Поліванов Євгеній Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Поліванов Євгеній Дмитрович
Поливанов Евгений Дмитриевич
Polivanov.jpg
Поліванов у 1920 році
Народився 28 лютого (12 березня) 1891(1891-03-12)
Смоленськ, Російська Імперія
Помер 25 січня 1938(1938-01-25) (46 років)
полігон Коммунарка, Московська область, РРФСР
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність росіянин
Галузь наукових інтересів Лінгвістика, соціолінгвістика, сходознавство
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Вчене звання професор
Відомий завдяки: один із перших радянських соціолінгвістів, творець Системи Поліванова — системи запису японських слів кирилицею.

Поліва́нов Євге́ній Дми́трович (рос. Поливанов Евгений Дмитриевич; 28 лютого (12 березня) 1891(18910312), Смоленськ, Російська Імперія — 25 січня 1938, розстрільний полігон Коммунарка, Московська область, РРФСР) — радянський лінгвіст, сходознавець та літературознавець.

Один із засновників Товариства вивчення теорії поетичної мови, учасник Громадянської війни, наприкінці 1917 — початку 1918 років завідувач Східним відділом Наркомату закордонних справ, один з двох заступників Л. Д. Троцького, співробітник Комінтерну, професор ряду університетів, активний критик марризму. Один з основоположників радянської соціолінгвістики та історичної фонології, творець оригінальної теорії мовної еволюції, автор багатьох робіт з мов Середньої Азії та Сходу (зокрема, автор Системи Поліванова — системи запису японських слів кирилицею), розробник методик навчання російської мови неросіян.

Народився у Смоленську 12 березня 1891 року. 1914 року вийшла перша наукова праця: «Порівняльно-фонетичний нарис японської та рюкюської мов». 1919 року, у віці 28 років, отримав звання професора. 1 серпня 1937 року був арештований за звинуваченням у шпигунстві на користь Японської Імперії. На суді винним себе не визнав. 25 січня 1938 року розстріляний та похований на полігоні Коммунарка. Реабілітований 3 квітня 1963 року.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Євгеній Дмитрович Поліванов народився 12 березня (28 лютого за старим стилем) 1891 року у місті Смоленськ у збіднілій дворянській сім'ї. Рід Поліванова, тюркського походження, оселився на території Московського князівства ще за часів правління великого князя Дмитра Донського.

1908 року майбутній вчений закінчив гімназію та відправився вчитися до Петербурга, де зумів здобути дві філологічні освіти: 1911 року Євгеній Дмитрович закінчив Практичну східну академію з японського розряду, а в 1912 році — історико-філологічний факультет Петербурзького університету[1].

Серед його університетських вчителів були два найвідоміших лінгвіста того часу — І. О. Бодуен де Куртене та Л. В. Щерба[2]. Лінгвістичні погляди Поліванова складалися під їхнім впливом[3].

Протягом наступних двох років після закінчення навчання, Поліванов, щоб забезпечити себе, працював відразу у декількох місцях (приватна гімназія Йозефовича та жіночі педагогічні курси нових мов); він викладав французьку, російську та латинську мови, а також загальну фонетику[1]. З роботою він поєднував вивчення іноземних мов та публікацію своїх перших наукових робіт. Так, у 1914 році було опубліковане дослідження «Порівняльно-фонетичний нарис японської та рюкюської мов», в якому Поліванов зробив спробу виявити загальні коріння японської мови та віддалено споріднені їй діалектів островів Рюкю[2].

Поїздки до Японії[ред.ред. код]

Свою першу подорож до Японії Поліванов здійснив у травні 1914 року. Кошти на неї виділило Російсько-японське товариство. Після прибуття до Наґасакі вчений, як пізніше з'ясував японський лінгвіст Мураяма Сітіро, відправився у рибальське селище Міе. Вивчаючи місцевий діалект, який в значній мірі відрізняється від японської літературної мови, Євгеній Дмитрович провів у селі більшу частину літа. Після Наґасакі Поліванов відправився до Кіото — колишньої столиці Японії. Метою цієї поїздки було вивчення кіотського діалекту, зокрема його наголосу[4].

Наприкінці своєї подорожі Євгеній Дмитрович відвідав Токіо. Як і раніше, він вивчав місцеву мову; крім того, в столиці можна було зустріти носіїв різноманітних діалектів. У період з 5 по 13 жовтня 1914 року вчений працював у фонетичній лабораторії, яка розташовувалася у Токійському імператорському університеті. Поліванов спілкувався з японськими лінгвістами, а також зустрівся у Токіо з двома російськими японістами: О. О. Розенбергом та М. Й. Конрадом[5].

Кошти, отримані від Російсько-японського товариства, стали підходити до кінця, і в кінці жовтня — початку листопада Євгеній Дмитрович повернувся до Петербургу. До весни він займався обробкою отриманих матеріалів, здав магістерські іспити та планував свою наступну поїздку до Японії. Кошти в цей раз виділив Російський комітет вивчення Середньої і Східної Азії, який очолював у той час академік В. В. Радлов[6].

Влітку 1915 року Поліванов прибув до Токіо, розраховуючи знову зустрітися з людьми, з якими він працював у минулому році. Однак, через літні канікули, з професорами Токійського імператорського університету вдалося зустрітися лише у вересні, за кілька днів до від'їзду. У столиці, а потім в Кіото Євгеній Дмитрович досліджував кіотський діалект: вченому вдалося скласти фонетичний словник (близько 14 000 слів), провести нарис морфології і записати декілька текстів. Вирішивши продовжити вивчення тосакського діалекту, розпочате ним у минулому році, Поліванов вирушив на острів Сікоку. Там він оселився в невеликому поселенні Мороґі біля міста Коті, де досліджував мову місцевих жителів[7].

Перед поверненням до Росії, Євген Дмитрович ще раз побував у Токіо, де продовжував вивчати діалект уродженців Кіото, префектури Наґасакі (вченим був складений фонетичний словник одного з наґасакських діалектів приблизно на 10 000 слів) та рюкюських островів (діалект Нафа). У вересні Поліванов залишив столицю Японії. У ході цієї поїздки він спілкувався з Розенбергом, Конрадом та молодим японістом Н. О. Невським[7].

У Петрограді Поліванов, що вже зарекомендував себе публікаціями з японістики, був запрошений на посаду приват-доцента на кафедру японської мови (що було всупереч традиції, згідно з якою людей, які не закінчили факультет, на цю посаду не брали). Людиною, яка запросила Євгенія Дмитровича, був декан східного факультету — М. Я. Марр. Поліванов читав різні курси, приділяючи особливу увагу питанням фонетики та діалектології. Почалася публікація експедиційних результатів, а 1917 року вийшла його книга «Психофонетичне спостереження японських діалектів»[8].

Про третю поїздку Поліванова до Японії (літо 1916 року) відомо небагато. Про неї є підтвердження з японської сторони, але російських документів не збереглося, нема інформації і про те, хто фінансував подорож. Існує думка, що вчений працював на російську військову розвідку. За деякими даними, він під час цієї поїздки відвідав Китай[9].

Таким чином, за час своїх подорожей, Поліванов ознайомився майже з усіма основними японськими діалектними групами: північно-східною (Аоморі, Акіта), східною (Токіо), західною (Кіото, Мороґі), південною (Наґасакі, Кумамото, Ойта) та окремою групою діалектів Рюкю (Наха)[9].

Товариство вивчення теорії поетичної мови[ред.ред. код]

1914 року в Петрограді почав формуватися гурток філологів-формалістів, який став згодом відомим як Товариство вивчення теорії поетичної мови. Одним із засновників гуртку став Поліванов, який приєднався до В. Б. Шкловського та Л. П. Якубінського у другій половині 1914 року. Статті Євгенія Дмитровича увійшли у перший з «Збірок з теорії поетичної мови» (випущений восени 1916 року) — одне з основних видань ТВТПМу[10][11]

Революційний час[ред.ред. код]

Поліванов займався не тільки науковою діяльністю, але й активно брав участь у політичному житті країни. 1917 року він приєднався до лівих меншовиків і очолив відділ преси міністерства закордонних справ Тимчасового уряду. У ході Жовтневої революції він перейшов до більшовиків і з листопада 1917 року став виконувати обов'язки одного з двох заступників наркома закордонних справ Л. Д. Троцького, зокрема готував перший варіант тексту Брестського миру[9]. Виконуючи урядове завдання, Поліванов переклав і опублікував секретні договори царського уряду з іншими державами[12]. Однак на початку 1918 року між Євгенієм Дмитровичем та Троцьким стався конфлікт, в ході якого нарком звинуватив вченого в службових зловживаннях (пізніше він також говорив про пристрасть Поліванова до алкоголю і його приналежність до чорносотенців Союзу російського народу[13]). Через ці звинувачення Поліванов опинився під слідством, за результатами якого його виправдали, але він був вимушений піти з Наркомзакордонсправ[14].

У тому ж році Поліванов став працювати завідувачем Східним відділом Інформаційного бюро Північної області, пізніше — організатором китайської комуністичної секції при Петроградському комітеті РКП(б)[1].

Також, він продовжував свої наукові дослідження та викладав. 1917 року вийшла його стаття про японську транскрипцію, протягом двох наступних років — ще кілька робіт з японської мови. Після реформи російської орфографії 1918 року він виступив на її підтримку[15]. Поєднуючи політичну, наукову та викладацьку діяльність, Поліванов 1919 року вступив до РКП (б) і отримав у 28 років звання професора[9].

У першій половині 1920-тих років Поліванов почав вживати наркотики (зокрема героїн). 1926 року, через наркоманію, було призупинено його членство в партії.

1921 року він переїхав до Москви, де почав працювати заступником начальника Далекосхідного відділу Комінтерну і став завідувати східним сектором в КУТСі. У тому ж році Поліванов був відряджений Комінтерном до Ташкенту. З кінця року він працював професором Середньоазіатського університету і заступником голови Державної вченої ради Туркестанської АРСР. У цей період Євгеній Дмитрович почав дослідження мов Середньої Азії: 1922 року на II-му з'їзді узбецьких працівників освіти він у своїй доповіді запропонував латинський алфавіт для узбецької мови; рік по тому вийшла його брошура, присвячена проблемам реформи писемності деяких тюркських мов; пізніше він продовжив займатися питаннями узбецької писемності і випустив статтю про казахський алфавіт[15]. У 1924 та 1925 роках Поліванов працював у Ташкенті завідувачем Головліту. 1924 року, за наказом Військової академії, їздив до Москви для викладання японської мови. 1926 року Євгеній Дмитрович продовжував займатися питаннями писемності ряду тюркських мов[16], а також їздив до Владивостоку, де працював професором японської мови у Далекосхідному університеті. У травні йому надали відрядження, і вчений відправився до Японії, де провів декілька днів[1][17].

Восени 1926 року вченого запросили до Москви. Переїхавши, він працював у КУТСі та головував у лінгвістичній секції РАНДІСНі[1]. Вчений активно займався науковою діяльністю: видавалися його роботи про мови народів СРСР та Сходу, зокрема, вийшла праця «Вступ до мовознавства для сходознавчих вузів»[17]. У червні 1927 року разом з М. Ф. Яковлевим та Л. І. Жирковим він брав участь у засіданнях Комісії з уніфікації алфавіту Пленуму Всесоюзного центрального комітету з введення нового тюркського алфавіту. 1928 року Євгенія Дмитровича обрали до складу Наукової ради Всесоюзного центрального комітету нового тюркського алфавіту. У цьому ж році в збірниках «Культура і писемність Сходу», а також у періодичній пресі були опубліковані статті, в яких Поліванов підсумував результати своєї роботи, пов'язаної з діяльністю наукової ради та комісії. Крім цього, він продовжував писати оглядові статті, де давав загальний нарис реформи графіки народів СРСР[16].

Виступ проти марризму[ред.ред. код]

Поліванов у 1930-х роках

У 19231924 роках сформувалося «нове вчення про мову» («яфетична теорія»), автором якого був М. Я. Марр. Науковий авторитет академіка, його ідеї про всесвітню мову та різка ворожість науці Заходу і дореволюційної Росії залучили на його бік безліч людей. На кінець 20-х років марризм, якого підтримувала влада, фактично став монопольним напрямом у радянському мовознавстві. Від інших лінгвістів вимагали повного визнання «нового вчення про мову» і слідування його ідеям. Всі інші напрямки у науці викорінювалися[18].

Мало хто насмілювався виступати проти цього вчення. Одним з таких людей був Поліванов. Спочатку він спокійно ставився до теорії Марра та навіть знаходив у ній деякі цінні ідеї. Але, позитивно оцінюючи досягнення Миколи Яковича у порівняно-історичному вивченні південнокавказьких мов, він не міг прийняти яфетичної теорії зважаючи на її необґрунтованість мовними фактами[19].

У лютому 1929 року Євгеній Дмитрович виступив у Комуністичній академії з доповіддю, де довів недоведеність і хибність марровских ідей. Однак марристи на чолі з В. М. Фріче та В. Г. Аптекарем відповіли Поліванову у дусі викривальної полеміки, навіть звинувативши його у приналежності під час революції до чорносотенної організації. Настрій слухачів, серед яких переважали нелінгвісти, було також не на його користь, і вчений зазнав поразки[18].

З цього моменту почалася цілеспрямовані цькування вченого. Він втратив можливість працювати у Москві. 1929 року він виїхав до Самарканду, де став працювати в Узбецькому Державному НДІ; 1931 року вчений переїхав з інститутом у Ташкент[1]. Але навіть в Середній Азії марристи продовжували його переслідувати. У тому ж році Поліванову вдалося випустити книгу «За марксистське мовознавство», в якій він знову критикував марризм. Після цієї події цькування розгорнулося з новою силою, і Євгеній Дмитрович позбувся можливості друкуватися у Москві та Ленінграді[18]. Однією з останніх його опублікованих робіт стала стаття про японську мову у Великій радянській енциклопедії[17].

Арешт та смерть[ред.ред. код]

Фото зі слідчої справи

З 1934 року Поліванов жив у місті Фрунзе (нині Бішкек), працюючи професором в Киргизькому інституті культурного будівництва, де викладав різні предмети аж до політекономії[1][20]. Разом з викладацькою діяльністю він активно займався дослідженням дунганської мови та працював над перекладом киргизького епосу «Манас»[21]

В кінці липня 1937 року з Москви до Фрунзе приходить шифротелеграма, підписана заступником наркома внутрішніх справ М. П. Фріновським, з розпорядженням заарештувати професора Поліванова та доставити його до Москви. Арешт відбувся у ніч на 1 серпня. Незабаром вченого перевезли до столиці, на Луб'янку[21]. Євгеній Дмитрович був звинувачений у роботі на іноземну розвідку та шпигунстві за статтею 58-1а КК і направлений в Бутирську в'язницю[22]. До вченого застосовували незаконні методи допиту, примушуючи давати неправдиві показання; у протоколі від 15 жовтня розповідається про шпигунську діяльність Поліванова, який нібито працює на японську розвідку з 1916 року. Увійшов в першу категорію (розстріл) до списку «Москва-центр» від 1 листопада 1937 року, за поданням начальника 8-го відділу ГУГБ НКВД В. Е. Цісарського. Поліванов підписав протокол, але його почерк помітно відрізняється від звичайного, що пояснюється, на думку дослідників, наслідком тортур[23].

25 січня 1938 року відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного суду СРСР, на якому Поліванов відмовився від свідчень, які він дав на попередньому слідстві, і не визнав себе винним. Суд визнав його винним у скоєнні злочинів, передбачених статтями 58-1а, 58-8 та 58-11 КК РРФСР, і засудив до вищої міри покарання. Того ж дня Євгеній Дмитрович Поліванов був розстріляний на полігоні Коммунарка і там же похований[24][25].

Реабілітація[ред.ред. код]

Підставою для початку перегляду справи став лист директора Інституту мовознавства АН СРСР Б. А. Серебреннікова від 25 грудня 1962 року на ім'я Генерального прокурора СРСР Р. А. Руденко. Також були розглянуті свідчення інших осіб, які знали Поліванова: Ю. Я. Яншансіна, К. К. Юдахіна, Б. М. Юнусаліева, В. Б. Шкловського та В. А. Каверіна — всі вони дали позитивну характеристику вченого[26].

3 квітня 1963 року Пленум Верховного Суду СРСР ухвалив скасувати вирок, а справу відносно Поліванова припинити за відсутністю в його діях складу злочину[27].

Особисте життя[ред.ред. код]

1921 року Євгеній Дмитрович одружився з Бригіттою Альфредівною Нірк (18991946). За походженням естонка, народилася в місті Валга, пізніше жила в Ревелі (нині Таллінн), навчалася в Петроградському університеті. Після арешту чоловіка виїхала у Ташкент. 17 листопада 1937 року в місто Фрунзе з Москви прийшло розпорядження про її арешт як «дружини ворога народу», але розшукати її вдалося лише через деякий час. Арешт відбувся 10 квітня 1938 року в Ташкенті, слідство проходило у Фрунзе. 13 листопада того ж року була засуджена на 10 років таборів як «агент польської розвідки». 1 липня 1946 року померла у тюремному таборі біля міста Каргополь, реабілітована 1989 року.

У Ташкенті та Фрунзе разом з ними жила сестра Бригіти — Аврелія Альфредівна Нірк. Її доля після 1937 року не відома[22].

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Євгеній Поліванов був лінгвістом широкого профілю та працював у багатьох галузях мовознавства.

Значний його внесок до японістики. Під час своїх поїздок до Японії, Поліванов першим у світовій науці визначив характер японського наголосу[28], а також почав систематичне вивчення японської акцентуації і діалектології[29]. Він описав фонологічну систему літературної мови та низки діалектів, запропонував реконструкцію праяпонської фонологічної системи та висунув гіпотезу про піджинговий характер японської мови, її спорідненість з австронезійською та алтайською мовними групами. Ця теорія, що отримала визнання у сучасній науці, була запропонована ним одним з перших. 1917 року їм була запропонована система запису японських слів кирилицею, яка широко використовується і понині. У співавторстві з О. В. Плетнером Полівановим була видана граматика японської мови[30].

Роботи вченого зіграли особливу роль у розвитку радянської китаїстики. Полівановим були відзначені особливості китайської фонетики; спільно з А. І. Івановим їм була створена граматика китайської мови. Він розробив фонетичну теорію, запропонувавши поняття слогофонеми, і заклав основи теорії складного слова. Його ідеї були згодом розвиті іншими вченими[31].

Поліванов займався питаннями походження корейської мови. Він був одним з перших лінгвістів, які застосували метод внутрішньої реконструкції для аналізу неіндоевропейских мов. У 1923 році він сформулював гіпотезу про спорідненість корейської та алтайських мов, яка у 1927 році була розвинута у теорію про алтайське походження корейської мови. Незалежно від Поліванова до таких же висновків дійшов Г. Й. Рамстедт, завдяки роботам якого, ця теорія отримала визнання у світовій науці[32].

Вчений брав участь у мовному будівництві, займаючись створенням писемностей та літературних норм для мов народів СРСР, зокрема мов Середньої Азії (узбецької, дунганскої та ін.) Він також розробив лінгвістичні та методичні основи навчання російської мови неросіян.

Євгеній Дмитрович — один з основоположників радянської соціолінгвістики[33]. Він обґрунтував необхідність соціальної діалектології поряд з територіальною діалектологією. Їм висунута теорія про залежність темпів мовної еволюції від темпів розвитку суспільства. Слушно критикуючи теорію кліматичних умов, теорію відстані, на якій мешкають носії мови, расову теорію, теорію милозвучності тощо, Є. Д. Поліванов відводить суттєву роль в еволюції соціально-економічним умовам, в яких проживають носії мови. Концепція Поліванова була розвинена у 1960-х роках М. В. Пановим, який сформулював теорію мовних антиномій[28].

Є. Д. Поліванов одним із перших застосував принцип системності до історії мови і створив оригінальну концепцію мовної еволюції[34] (яку називав лінгвістичною історіологією), намагаючись поєднати у ній ідеї історика М. І. Кареєва з положеннями діалектичного матеріалізму[35]. Вчений не встиг створити цілісну теорію, але висунув ряд загальних принципів і розробив її фрагмент — конвергентно-дивергентну теорію[36], що стала основою діахронічної фонології та деяких інших розділів діахронічної лінгвістики[37]. Формули Поліванова, узагальнюючи весь попередній досвід дослідження звукових змін, є одним з фундаментальних відкриттів порівняльно-історичної фонетики[38].

Говорячи про різницю між синтаксисом, морфологією і лексикою, Євгеній Дмитрович вперше поставив питання про фразеологію як самостійну лінгвістичну дисципліну. У 1928 році він висловив думку про те, що фразеологія займе «відособлену і стійку позицію … у лінгвістичній літературі майбутнього»[39].

Поліванов вивчав фольклор; зокрема, він був одним з перших великих дослідників киргизького епосу «Манас». У 30-ті роки багато глав епосу були вперше перекладені на російську саме їм[40].

Вчений займався поетикою, був близький до літературознавців російської формальної школи. Переписувався з Р. Якобсоном, друкувався у виданнях Празького лінгвістичного гуртка. В кінці життя склав другий в СРСР словник лінгвістичних термінів, виданий лише в 1991 році.

Також Поліванов був видатним поліглотом, він знав, як він сам стверджував, 18 мов: французьку, німецьку, англійську, латинську, грецьку, іспанську, сербську, польську, китайську, японську, татарську, узбецьку, туркменську, казахську, киргизьку, таджицьку, естонську та російську. У різних джерелах вказується, що Євгеній Дмитрович знав більше двох десятків мов — ймовірно, крім зазначених 18-ти, він знав пасивно деякі інші мови (у книзі І. П. Сусова вказуються абхазька, азербайджанська, албанська, калмицька, асирійська, арабська, грузинська, дунганська, корейська та мордовська (ерзя)).

Основні праці[ред.ред. код]

За життя вченого було опубліковано близько 140 його публікацій, у тому числі близько 20 книг та брошур. Але багато його робіт так і залишилися у рукописному вигляді чи були втрачені[41].

Нижче представлені деякі праці Поліванова[42]:

  1. Поліванов Є. Д. Сравнительно-фонетический очерк японского и рюкюского языков (Порівняльно-фонетичний нарис японської та рюкюської мов) // Східне відділення Імператорського археологічного товариства, XXII СПб.: (1914) (I—II) С. 173—190.
  2. Поліванов Є. Д. Музыкальное ударение в говоре Токио (Музичний наголос в говірці Токіо) // Видання Імператорської Академії наук, IX (1915) С. 1617—1638.
  3. Поліванов Є. Д. Материалы по японской диалектологии. Говор деревни Мие, префектуры Нагасаки, уезда Ниси-Соноки. Тексты и перевод (Матеріали з японської діалектології. Говірка села Міе, префектури Наґасакі, повіту Нісі-Сонокі. Тексти та переклад) // Східне відділення Імператорського археологічного товариства, XXIII Петроград: (1915) (I—II) С. 167—201.
  4. Поліванов Є. Д. Труды Идзава Сюдзи по живому китайскому языку (Праці Ідзави Сюдзі по живій китайській мові) // Східна збірка, II Петроград: Товариство російських орієнталістів (1916) С. 341—344.
  5. Поліванов Є. Д. Гласные корейского языка (Голосні корейської мови) // Східна збірка, II Петроград: (1916) С. 344—348.
  6. Поліванов Є. Д. О русской транскрипции японских слов (Про російську транскрипції японських слів) // Праці Японського відділу Імператорського товариства сходознавства, Петроград: (1917) (I) С. 15—36.
  7. Поліванов Є. Д. Акцентуация японских прилагательных с двусложной основой (Акцентуація японських прикметників із двоскладною основою) // Видавництво Російської Академії наук, Серія VI, XI (1917) С. 1089—1093.
  8. Поліванов Є. Д. Тезисы доклада проф. Поливанова «О принципах построения турецкой грамматики» (Тези доповіді проф. Поліванова «Про принципи побудови турецької граматики») // Наука та освіта, Ташкент: (1922) С. 12.
  9. Поліванов Є. Д. Процесс грамматикализации. (Глава из общей морфологии) (Процес граматікалізації. (Глава із загальної морфології)) // Там само., С. 14—16.
  10. Поліванов Є. Д. Звуковой состав ташкентского диалекта (Звуковий склад ташкентського діалекту) // Там само., С. 17—19.
  11. Поліванов Є. Д. Лекции по введению в языкознание и общей фонетике (Лекції по введенню в мовознавство і загальну фонетику). — Берлін: Державне видавництво РРФСР, 1923. — 96 с.
  12. Поліванов Є. Д. Из теории фонетических конвергенций. Латинский пример конвергенции с полным уподоблением. (Первая стаття по теории фонетических конвергенций) (З теорії фонетичних конвергенцій. Латинський приклад конвергенції з повним уподібненням. (Перша стаття по теорії фонетичних конвергенцій)) // Там само., С. 106—108.
  13. Поліванов Є. Д. Фонетические особенности касимовского диалекта (Фонетичні особливості касімовського діалекту) Москва: Московський інститут сходознавства (1923).
  14. Проблема латинского шрифта и турецких письменностях (Проблема латинського шрифту і турецьких писемностях). — Москва: Московський інститут сходознавства, 1923. — 20 с.
  15. Поліванов Є. Д. Образцы фонетических записей ташкентского диалекта (Зразки фонетичних записів ташкентського діалекту) // Бюлетень 1-шого Середньо-Азіатського державного університету, Ташкент: (1924) С. 87—90.
  16. Поліванов Є. Д. Вокализм северо-восточных японских говоров (Вокалізм північно-східних японських говірок) // Доповідь АН СРСР, Серія В, Ленінград: (1924) С. 105—108.
  17. Поліванов Є. Д. О метрическом характере китайского стихосложении (Про метричний характер китайського віршування) // Доповідь АН СРСР, Серія В, Ленінград: (1924) С. 156—158.
  18. Поліванов Є. Д. К вопросу об обще-турецкой долготе гласных (До питання про загально-турецьку довготу голосних) // Бюлетень 1-шого Середньо-Азіатського державного університету, (1924) С. 157.
  19. Поліванов Є. Д. Проект латинского шрифта узбекской письменности (Проект латинського шрифту узбецької писемності) // Там само., С. 158—159.
  20. Поліванов Є. Д. О гортанных согласных в преподавании арабского языка (Про гортанні приголосні у викладанні арабської мови) // Бюлетень Середньо-Азіатського державного університету, Ташкент: (1924) (7) С. 28—29.
  21. Поліванов Є. Д. Новая казак-киргизская (Байтурсуновская) орфография. Спорные вопросы киргизской графики и орфографии (Нова казак-киргизька (Байтурсуновська) орфографія. Спірні питання киргизької графіки та орфографії) // Там само., С. 35—43.
  22. Поліванов Є. Д. Краткая классификация грузинских согласных (Коротка класифікація грузинських приголосних) // Там само., (1925) (8) С. 113—118.
  23. Поліванов Є. Д. Идеографический мотив в формации орхонского алфавита. (Гипотеза о происхождении орхонских букв) (Ідеографічний мотив у формації орхонського алфавіту. (Гіпотеза про походження орхонських літер)) // Там само., (1925) (9) С. 177—181.
  24. Поліванов Є. Д. Характеристика западнояпонской системы музыкальной акцентуации. (Акцентуация в Киото и Тоса) (Характеристика західнояпонської системи музичної акцентуації. (Акцентуація в Кіото та Тоса)) // Там само., С. 183—194.
  25. Проекты латинизации турецких письменностей СССР. К Туркологическому съезду II (Проекти латинізації турецьких писемностей СРСР. До Туркологічного з'їзду II). — Ташкент, 1926.
  26. Краткая грамматика узбекского языка (Стисла граматика узбецької мови). — Ташкент — Москва, 1926.
  27. Краткий русско-узбекский словарь (Стислий російсько-узбецький словник). — Ташкент, 1926. III—XII. — 218 с.
  28. Поліванов Є. Д. К вопросу о родственных отношениях корейского и «алтайских» языков (До питання про спорідненість корейського та «алтайських» мов) // Там само., С. 1195—1204.
  29. Краткая фонетическая характеристика китайского языка (Коротка фонетична характеристика китайської мови). — Москва, 1927. — 25 с.
  30. Введение в языкознание для востоковедных вузов (Вступ до мовознавства для сходознавчих вузів). — Ленінград, 1928. VI. — 220 с.
  31. Поліванов Є. Д. Материалы по японской акцентологии (Матеріали за японської акцентології) // Там само., С. 133—149.
  32. Поліванов Є. Д. Факторы фонетической эволюции языка, как трудового процесса (Фактори фонетичної еволюції мови, як трудового процесу) // Там само., С. 20—42.
  33. В соавторстве с Н. Поповым-Татива. Пособие по китайской транскрипции (Посібник по китайській транскрипції). — Москва, 1928. II. — 92 с.
  34. Поліванов Є. Д. Основные формы графической революции в турецких письменностях СССР (Основні форми графічної революції в турецьких писемностях СРСР) // Там само., кн. 23—24, (1928) С. 314—330.
  35. Поліванов Є. Д. Одно из доказательств общности происхождения арабского и европейского алфавитов (Один із доказів спільного походження арабського та європейського алфавітів) // Культура та письменність Сходу, кн. V, Баку: (1929) С. 35—50.
  36. Поліванов Є. Д. Круг современных проблем современной лингвистики (Коло сучасних проблем сучасної лінгвістики) // Російська мова в радянській школі, Москва: (1929) С. 57—62.
  37. У співавторстві з О. В. Плетнером. Грамматика японского разговорного языка (Труды Моск. ин-та востоковедения им. Н. Н. Нариманова, XIV) (Граматика японської розмовної мови (Праці Моск. Ін-ту сходознавства ім. М. М. Наріманова, XIV)). — Москва, 1930. — 189 с.
  38. У співавторстві з А. І. Івановим Грамматика современного китайского языка (Труды Ин-та востоковедения им. Н. Н. Нариманова, XV) (Граматика сучасної китайської мови (Праці Ін-ту сходознавства ім. М. М. Наріманова, XV)). — Москва, 1930. — 304 с.
  39. За марксистское языкознание. Сб. популярных лингвистических статей (За марксистське мовознавство. Збірка популярних лінгвістичних статей). — Москва, 1931. — 184 с.
  40. Поліванов Є. Д. Японский язык (Японська мова) // ВРЕ, 65 Москва: (1931) С. 730—736.
  41. Поліванов Є. Д. Историко-фонетический очерк японского консонантизма (Історико-фонетичний нарис японського консонантизму) // Інститут мови та літератури, 4 Москва: (1931) С. 147—188.
  42. Поліванов Є. Д. Корейский язык (Корейська мова) // Літературна енциклопедія, 5 Москва: (1931) С. 469—471.
  43. Узбекская диалектология и узбекский литературный язык. (К современной стадии узбекского языкового строительства) (Узбецька діалектологія та узбецька літературна мова. (До сучасної стадії узбецького мовного будівництва)). — Ташкент, 1933. — 45 с.
  44. Русская грамматика в сопоставлении с узбекским языком (Російська граматика у зіставленні з узбецькою мовою). — Ташкент, 1933. — 182 с.
  45. Поліванов Є. Д. Фонологическая система ганьсуйского наречия дунганского языка (Фонологічна система ганьсуйської говірки дунганської мови) // Питання орфографії дунганської мови, Фрунзе: (1937) С. 30—40.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У Смоленську, рідному місті Поліванова, в пам'ять про вченого щорічно проводяться філологічні наукові конференції — Полівановські читання[43]. У 2001 році, в рамках цих читань, відбувся міжнародний семінар «Є. Д. Поліванов і його ідеї в сучасному висвітленні»[44].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 127
  2. а б Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 107.
  3. Иванов Вяч. Вс. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 55.
  4. Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 108—109.
  5. Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 109.
  6. Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 109—110.
  7. а б Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 110.
  8. Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 110—111.
  9. а б в г Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 111.
  10. Манфред Шруба Дополнения к словарю «Литературные объединения Москвы и Петербурга 1890—1917 годов» М.: Новое литературное обозрение (2006).
  11. Языкознание. Большой энциклопедический словарь. ст. 347—348.
  12. Поливанов, Євген Дмитрович
  13. Троцький Л. Д. Історичне підготування Жовтня. Частина II: Від Жовтня до Бреста. — Москва-Ленінград, 1925.
  14. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Со следственного дела Поливанова ст. 127, 140.
  15. а б Іванов Вч. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 63.
  16. а б Іванов Вч. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 63-64.
  17. а б в Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 112.
  18. а б в Алпатов В. М. Марр, марризм и сталинизм. ст. 271—288.
  19. Сусов И. П. История языкознания.
  20. Поливанов, Евгений Дмитриевич — стаття у Великій Радянській енциклопедії
  21. а б Алпатов В. М. Путешествия Поливанова. ст. 113.
  22. а б Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 126
  23. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 128—134, 140.
  24. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 136—137, 141.
  25. Списки жертв — Меморіал
  26. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 138, 142.
  27. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 138—139
  28. а б Поливанов, Евгений Дмитриевич
  29. Uwano, Zendo (2009-09-07). «On the Reconstruction of Japanese Accents». 
  30. Мовознавство. Великий енциклопедичний словник. ст. 624.
  31. Мовознавство. Великий енциклопедичний словник. ст. 224.
  32. Иванов Вяч. Вс. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 66.
  33. Мовознавство. Великий енциклопедичний словник. ст. 482.
  34. Бровко М.М. та ін Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності // Альманах Київського національного лінгвістичного університету, Київ: Видавничий центр КНЛУ (2009).
  35. Попович М. М. та ін Загальні проблеми романського мовознавства // Науковий вісник Чернівецького університету, Чернівці: Рута (2008) С. 4.
  36. Алпатов В. М. История лингвистических учений. ст. 250.
  37. Журавлёв В. К. Теория языковой эволюции Е. Д. Поливанова. ст. 115.
  38. Журавлёв В. К. Теория языковой эволюции Е. Д. Поливанова. ст. 115.
  39. Иванов Вяч. Вс. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 63.
  40. Наталія Тімірбаєва. «На дорозі до двомовності». МСН. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  41. Алпатов В. М., Ашнин Ф. Д. Из следственного дела Е. Д. Поливанова. ст. 142.
  42. Иванов Вяч. Лингвистические взгляды Е. Д. Поливанова. ст. 73—76.
  43. Н. Н. Новикова. «Поливанов Евгений Дмитриевич». Энциклопедия Смоленской области. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  44. Никитин О. В. Летописец. Памяти Евгения Дмитриевича Поливанова (1891-1938). М.: ГУП «Редакция журнала «Московский журнал. История государства Российского» (2001).

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]