Поляни (західні)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
приблизні ареали розселення західнослов'янських племен у 9ст.

Західні поляни, поляни ляські або поляки — одне із західнослов'янських племен, що проживало у басейні ріки Варти. Протягом 9-10 століть здійснювало експансіоністську політику відносно сусідніх слов'янських племен та згодом дало назву країні Польща та етноніму поляк. Територія племені поляків із 13 століття стала називатись Великопольщею.

Поляни ляські у "Повісті временних літ"[ред.ред. код]

В "Повісті временних літ" західні поляни (поляни ляські) згадуються при переліку західнослов'янських племен, які, згідно з літописом, прийшли із Наддунайських земель.

Словѣне же ѡви пришєдшє и сѣдоша на Вислѣ и прозвашасѧ Лѧховѣ а ѿ тѣхъ Лѧховъ прозвашасѧ Полѧне Лѧховѣ друзии Лютицѣ инии Мазовшане а нии Поморѧне[1] Слов'яни же оці прийшовши і сівши на Віслі прозвавшись Ляхами, а від тих Ляхів прозвались Поляни Ляшські другі Лютичі, інші Мазовшани а інші Поморяни

Поляни як етнонім[ред.ред. код]

У широкому значенні поляни, так само як поляки і половці — узагальнююча назва всіх жителів Поля, тобто тої частини європейських степів і лісостепів, яка була відома стародавнім слов'янам.[Джерело?] Первісно це поняття об'єднувало всі без винятку місцеві племена — слов'янські, тюркські. Але з часом, з відділенням польських земель і утворенням держави слов'янських полян з центром в Києві, у вживанні даних понять відбулися певні зміни. Поляками в східнослов'янських мовах стали називати колишніх західних полян, полянами — предків східних слов'ян і українців, засновників Києва, а половцями — переважно тюркомовні племена євразійських степів на схід від Дніпра, Дону і Волги,' які певною мірою теж вплинули на формування сучасних східнослов'янських народів, зокрема українського козацтва та угро-фінських племен Залісся, що згодом стали називатися росіянами.[Джерело?]

Багато дослідників вважають, що однакова назва племен які започаткували державність східних (Див. Поляни (східні)) та західних слов'янських народів не є випадковою.[Джерело?]

Див. також[ред.ред. код]

Використані джерела[ред.ред. код]

  1. Літопись Руський за Іпатіївським списком [1]