Полтавська губернія
| Полтавська губернія | |
 |
|
 |
|
| Центр | Полтава |
| Утворена | 1802 |
| Попередники | Малоросійська губернія |
| Наступники | Полтавська область |
Полта́вська губе́рнія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на Лівобережній Україні на поч. 19 — у першій чверті 20 ст.
Створена царським указом від 27.ІІ 1802, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адм. центр — Полтава) і Чернігівську.
Зміст |
Історія[ред.]
Адміністративно-територіальний поділ[ред.]
Повіти[ред.]
Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:
- Гадяцький,
- Зіньківський (утворений 1803 року),
- Золотоніський,
- Кобеляцький (утворений 1803 року),
- Костянтиноградський,
- Кременчуцький,
- Лохвицький (утворений 1803 року),
- Лубенський,
- Миргородський,
- Переяславський,
- Пирятинський,
- Полтавський,
- Прилуцький,
- Роменський,
- Хорольський.
На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 нас. пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове м.Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків.
Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу р.Дніпро відділяла її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній.
Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верств. Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах.
Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. 1859 діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 чол., що виробляли продукції на 6,5 млн. крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862—96 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн. до 23,6 млн. крб. На кінець 19 ст. в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення — 274 294 [1]. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость.
На поч. 20 ст. Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн. дес. поміщицьких земель. Понад 95 тис. селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках і близько 60 тис. селян щорічно виїздили на заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тис. сел. сімей (бл. 200 тис. чол.). У 1900 наліч. 4416 підприємств, на яких працювало бл. 14 тис. робітників. На поч. 1917 кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників — до 30,8 тис. чол. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 чол. У 1895 на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 у Полтавській губернії було 16%, у тому числі у містах — 39,8%. У 1910 відповідно стало 26,2% і 48,2%.
Декретами ВУЦВК від 8.VII і 30.VII 1920 утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кін. 1922). Постановою ВУЦВК від 27.IV Переяславський повіт віднесено до Київської губернії. Станом на 7.III 1923 загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст, 2 944 861 ж. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7.ІІІ 1923 поділ на повіти і волості було скасовано і замість них створено 7 округів (Золотоніський, Красноградський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький і Роменський) і 89 районів. На 1.Х в губернії налічувалося 32 комуни, 212 с.-г. артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17135 різних підприємств, у тому числі близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1.XII 1924 у Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 нас. пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство. 3.VI 1925 Полтавська губернія ліквідована.
Населення[ред.]
Етнічний склад населення за переписом 1897[2]:
| кількість чол. | % | |
| Українці | 2 583 133 | 92.98 |
| Євреї | 110 352 | 3.97 |
| Росіяни | 72 941 | 2.63 |
| Німці | 4579 | 0.16 |
| Поляки | 3891 | 0.14 |
| Білоруси | 1344 | 0.05 |
Конфесійний склад населення за переписом 1897[2]:
| кількість чол. | % | |
| Православні | 2 654 645 | 95.55 |
| Юдеї | 110 944 | 3.99 |
| Римо-католики | 6065 | 0.22 |
| Протестанти | 3165 | 0.11 |
| Старообрядці | 2407 | 0.09 |
| Мусульмани | 640 | 0.02 |
| Розподіл населення в містах губернії за мовою (перепис 1897 року) |
||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Місто | Українська | Російська | Їдиш | Польська | Німецька | Інша |
| Полтава | 56.0% | 20.5% | 19.9% | 2.0% | 0.6% | 1.0% |
| Гадяч | 72.9% | 2.6% | 24.0% | 0.3% | 0.5% | |
| Зіньків | 85.8% | 1.8% | 12.1% | 0.3% | ||
| Золотоноша | 59.9% | 7.6% | 31.6% | 0.7% | 0.2% | |
| Кобеляки | 73.5% | 5.4% | 20.2% | 0.4% | 0.1% | 0.4% |
| Костянтиноград | 71.9% | 8.9% | 17.0% | 1.6% | 0.6% | |
| Кременчук | 30.1% | 19.3% | 46.9% | 1.7% | 0.7% | 0.2% |
| Градизьк | 87.5% | 0.5% | 11.7% | 0.3% | ||
| Лохвиця | 68.1% | 3.7% | 27.7% | 0.3% | 0.2% | |
| Лубни | 59.2% | 9.5% | 29.7% | 0.7% | 0.5% | 0.4% |
| Миргород | 82.6% | 4.3% | 12.4% | 0.7% | ||
| Переяслав | 57.1% | 3.2% | 39.3% | 0.2% | 0.2% | |
| Пирятин | 55.6% | 3.6% | 39.8% | 0.3% | 0.3% | 0.4% |
| Прилуки | 63.9% | 4.4% | 30.9% | 0.2% | 0.2% | 0.1% |
| Ромни | 61.6% | 8.6% | 28.2% | 1.0% | 0.3% | 0.3% |
| Глинськ | 90.9% | 1.0% | 7.7% | 0.1% | 0.2% | 0.1% |
| Хорол | 64.4% | 7.2% | 25.5% | 2.4% | 0.1% | 0.4% |
| По губернії | 57.1% | 11.4% | 29.3% | 1.1% | 0.4% | 0.7% |
Персоналії[ред.]
- Симон Петлюра — Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).
- Гончаренко Аверкій Матвійович — сотник Армії УНР, старшина штабу 30-го полку дивізії СС "Галичина".
- Олександр Доценко — підполковник Армії УНР.[3]
- Падалка Лев Васильович — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.
- Володимиров Леонід Євстахійович — український вчений-правознавець, доктор кримінального права, професор.
- Максимейко Микола Олексійович — український вчений-історик права. Доктор права, професор, член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук.
- Лісовський Олексій Миколайович — український літературознавець, фольклорист.
Примітки[ред.]
- ↑ Первая Всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи, 1897 г. XXXIII Полтавская губернія / Под редакціею Н. А. Тройницкаго. — Санкт-Петербургъ: Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета Министерства Внутреннихъ Делъ, 1904.— С. XII.
- ↑ а б Сергій Чорний. Національний склад населення України в XX сторіччі.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 146 с. ISBN 966-8201-26-4
Див. також[ред.]
Джерела[ред.]
- Полтавщина. Енциклопедичний довідник за ред. А. В. Кудрицького. Київ, «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12 — Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009
Посилання[ред.]
|
|||||
