому шляху «з варяг у греки».
Полоцьк постійно намагався позбутися влади Києва. Наприкінці 10 століття великий князь київський Володимир Святославич захопив Полоцьке князівство, убивши місцевого князя Рогволода, але згодом передав його своєму сину Ізяславу. За правління Брячислава Ізяславича тривала виснавжлива боротьба між Києвом і Полоцьком, яка закінчилась у 1021 році частковим унезалежненням останнього в складі Київської Русі.
Найбільшого розквіту Полоцьке князівство пережило у середині 11 століття за князювання Всеслава Брячиславича. Проте його сини поділили батьківщину на уділи, почали міжусобиці та нові війни з Києвом. Наприкінці 12 — початку 13 століття політичне значення Полоцька занепало, а більшість полоцьких міст були захоплені сусідами: Смоленським князівством на сході і Лівонським орденом на заході.
На середину 13 століття ослаблене Полоцьке князівство стало перманентним союзником литовських князів. 1307 року воно увійло до складу Великого князівства Литовського на правах автономії, яку втратило у 1385 році, перетворившись на Полоцьке воєводство.
Зміст |
[ред.] Географія
Полоцька земля як державно-політична територія сформувалася раніше других земель. Вона була заселена однорідним кривицьким населенням, яке на цьому терені витіснило або асимілювало балтів. Дещо ізольована від інших земель глухими слабопрохідними лісами, захищена розливами рік, Полоцька земля була змушена створити регіональний ринок, у якому головним напрямком стала балтійська торгівля по Західній Двині і який тільки східним флангом торкався дніпровського шляху. З допомогою найманих варязьких дружин полоцькі кривичі ще у X ст. привели до покори частину сусідніх дреговичів, де виникла Мінська волость, і почали освоювати землі лівських племен, відтісняючи їх від берегів Західної Двини (Даугави). Через географічні фактори полоцькі волості відділялись лісами і болотами ще й одна від одної. Це мало і свої позитивні наслідки, бо така відокремленість стимулювала ремісничий і торговельний розвиток їх центрів. Бюргерство полоцьких міст рано відчуло свою економічну і політичну силу, через що, подібно до сусіднього Новґороду, активно вмішувалося у політичну боротьбу.
Східний кордон Полоцької землі проходив від гирла Друті і Рогачева (в цьому пункті Полоцька земля межувала з Чернігівською) і далі вверх по Дніпру повз Могильов, Копис (смоленський) і Оршу (яка з другої половини XII ст. теж була смоленською) і далі через Вітебське підвищення до Двини, де через витоки Ловаті і Усвят проходив новгородсько-полоцький кордон.
На півночі Полоцька земля межувала з летто-литовськими землями. Територія нинішньої Латвії була заселена лівами і куронами (куршами), які займали побережжя моря, та латгалами, земгалами і селами. Латгали північними кордонами впиралися в землі естів-чуді, а на сході і півдні межували з псковськими і полоцькими кривичами. За вплив на латгалів Полоцька земля сперечалася з Новгородом. Більш північніше латгальське князівство Толова в кінці XII ст. стало новгородським васалом, а його сусіди Ерсіке і Кокнессе — полоцькими васалами, престоли яких були передані князям полоцької династії. Між нижньою течією Даугави і естами, вздовж моря, лежала земля лівів. З XII ст. ліви були данниками полочан. Навіть у 1180 р., коли вже частина їх земель була опанована хрестоносцями, у полку вітебського князя Брячислава Васильковича під Друцьком знаходилася лівська дружина. Полоцькі князі не зуміли зберегти свій вплив на лівів, землі яких були протягом 1158-1210 рр. включені в державу хрестоносців, де панівним став німецький елемент. Земгали (земигола) жили на лівобережжі Даугави і мали вихід до моря у межиріччі Даугави і Лієлупи (Аа). На сході земигола межувала з селами, на заході — з куршами, а на півдні — з литовцями. Земгали платили данину Полоцьку ще з X ст., ранньофеодальна держава у них склалася не пізніше кінця XI ст. В XII ст. Полоцьк ще продовжував боротися за збереження свого впливу в їх землях. Особливо сильним був похід 1106 р. Але після удару, який був завданий Полоцькій землі Мстиславом Володимировичем, вплив у землі земгалів був втрачений. Протягом 1200-1290 рр. земгали чинили опір хрестоносцям, поки не були включені до їх держави. Вздовж балтійського берега від кордонів латгальської землі до р.Мінге (Мінья) жили курони (курші). Курші теж платили данину Полоцьку. Довший час курони були об'єктом нападів вікінгів, але в XI-XII ст. вони самі прекрасно оволоділи морським мистецтвом і прославились як пірати на Балтиці. Десь між 1106-1127 рр. куронська держава позбулася опіки Полоцька. У 1210-1267 рр. вона самотужки відбивалася від хрестоносців. Теж саме можна сказати і про латгалів. Сели, окрім торгівлі тісніших зв'язків з Полоцьком не мали.
Торгівля з IX ст. зв'язувала руські землі з Литвою (скарби монет Абаасидів з 894-922 рр., Сафарідів з 846-847 рр. і Саманідів з 896-943 рр.). Спроби руських князів у 1040 (чи 1044) і 1132 р. добитися данини з Литви скінчилися безрезультатно. Литовсько-полоцькі кордони проходили по витоках Дисни, середній течії Няриса до Ізяславської волості і витоків Німану.
Південно-західна і південна межі Полоцької землі проходили по межах Мінської і Свислоцької волостей. Тут сусідами полочан була Городенська волость Волинської землі та Турівська земля.
[ред.] Політична історія
Полоцьку землю як спадщину Рогнеди Рогволодівни отримав її старший син Ізяслав. Його нащадки ще з часів Ярослава Володимировича постійно старалися позбутися опіки Києва. Мстислав Володимирович на короткий час позбувся майже усіх полоцьких князів, виславши їх у Візантію. Стара династія дуже швидко повернула собі панування в землі. Але так само швидко після відновлення її панування протиріччя між окремими гілками привели до фактичного розпаду землі на три частини: друцьку, мінську і вітебську, князі яких боролися за Полоцьк. Ця боротьба поглинала всі сили полоцьких князів, привела до занепаду Полоцької землі і переходу частини князівських престолів спочатку до смоленських, а потім литовських князів. Ця боротьба не тільки знизила активність полоцьких князів за межами землі (вони не приймали ніякої участі у змаганнях за вплив у сусідньому Новгороді, не кажучи за боротьбу навколо київського престолу), але і позбавила їх можливості відстояти свої інтереси у Прибалтиці. Вони залишили без допомоги свої васальні князівства Кокнессе і Герсіке, покинувши їх на призволяще.
[ред.] Удільні князівства
Князівства подані за ступенем старшинства:
- Полоцьке князівство — землі з центром у Полоцьку;
- Друцьке князівство — землі з центром у Друцьку;
- Мінське князівство — землі з центром у Мінську;
- Ізяславське князівство — землі з центром у Ізяславі;
- Слуцьке князівство — землі з центром у Слуцьку;
- Вітебське князівство — землі з центром у Вітебську;
- Лукомське князівство — землі з центром у Лукомлі;
- Логойське князівство — землі з центром у Логойську;
- Борисовське князівство — землі з центром у Борисові;
[ред.] Князі полоцькі
██ Династія Рюриковичів
██ Династія Гедиміновичів
| Полоцькі князі | ||
|---|---|---|
| Князь | Роки | Примітки |
| Ізяслав Володимирович | 990—1001 | |
| Брячислав Ізяславич | 1001—1044 | |
| Всеслав Брячиславич | 1044—1067 | |
| Всеслав Брячиславич | 1070 | вдруге |
| Всеслав Брячиславич | 1071—1101 | втретє |
| Давид Всеславич | 1101—1127 | |
| Рогволод Всеславич | 1127—1128 | |
| Давид Всеславич | 1128—1130 | вдруге |
[ред.] Джерела та література
[ред.] Посилання
- Полацк і Наваполацк - Гісторыя і культура Паўночнай Беларусі
- "Полацкае княства" на білоруській (”тарашкевиці”) Вікі
.svg){kind=small} |
Це незавершена стаття з історії Білорусі. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
