Полтавська битва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Полтавська битва
Північна війна
Marten's Poltava.jpg
Полтавська битва (Мартенс, 1726)
Дата: 27 червня (8 липня) 1709
Місце: Східна Європа, поблизу Полтави
Результат: Перемога Московського царства
Сторони
Sweden-Flag-1562.svg Швеція Flag of Russia 1668.png Московське царство
Командувачі
Sweden-Flag-1562.svg Карл XII
Sweden-Flag-1562.svg Карл Ґустав Реншильд
Sweden-Flag-1562.svg Адам Левенгаупт
Sweden-Flag-1562.svg Карл Ґустав Крейц
Flag of Russia 1668.png Петро І
Flag of Russia 1668.png Олександр Меншиков
Flag of Russia 1668.png Борис Шереметєв
Військові сили
8 200 піхоти,
7 800 кавалерії,
4 гармати
37 000 піхоти, 23 000 кавалерії,
102 гармати
Втрати
близько 10 тис. вбитих та поранених близько 4.5 тис. вбитих та поранених

Полта́вська би́тва — визначна баталія під час Великої Північної війни між арміями Карла XII та Петра I. Відбулася 27 червня (8 липня) 1709 року поблизу Полтави.

Передумови[ред.ред. код]

Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московському царству. З цією метою навесні 1708 його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак через гостру потребу відновити сили та сподівання на приєднання до війни союзників — Туреччини та Кримського ханства, враховуючи таємні переговори Карла XII та його союзника польського короля С. Лещинського з гетьманом І. Мазепою, шведське командування змінило початковий план воєнних дій і рушило на південь.

Облога міста[ред.ред. код]

Зрештою Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Наприкінці квітня головні сили шведської армії збираються під містом починаючи його облогу. Гарнізон складався з росіян — 4,3 тис. чол., на чолі з полковником О. Келіним, та 2,6 тис. козаків та ополчення з навколишніх Лівобережних територій. На початку травня 1709 була здійснена спроба штурмом здобути місто, але невдача змусила приступити до довготривалої облоги Полтави. Ставку гетьмана, разом з королівською, було розташовано в с. Жуки. Табір Петра I, сили котрого прибули під Полтаву 25 — 26 червня, було зведено навколо с. Яківці — царськими військами було збудовано укріплений табір, підступи до якого охороняли 6 поперечних та 4 поздовжні редути.

Перебіг битви[ред.ред. код]

Сили та командування[ред.ред. код]

Безпосередньо на полі битви розгорнута армія Петра І нараховувала близько 60 тис. чол. (з них 40 піхотних і 27 кавалерійських полки та ще три драгунські «шквадрони») й 102 гармати. Каролінери(швед.)укр. у фінальній баталії змогли виставити загалом близько 16 тис. боєздатних вояків — 10 піхотних (главком Левенгаупт), 14 кавалерійських (главком Крейц) полків та корпус Лейб — драбантів(швед.)укр., рота з 4-х трифунтових гармат під керівництвом капітана Клекберга мала виконувати сигнальну функцію. Будучи пораненим напередодні, Карл XII передав загальне командування фельдмаршалу К. Г. Реншільду.

Початок[ред.ред. код]

Опівночі, 26 червня, не запалюючи вогнів у густій темряві, шведи розпочали марш — авангард склала піхота вишикувана в 4 колони, за нею рухалась кавалерія поділена на 6 колон.

О 4 год. ранку 27 червня (8 липня) 1709 р. армія дісталась російських редутів, шведська піхота розпочала їх штурм, але була знекровлена зустрічним вогнем та атакована драгунами Меншикова. З флангів зайшли калмики котрим протистояла козацька кіннота та роти волохів, які зрештою були відтіснені та ледве не знищені. Врятувала ситуацію шведська кавалерія, котра, вступивши до бою, успішно вела герць із кавалерією супротивника.

О 5 год. шведська піхота перегрупувалась і розпочала новий штурм редутів, два з яких були здобуті, але нищівний вогонь артилерії змусив каролінерів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем, колона з 6 батальйонів Роса почала відступ в напрямку Будищанського лісу утворюючи розрив у загальному шикуванні. Карл XII зрештою не чекаючи на повернення відступаючої колони продовжив наступ цим фактично прирікаючи її на загибель — невдовзі відрізаного Роса почали переслідувати війська Меншикова. Переслідування колони тривало до 7-ої ранку — при її відступі до мурів міста гарнізон Полтави зробив вилазку, оточені з усіх боків шведи склали зброю.

Тим часом основні сили Карла XII продовжили просування на редути. О 6-ій год. Левенгаупт почав відводити інфантерію на околицю Будищанського лісу намагаючись цим маневром ухилити їх від артобстрілу та перегрупувати військо. Сюди ж підтягував залишки кінноти й Крейц. У цей час російську піхоту було розгорнуто перед фронтом укріплень — центр складали 3 піхотні дивізії вишикувані у дві лінії (главком Шереметєв), на флангах розмістилися кавалерія — на правому 12 полків Боура, а на лівому 6 — Меншикова. Карл, маючи у розпорядженні значно менші сили, 10 піхотних батальйонів вишикував в одну лінію. На лівому фланзі та позаду інфантерів розмістилися залишки кінноти. О 8 год. ранку обидві армії, перегрупувавши свої сили, вступили у рукопашний бій. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою поразкою шведського війська. Драбанти й почет, відбиваючись від переслідування, винесли короля на околицю лісу, де зосередились залишки його війська.

Фінал[ред.ред. код]

Карл XII і Мазепа на Дніпрі після Полтави
Переволочна. 1709

У Полтавській битві шведи втратили близько 10 тис. чол. вбитими та пораненими. У полон потрапили фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Піпер, багато генералів та офіцерів. Втрати суперника становили 4.5 тис. чол. вбитими і пораненими. Рештки війська відступили вздовж р. Ворскли, у ніч з 29 на 30 червня біля Переволочної король та Мазепа з невеликим загоном форсували Дніпро. На лівому березі залишилися запорозька піхота, кількасот компанійців та залишки шведської армії під керівництвом Крейца та Левенгаупта. Останні, при наближенні російських військ, склали зброю. Згідно капітуляційної угоди підписаної Левенгауптом та Меншиковим запорозьких козаків видали московитам. Невдовзі їх було знищено.

Наслідки битви[ред.ред. код]

В історії війн деякі битви вирішували долю поодиноких народів та держав на довгі десятиліття — а то і століття. До таких битв належить без сумніву і битва під Полтавою, яка вирішила долю не тільки Швеції і Ро­сії, але також і України.[1] Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави.[2] Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу.

Полтавська битва мала далекосяжні наслідки і для всієї Європи. Шведський історик Петер Енґлунд зазначає:

Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу.

Історія полів під Полтавою[ред.ред. код]

На території: район Хрестовоздвиженського монастиря, Яківці — Петрівка — Семенівка — Жуки — Осьмачки — Тахтаулове — Івонченці — Рибці — Пушкарівка — значні події відбувалися до і після Полтавської битви. В охоронній зоні заповідника «Поле Полтавської битви» розташовано чотири старих поселення та понад 30 курганів, які археологи датують 1 тис. до н. е. та 1 тис.н. е. 1399 року на Полі відбулася великомасштабна битва між литовським князем Вітовтом та татарськими військами хана Єдигея, яка поставила під сумнів існування Великого князівства Литовського і знаменувала початок просування Польщі на українські землі.

Район Жуки — Рибці — Івонченці — Полтава став 1658 року полем битви між гетьманом І.Виговським і полтавським полковником М. Пушкарем.

Ці події, національно-визвольну війну проти Польщі, період Руїни, добу І.Мазепи опише найзнаменитіший козацький літописець Самійло Величко, який з 1718 по 1728 роки жив і працював над літописом на полі Полтавської битви в селі Жуки. Потрапивши в орбіту Москви, полтавське поле стає місцем паломництва російських самодержців та сановників: Катерина I, О. Суворов, Олександр I, Микола I. Але поле Полтавської битви притягало до себе не тільки військових, а й вчених, громадських діячів.

У північно-східній частині окілля Полтавської битви, у Яківцях, з 1871 року щоліта, а з 1900 року постійно жив і працював, творив добро людям Микола Васильович Скліфосовський, вчений-хірург, один із засновників черевної хірургії у Росії. Садибу видатного лікаря називали «Полтавською Швейцарією».

1884 року на території поля Полтавської битви створено Полтавське дослідне поле, з 1910 року — полтавська сільськогосподарська дослідна станція, в її науковій діяльності брали активну участь українські та російські вчені: А. Є. Зайкевич, О. О. Ізмаїльський. М. І. Вавилов, В. І. Вернадський, В. В. Докучаєв.

1962 року в північно-східній частині поля Полтавської битви, поблизу Яківців, закладено дендропарк, нині пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення з площею 140 гектарів.

Пам'ятки[ред.ред. код]

На честь перемоги у баталії 1709го року в місті Полтава за часів російського самодержавства було збудовано кілька пам'ятників — Монумент Слави (1811), Пам'ятник на місці відпочинку Петра I (1849), Захисникам Полтави і коменданту фортеці Олексію Келіну (1909).

Державний заповідник «Поле Полтавської битви»[ред.ред. код]

Меморіальна церква на полі Полтавської битви (1709)

1909 року з ініціативи викладача історії Полтавського кадетського корпусу Івана Францевича Павловського було відкрито музей на полі Полтавської битви. 1981 року музей історії Полтавської битви і комплекс пам'ятників, пов'язаних з Полтавською битвою, — оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» з охоронною зоною історичного поля загальною площею 771,5 га.

На сьогоднішній день державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» став значним культурним науково-методичним центром з вивчення історії України періоду XVIIXVIII століть в контексті європейської історії; 1994 року в музеї створено постійно діючу виставку «Козацька держава». Інтерес до діяльності заповідника проявляють засоби масової інформації України, Росії, Швеції та інших держав, науковці, громадськість. Заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний в Україні входить до ІАМАМ — Міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО, включений до всесвітнього туристичного маршруту.

З історією Полтавської битви пов'язано ряд пам'ятників: десять гранітних обелісків на місці бувших редутів (1939 р.), шведам від росіян (1909 р.), шведам від шведів (1909 р.), на місці переправи російської армії через Ворсклу (1959р,), пам'ятний знак на місці командного пункту Петра I (1973 р.), Братська могила загиблих російських воїнів (1894 р.), Сампсоніївська церква (1852–1856 рр., реконструйована 1895 р.), Петру I перед будинком музею Історії Полтавської битви (1915 р.), захисникам фортеці Полтава і коменданту Олексію Келіну (1909 р.), пам'ятник Слави (1811 р.), на місці відпочинку Петра I (1849 р.), Спаська церква (1705 — 1706 рр., реконструйована 1845 р.). Хрестовоздвиженський монастир (1650 р., де була штаб-квартира Карла XII), українським загиблим козакам (1994 р.).

Матеріали, зібрані у фондах музею історії Полтавської битви, давно вийшли за межі не тільки історії Полтавської битви, а й 21-річної Північної війни, у вир якої були втягнуті Московією Польща, Данія, Швеція, Україна, Туреччина. В дев'яти експозиційних залах представлені безцінні Історичні реліквії: холодна і вогнепальна зброя, медалі, монети, живописні полотна, портрети, ікони, гравюри, бойові прапори, обмундирування, старовинні книги, карти, грамоти та інші історичні документи першої половини XVIII століття.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Теодор Мацьків. «Як була вирішена битва під Полтавою?». «Український історик», 1989, № 04]. 
  2. Т. Мацьків «Полтавська битва 1709 р.»
  3. Дубенский, В. П. Балтийский первенец Петра (опыт реконструкции декора линейного корабля «Полтава» // Балакин С. А. Наваль коллекция. Сборник № 1. — Москва: 2000. — Т. 5. (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • О. Г. Сокирко «Український рубікон. Полтавська битва 27 червня 1709 р.» «Темпора» 2008

Посилання[ред.ред. код]