Листопадове повстання 1830—1831

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Листопадове повстання 1830—1831
Capture of the Arsenal in Warsaw 1830.PNG
1 серпня2 жовтня 1944 року
Дата: 29 листопада 1830 року — 21 жовтня 1831 року
Місце: Царство Польське, Західний край
Результат: Поразка повстання
Сторони
Польські повстанці
Flag of Poland.svg
Російська імперія
Flag of Russia.svg
Командувачі
Юзеф Ґжеґож Хлопіцький,
Генріх Дембінський
Микола І,
Іван Дибіч
Військові сили
150,000 180,000–200,000
Втрати
Вбитих і ранених
40 000[1]
Вбитих:
22—23 000 (і більше)[2]
Поранених:
32 000

По́льське повста́ння 1830—1831 років (Листопадове повстання 1830—1831 років) — національно-визвольне повстання поляків і литовців проти Російської імперії. Розпочалося 29 листопада 1830 у Варшаві, охопило Королівство Польське, з 26 березня 1831 — Литву і поширилося на землі Правобережної України та Білорусі. Повстання вибухнуло на хвилі європейських революційних і національних рухів, спрямованих проти домінування трьох абсолютистських імперій на континенті — Росії, Австрії та Пруссії й мало на меті відновлення Республіки Обох Народів (Речі Посполитої Обох Народів). Безпосередніми причинами повстання стало порушення дарованої царем Олександром І конституції Королівства Польського (1815), придушення ліберальної польської опозиції та патріотичних організацій, запровадження цензури й репресивно-поліційних порядків.

Причини[ред.ред. код]

Приводом для початку повстання стало поширення чутки про відряджання польського війська на придушення Липневої революції 1830 у Франції. 17(29) листопада 1830 група патріотично налаштованої шляхти на чолі з Л. Набеляком і С. Гощинським у порозумінні з таємним військовим товариством у школі підхорунжих, очолюваним П. Висоцьким, напали на палац намісника великого князя Костянтина Павловича — Бельведер і казарми російських військ. Внаслідок захоплення міського арсеналу й озброєння міських низів, переходу на бік змовників частини польських військ повстання набуло масового характеру. Незабаром Варшава опинилась у руках повсталих, які не створили нового уряду, а передали владу Адміністративній Раді Королівства.

Створення Національного уряду[ред.ред. код]

Powrót wojsk polskich 1830.JPG

Угодовськи настроєні представники ради (Ф. Любецький, Адам Чарториський та ін.) прагнули домовитись із царем Миколою І на засадах збереження автономії Королівства у складі імперії. 1 грудня 1830 демократично настроєні кола польського населення утворили Патріотичне товариство на чолі з Й. Лелевелем і М. Мохнацьким, яке вимагало від уряду проведення політики на здобуття незалежності Польщі й здійснення демократичних реформ. Під його тиском Адміністративна Рада на початку грудня перетворилась на Тимчасовий Уряд, а сейм 18 грудня 1830 затвердив диктатора генерала Ю. Хлопіцького. Консервативне керівництво повстанням на чолі з диктатором намагалось провадити переговори з Миколою I, але вони не дали результату. 18 січня 1831 Хлопіцький зрікся диктаторства, був створений Національний уряд (Жонд Народови) на чолі з князем А. Чарториським. Національний уряд схвалив програму боротьби за відновлення Польської держави у кордонах 1772. Патріотичне Товариство 25 січня провело у Варшаві багатолюдну демонстрацію, яка примусила сейм проголосити скинення Миколи І з польського престолу. В ці дні вперше з'явилося звернене до всіх гноблених Російською імперією народів гасло «За нашу і вашу свободу!».

Придушення повстання[ред.ред. код]

Бій під Остролекою

Російський уряд кинув на придушення повстання значні військові сили (малоросійські козачі полки). На початку лютого 1831 р. російські війська під командуванням фельдмаршала І. Дібіча почали наступ на Варшаву. Однак у битвах під Сточком, Ваврем і, особливо, Грохувом повстанці зупинили наступ російської армії. Навесні 1831-го вибухнули повстання польського населення у Литві, Білорусі та Правобережній Україні. В українських землях польські повстанці зустріли значну протидію з боку селянства. Створені переважно зі шляхти повстанські групи С. Ворцеля на Волині, К. Ружицького на Житомирщині, Колишка на Поділлі і Київщині були у квітні-травні 1831 р. розгромлені царськими військами. 26 травня 1831 головні польські сили під командуванням генерала Я. Скшинецького зазнали поразки в битві під Остроленкою.

Бій під Сточком

Від травня 1831-го повстання увійшло в смугу кризи: частина аристократії та шляхти почала залишати країну, сейм не затвердив навіть дуже поміркованої реформи переводу селян на чинш, чим зумовив відхід частини селянства від повстання. Зусилля Патріотичного Товариства наштовхувались на сильну протидію консервативних кіл в уряді, сеймі і війську, Політична боротьба влітку 1831-го привела до стихійних заворушень варшавського населення, яке 15-16 серпня 1831 р. вчинило розправу з підозрюваними у зраді керівниками. Національний уряд впав, а влада перейшла у руки генерала Я. Круковецького, який, проголосивши себе новим диктатором, розправився з організаторами заворушень в місті і заборонив Патріотичне Товариство. Тим часом російські війська під командуванням фельдмаршала Івана Паскевича підійшли до Варшави і розпочали штурм міста. Попри запеклий опір повсталих 8 вересня (27 серпня) 1831 р. Варшава змушена була капітулювати. Сейм, уряд та залишки польської армії перетнули кордони Австрії та Прусії, де були інтерновані.

Царизм вдався до жорстоких репресій проти учасників повстання, скасував конституцію Королівства і, одночасно, більшість ознак автономії польських земель (сейм, армію, елементи державності). Попри поразку, Листопадове повстання сприяло зростанню національної самосвідомості поляків, утвердженню ідеї національної державності, поширенню демократичних ідей і настроїв, які проявились у прагненні до здійснення соціальних реформ та модернізації польського суспільства. Європейська громадська думка з симпатією поставилась до боротьби поляків з російським деспотизмом, а польське питання від того часу ототожнювалось зі справою боротьби проти реакції й абсолютизму за свободу та демократію у Європі. Західноєвропейські країни прийняли чисельну польську еміграцію (т. зв. «Велику еміграцію»).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стефан Кєнєвіч, Анджей Захорський, Власдислав Заєвський. Trzy powstania narodowe, Варшава, 1992; ст. 273
  2. З доступної інформації робимо висновок, що втрати сягають понад 21 тис. осіб (сума вбитих, подана на основі втрат у битвах), але не всі битви мають таку статистику

Посилання[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.